пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
04 липня 2025 року Справа № 903/552/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/552/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича до Фізичної особи-підприємця Зінкевич Ірини Юріївни про повернення майна,
23.05.2025 Фізична особа-підприємець Василевського Віктор Якович надіслав до суду позовну заяву до Фізичної особи-підприємця Зінкевич Ірини Юріївни про повернення майна, в якій просить суд зобов'язати Фізичну особу - підприємця Зінкевич Ірину Юріївну повернути Фізичній особі - підприємцю Василевському Віктору Яковичу майно, яке було передане на відповідальне зберігання за Договором відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014, на загальну суму 2 900,00 грн., а саме: стенд для дверей ТМ ОМіС (на 15 дверей).
Також, просить суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору.
Ухвалою суду від 27.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду від 27.05.2025 отримав 03.06.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0610256371661.
Строк для подання відзиву для відповідача - до 24.06.2025 включно.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2014 між Товариством з обмеженого відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» (поклажодавець) та Фізичною особою - підприємцем Зінкевич Іриною Юріївною (зберігач) укладено договір відповідального зберігання №2378ТХ, за яким зберігач зобов'язується зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в п.2 цього Договору, яке передано поклажодавцем (а.с.9-11).
Відповідно до п.2.1 Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014 поклажодавець передає майно відповідно до акту прийому-передачі та видаткової накладної, які є невід'ємними частинами цього договору, не пізніше від дати зазначеної в п.2.5.1 цього Договору.
Згідно п.2.5.2 Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014 сторонами визначено строк зберігання товару до 31.12.2014, з можливістю подальшої пролонгації згідно п.6.2 Договору.
У відповідності до п.3.1.5. Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014 зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання. А також на першу вимогу поклажодавця, повернути майно, навіть якщо строк зберігання зазначений в п.2.5 цього Договору не закінчився.
Відповідно до підпункту п.3.7 Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014р. передбачено, що у випадку, коли поклажодавець розпорядився майном, яке було здано на зберігання, усі права та обов'язки поклажодавця переходять до нового власника.
Відповідно до п.3.9 Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014 поклажодавець має право в будь-який час вимагати від зберігача майно, а зберігач зобов'яаний повернути його на першу вимогу, незалежно від терміну дії договору тільки за умови попередження про це поклажодавця за один місяць до передбачуваного розірвання договору.
Згідно п.6.1 Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014 зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця до 31.12.2014.
Відповідно до п.6.2 Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014р. якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п.6.1 цього Договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна продовжується ще на один рік на тих же умовах.
Згідно акту прийому-передачі майна на зберігання від 14.03.2014р. (додаток №1 до Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014, а.с.12) та накладної на відповідальне зберігання №ОКС-000001 від 14.03.2014 (додаток №2 до Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014, а.с.13) поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно на відповідальне зберігання вартість якого становить 2 900,00 грн.
09.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» (продавець) та Фізичною особою - підприємцем Василевським Віктором Яковичем (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №9/09.07.2021, згідно якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає і зобов'язується оплатити товар, який перебуває на відповідальному зберіганні у Фізичної особи - підприємця Зінкевич Ірини Юріївни, згідно Договору відповідального зберігання №2378ТХвід 14.03.2014 (а.с.14-15).
Згідно розділу 4 договору купівлі-продажу, станом на дату підписання Сторонами даного Договору товар, що передається у власність Покупця за даним Договором, перебуває на відповідальному зберіганні у Фізичної особи - підприємця Зінчинко Ірини Юріївни (РНОКПП НОМЕР_1 ), згідно Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014, який укладений між Продавцем, як покпажодавцем, та Фізичною особою - підприємцем Зінченко Іриною Юріївною, як зберігачем. Факт перебування товару на відповідальному зберіганні Фізичної особи - підприємця Зінченко Ірини Юріївни підтверджується: актом прийому-передачі майна на зберігання від 14.03.2014 (додаток №1 до Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014р.) та накладною на відповідальне зберігання №ОКС-000001 від 14.03.2014 (додаток №2 до Договору відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014). З моменту набуття Покупцем права власності на товар до Покупця переходять усі права та обов'язки Поклажодавця за Договором відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014. Копії документів, що вказані в п.4.2 цього Договору, додаються до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 5.3 Договору купівлі-продажу №9/09.07.2021 від 09.07.2021, право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами даного договору.
Таким чином, до Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича перейшли усі права та обов'язки поклажодавця за Договором відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014.
28.01.2025 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу №2025/01/27-3 від 27.01.2025 (а.с.18-27), згідно якої позивач вимагав від відповідача в місячний строк з моменту отримання даної вимоги повернути позивачу майно на загальну суму 2900,00 грн. або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь позивача.
Дана вимога направлялась відповідачу на адресу зазначену в Договорі відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014 - Україна, 44700, Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 108, квартира 4 та адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - Україна, 44701, Волинська область, Володимирський район, місто Володимир, вулиця Княгині Ольги, будинок, 53 Б.
Факт направлення даної вимоги підтверджується накладними від 28.01.2025 №6100150459342, №6100150459334, фіскальними чеками та описами вкладення, що додаються до позовної заяви.
Вказана вимога була повернута позивачу з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання», що підтверджується даними із системи відстеження відправлень з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» за накладними №6100150459342, №6100150459334.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3 ст. 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з нормами ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому відповідно до ст.204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст.629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Відповідно до ст.953 ЦК України, передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Враховуючи вищевказане, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, а тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає до задоволення.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо повернення майна підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 3028,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.
Частиною 2 статті 129 ГПК України визначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Поруч з цим, Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до пунктів 9, 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААА №981715 від 16.10.2019, позивач є інвалідом II групи, а тому звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи прийняття рішення про задоволення позовних вимог, а також те, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), слід стягнути з Фізичної особи-підприємця Зінкевич Ірини Юріївни.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Зінкевич Ірину Юріївну ( АДРЕСА_1 , РНФКПП НОМЕР_1 ) повернути Фізичній особі-підприємцю Василевському Віктору Яковичу ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) майно, яке було передане на відповідальне зберігання за Договором відповідального зберігання №2378ТХ від 14.03.2014, на загальну суму 2 900,00 грн., а саме: стенд для дверей ТМ ОМіС (на 15 дверей).
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Зінкевич Ірини Юріївни ( АДРЕСА_1 , РНФКПП НОМЕР_1 ) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 (стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 04.07.2025.
Суддя І. О. Гарбар