04.07.2025 року м.Дніпро Справа № 908/3260/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),
судді: Кощеєв І.М., Верхогляд Т.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.03.2025 (повний текст рішення складено та підписано 13.03.2025, суддя Дроздова С.С.) у справі № 908/3260/24
за позовом Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (вул. Ялтинська, буд. 11, м. Київ, 02099, ідентифікаційний код юридичної особи 23311317)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (вул. Північне шосе, буд. 69-А, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 30105738)
про стягнення 196 790 грн 00 коп.,
В грудні 2024 Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю МІК 146 790 грн 00 коп. пені, 50 000 грн 00 коп. штрафу.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.03.2025, позовні вимоги Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю МІК задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю МІК (вул. Північне шосе, буд. 69-А, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 30105738) на користь Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (вул. Ялтинська, буд. 11, м. Київ, 02099, ідентифікаційний код юридичної особи 23311317) 146 790 (сто сорок шість тисяч сімсот дев'яносто) грн 00 коп. пені, 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн 00 коп. штрафу, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК», звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 03.03.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову про стягнення 50 000, грн штрафу відмовити; зменшити неустойку у розмірі 146 790,00 на 90%; апеляційну скаргу розглядати з викликом сторін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розглядаючи позов суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в наслідок чого прийняв незаконне і необґрунтоване рішення, яке слід скасувати з огляду на наступне.
Предметом позову є стягнення з ТОВ «МІК» пені та штрафу за порушення строків постачання товару за договором про закупівлю рукавичок тактичних №220-24 від 14.08.2024 (далі - Договір).
ТОВ «МІК» обґрунтовано заперечувало щодо стягнення штрафу в розмірі 50 000,00 грн. та просило вирішити справу з урахуванням клопотання про зменшення пені і штрафу, зменшивши заявлений до стягнення розмір неустойки на 90%.
Суть позову зводиться до наявності необґрунтованих на нашу думку претензій Позивача про стягнення неустойки - пені відповідно до пункту 8.3 Договору у розмірі 146 790 грн (101 355 грн + 45 435 грн) та штрафу в розмірі 50 000 грн (за порушення строків надання банківської гарантії) за прострочення декількох партій поставки товару.
Підстава стягнення штрафу 50 000 грн. по п.7.8 та п.7.9 Договору є порушення Постачальником строку надання Позивачу банківської гарантії як забезпечення виконання Договору у 3-денний строк з моменту укладення Сторонами Договору, що є безпідставною з огляду на наступне.
За Оголошенням у цій закупівлі (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-07-03-009637- a) визначено строк поставки 10000 пар товару Рукавички тактичні до 30 вересня 2024, за умовами закупівлі пропозиція учасника обов'язково супроводжується банківською гарантією забезпечення пропозиції, розмір забезпечення тендерної пропозиції 70 000 грн. На виконання зазначеної вимоги учасником ТОВ «МІК» у складі пропозиції надано банківську гарантію із забезпечення пропозиції №28850/147 від 11.07.2024 на суму 70 000 гривень. Дата закінчення строку дії цієї Гарантії по 18.10.2024 включно.
Договір укладено 14.08.2024, тобто, гарантія забезпечення пропозиції ще діяла.
Попри наявні можливості забрати суму гарантії забезпечення пропозиції і відхилити відповідача пропозицію на підставі п.3 ч.13 ст.14 ЗУ «Про публічні закупівлі» Замовник уклав з відповідачем Договір.
Отже, фактично в цій ситуації сторони користуючись ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України в Договорі відступили від положень актів цивільного законодавства (вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та умов Оголошення) і на власний розсуд на етапі підписання Договору сторони добровільно узгодили інші умови - а саме без надання забезпечення виконання договору у вигляді гарантії.
Тобто, цей випадок є з точки зору законодавства обґрунтованим, і тому є безпідставним застосувати до відповідача штраф у тому випадку, коли факт ненадання гарантії був схвалений обома сторонами під час укладення Договору, тому обов'язок надати гарантію після укладення Договору фактично був скасований по волі сторін Договору.
Крім того, пунктами 7.8 та 7.9 Договору визначено, що у разі порушення Постачальником строку внесення змін до строку дії банківської гарантії або змін до суми банківської гарантії, або строків надання Покупцю банківської гарантії, в тому числі, у разі внесення змін до банківської гарантії, Постачальник сплачує Покупцю протягом 3 робочих днів з дня такого порушення, штраф у розмірі 50 000 грн за кожен вид такого порушення окремо (за порушення строку внесення змін до строку дії банківської гарантії; за порушення строку внесення змін до суми банківської гарантії; за порушення строків надання Покупцю банківської гарантії, в тому числі, у разі внесення змін до банківської гарантії).
Порушення Постачальником строку внесення змін до строку дії банківської гарантії або змін до суми банківської гарантії не звільняє Постачальника від зобов'язання надати покупцю банківську гарантію з внесеними змінами, визначеними п.7.6 та п.7.7 Договору.
На думку скаржника, суд першої інстанції невірно тлумачить зміст цих пунктів договору як підставу стягнення штрафу 50000грн., оскільки вони відносяться до випадків не внесення змін у вже надану гарантію та ненадання її нової редакції у зв'язку зі зміною строку дії Договору або зміни ціни Договору. Натомість, ненадання гарантії та наслідки такого ненадання регулюються безпосередньо Законом та, мірою відповідальності виступає стягнення суми за гарантією пропозиції учасника закупівлі, а наслідком ненадання гарантії забезпечення виконання договору є відхилення пропозиції учасника, чого Замовником свідомо здійснено не було.
В день підписання договору Замовник мав самостійно побачити, перевірити, встановити, що разом з договором учасник (переможець) закупівлі не надав гарантію забезпечення виконання договору в період з дати оприлюднення повідомлення про намір укласти договір до дня підписання договору та зобов'язаний був в силу закону не підписувати договір. Таким чином, строк дії гарантії по забезпеченню пропозиції не припинився б і замовник мав змогу реалізувати своє право отримати кошти за ненадання Відповідачем гарантії забезпечення виконання договору.
Під час проведення моніторингу Управлінням Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області процедури цієї закупівлі, Замовником було надано пояснення, що він не звертався до Банку-гаранта з метою стягнення суми гарантії у зв'язку з ненаданням забезпечення виконання договору ТОВ «МІК» як переможцем спрощеної закупівлі.
Також встановлено, що Замовником укладено Договір та уповноваженою особою оприлюднено підписаний сторонами за відсутності забезпечення виконання договору у розмірі 1% від вартості договору.
Органом фінансового контролю встановлено, що станом на дату завершення моніторингу Договір виконано у повному обсязі. За результатами аналізу питання дотримання законодавства під час укладення договору встановлено недотримання Замовником вимог пункту 11 Оголошення і пункту 7.1 проекту договору (додаток 6 до Оголошення) та порушення вимог пункту 4 частини третьої статті 25 Закону. Висновок про результати моніторингу закупівлі було опубліковано 02.12.2024 з кінцевим строком оскарження 17.12.2024, зобов'язано Замовника усунути порушення. Висновок оскаржений не був.
Попри ненадання забезпечення виконання Договору - Договір не визнавався недійсним ні за вимогою, ні за позовом органу фінансового контролю або Замовником, поставлений товар прийнятий та оплачений Замовником, претензій щодо якості товару не надходило.
Враховуючи викладене, забезпечення виконання договору являє собою банківську гарантію, якою Замовник може забезпечити себе захистом від ризиків невиконання постачальником договору. Це є право Замовника відповідно до закону. У випадку, коли таке право учасником процедури закупівлі на вимогу Замовника забезпечене не було, останній мав право відхилити пропозицію переможця та не укладати з ним Договір, а також скористатись правом на отримання коштів з гарантії забезпечення пропозиції, наданої ТОВ «МІК» у складі тендерної пропозиції.
Отже:
- Договір було добровільно підписано та виконано сторонами на умовах за відсутності забезпечення виконання Договору
- Замовник добровільно не проявив наміру отримати забезпечення виконання Договору на момент підписання Договору і уклав Договір без цього, в подальшому не розірвав його
- ні Замовником, ні контролюючим органом такий Договір не було визнано недійсним за причин відсутності забезпечення виконання Договору
- контролюючий орган встановив порушення саме зі сторони Замовника укладення Договору без забезпечення виконання Договору, а не вину Постачальника
- сам Замовник не здійснив належних дій щодо отримання суми забезпечення за гарантією пропозиції, умови стягнення якої також розповсюджувались на випадок ненадання учасником гарантії забезпечення виконання договору, і саме в такий спосіб було б можливим отримати Замовнику компенсацію за ненадання гарантії виконання Договору, але Замовник свідомо не скористався правом на це, а тому, наразі і претензії щодо ненадання Відповідачем гарантії забезпечення виконання Договору є безпідставними, як і вимога про стягнення штрафу за порушення строку її надання.
Отже, позовна вимога про стягнення штрафу в даному випадку є безпідставною, коли факт ненадання гарантії був схвалений обома сторонами під час укладення Договору, тому обов'язок надати гарантію після укладення Договору фактично був скасований по волі сторін Договору.
У вищевикладеному полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (п.4 ч.3 ст.25, п.3 ч.13, ст.14 Закону України «Про публічні закупівлі», ч.3 ст.6 ЦК України).
Також суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про зменшення неустойки.
Судом першої інстанції не враховано доведені Відповідачем обставини:
- ТОВ “МІК» зареєстроване у м.Запоріжжі (це слідує з матеріалів справи), яке з самого початку військової агресії зазнає ракетних обстрілів, і само по собі розташування в районі проведення бойових (військових) дій негативно впливає на підприємницьку діяльність;
- ТОВ "МІК" виконує завдання із задоволення потреб Збройних Сил, зокрема, з виготовлення форменого одягу;
- прострочення поставки не призвело до погіршення фінансового стану, ускладнення в діяльності чи завдання Позивачу будь-яких збитків, жодних доказів про це не надано;
- Відповідач постраждав внаслідок збройної агресії рф і втратив 4 виробничі об'єкти, тому стягнення неустойки в заявленому розмірі матиме ще більш негативні наслідки для господарської діяльності;
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану Позивача, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов спірного Договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання.
У цьому спорі відсутні факти заподіяння позивачу збитків у заявленій до стягнення чи іншій сумі через незначне прострочення поставки товару по Договору. Доводи позивача про те, що для нього використання результатів отриманого за договором не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на нього повноважень у сфері оборони не є збитками, не є підтвердженими і не виражені у майновому значені для можливості оцінки збитків, адже позивач не дає жодних належних і допустимих доказів вищезазначених обставин. Таким чином, порушення договірних зобов'язань не мали ніяких негативних наслідків для Позивача та не порушили його майнові інтереси.
Покладення на Відповідача неустойки в заявленому Позивачем розмірі є значним, тому набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для Відповідача, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану в тому числі задля виконання завдань забезпечення обороноздатності держави України.
ТОВ «МІК» протягом 2022-2023 і надалі у 2024 році докладало значні зусилля і витрати для зміцнення обороноздатності країни, виконує відповідні завдання, адже бронювання працівників ТОВ «МІК» продовжено і на 2024 рік. Це доводить важливість збереження ТОВ «МІК» від тягаря оплати надмірної неустойки як підприємства, яке виконує завдання із задоволення потреб Збройних Сил, інших військових формувань, зокрема, з виготовлення форменого одягу.
Фінансовий стан відповідача не є достатньо прибутковим.
Скаржник наполягає, що є недоречними зауваження суду першої інстанції про те, що Відповідач не має права посилатися на обставини військового стану та негативний вплив наслідків масованих ракетних обстрілів країни на господарську діяльність через ненадання доказів настання форс-мажорних обставин, адже мова йде не про повне звільнення Відповідача від відповідальності за Договором, а про сукупність обставин для зменшення неустойки до адекватного розміру згідно ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України. Тож, дотримання/не дотримання постачальником відповідної процедури щодо форс-мажору не впливає на вирішення судом питання наявності існування загальновідомих обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки.
У вищевикладеному полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України), та_застосування цих норми права без урахування вищевказаних висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №910/7984/22, постанові Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23, постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №910/7984/22, постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Скаржник наголошує, що суд першої інстанції не врахував, що свою роль у підтриманні галузі обороноздатності держави виконує і ТОВ «МІК», тому наша діяльність є теж важливою, а стягнення значних сум неустойки матиме ще більш негативні наслідки для неї. Все це не можна отожнювати з характером звичайних ризиків підприємницької діяльності. Слід додати, що Позивач не зазнав ніяких збитків або шкоди у зв'язку із незначним простроченням поставки по Договору. Таким чином, порушення договірних зобов'язань не мали ніяких негативних наслідків для Позивача та не порушили його майнові інтереси.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права (ст.76-78 ГПК України), неправильно застосував норми матеріального права (п.4 ч.3 ст.25, п.3 ч.13, ст.14 Закону України «Про публічні закупівлі», ч.3 ст.6 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України), а також невірно встановив обставини, які мають значення для справи (суд першої інстанції мав всі підстави задовольнити наше клопотання про зменшення неустойки), внаслідок чого ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення, яке слід скасувати.
Згідно до протоколу автоматичногорозподілу судової справи між суддямивід 03.04.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Верхогляд Т.А., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/3260/24. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/3260/24.
11.04.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.03.2025 у справі № 908/3260/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору (доплати), на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
23.04.2025 від представника скаржника до ЦАГС надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати (доплати) судового збору в розмірі 726.72 грн, відповідно платіжної інструкції від 23.04.2025.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.03.2025 у справі № 908/3260/24. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
09.05.2025 від позивача до ЦАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що оскаржуване рішення є вмотивованим, обґрунтованим та прийнятим з неухильним дотриманням норм процесуального права та правильним застосування норм матеріального права.
Скаржник у апеляційній скарзі помилково стверджує щодо необґрунтованого та безпідставного застосування до останнього штрафу за ненадання банківської гарантії, обґрунтовуючи положеннями статей 14, 25 Закону України «Про публічні закупівлі».
В першу чергу слід зазначити, що обставини, на які посилається Відповідач, щодо можливості забрати суму гарантії забезпечення тендерної пропозиції та відхилити пропозицію Відповідача на підставі п.3. ч.13. ст.14 ЗУ «Про публічні закупівлі», не спростовують встановленого Договором обов'язку Відповідача надати таку гарантію (п.7.1 Договору) та сплатити штраф за порушення Постачальником строку надання Покупцю такої банківської гарантії (п. 7. 8 Договору), що було вірно з'ясовано судом першої інстанції на підставі поданих доказів.
Як встановлено судом першої інстанції, статтею 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Як передбачено Сторонами у пункті 7.1 Договору, Постачальник для забезпечення виконання Договору надає Покупцю на дату укладання цього Договору банківську гарантію у розмірі 1% від ціни договору у розмірі 69 900 грн. Банківська гарантія повинна бути безвідкличною, безумовною та чинною від дня її видачі протягом усього строку дії договору та додатково місяць (пункт 7.5 Договору). Договір діє до 31.12.2024 (пункт 12.1).
Пунктами 7.8 та 7.9 Договору передбачено, що у разі порушення Постачальником строку внесення змін до строку дії банківської гарантії або змін до суми банківської гарантії, або строків надання Покупцю банківської гарантії, в тому числі, у разі внесення змін до банківської гарантії, Постачальник сплачує Покупцю протягом 3 робочих днів з дня такого порушення, штраф у розмірі 50 000 грн за кожен вид такого порушення окремо (за порушення строку внесення змін до строку дії банківської гарантії; за порушення строку внесення змін до суми банківської гарантії; за порушення строків надання Покупцю банківської гарантії, в тому числі, у разі внесення змін до банківської гарантії).
Порушення Постачальником строку внесення змін до строку дії банківської гарантії або змін до суми банківської гарантії, або строків надання Покупцю банківської гарантії, в тому числі, у разі внесення змін до банківської гарантії, не звільняє Постачальника від зобов'язання надати Покупцю банківську гарантію з внесеними змінами, визначеними п. 7.6 та п. 7.7 цього Договору.
Таким чином, укладаючи Договір, Сторони дійшли згоди та визначили у пункті 7.1 Договору обов'язок Відповідача надати гарантію для забезпечення виконання Договору, так і відповідальність за порушення строку надання такої гарантії (пункти 7.8, 7.9 Договору), відтак, твердження останнього: що факт ненадання банківської гарантії був схвалений обома сторонами під час укладення Договору, тому обов'язок надати гарантію після укладення Договору фактично був скасований по волі Сторін Договору», побудоване на припущеннях Відповідача, що не підкріплені жодними доказами.
Отже, дослідивши матеріали справи суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо наявності підстав у Позивача для застосування до Відповідача господарсько - правової міри відповідальності, встановленої пунктом 7.8, 7.9 Договору.
Скаржник у апеляційній скарзі хибно стверджує про неврахування судом першої інстанції, обставин наведених у клопотанні Відповідача про зменшення розміру пені.
Як встановлено судом першої інстанції, у процесі розгляду справи Відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою у відповідності до положень ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій.
Позивач наполягає, що суд першої інстанції оцінивши матеріали справи та доводи сторін, враховуючи вищенаведені правові норми, а також незначний розмір пені визначений Позивачем, невиконання Відповідачем зобов'язання в установлений строк, дійшов вірних висновків, щодо відсутності винятковості випадку, у спірних правовідносинах щодо зменшення заявленого до стягнення розміру пені, а також дав вірну оцінку тим обставинам, що були заявлені у клопотанні Відповідача, так і тому факту, що зменшення розміру пені на 90% фактично нівелюватиме мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що в свою чергу може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
До того ж, обставини, про які зазначав Відповідач в обґрунтування для зменшення неустойки (додатки відзиву №№6-13), існували як на момент оголошення Позивачем проведення закупівлі (12.07.2024), так і на момент укладення між Сторонами Договору (14.08.2024), що в свою чергу свідчить про недобросовісність Скаржника, як учасника господарських відносин, відтак суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, вірогідності, із дотриманням принципів господарського судочинства, в межах своїх дискреційних повноважень обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зменшення пені.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Просить апеляційну скаргу ТОВ «МІК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.03.2025 у справі 908/3260/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.03.2025 у справі 908/3260/25 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2024 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (надалі -Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою діяльністю «МІК» (надалі - Відповідач, Постачальник) укладено договір № 220-24 про закупівлю рукавичок тактичних вид 2, рукавичок тактичних вид 3.
Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов'язується у 2024 році поставити Товароодержувачу: рукавички тактичні вид 2 та рукавички тактичні вид 3, код ДК 021:2015- 18420000-9 (Аксесуари для одягу), кількість, ціна, інформація щодо товару та технічної документації до нього наведені в Специфікації, яка є Додатком № 1 до цього Договору (далі -Товар), а Покупець - прийняти та оплатити такий Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором. При цьому, Товароодержувачем є уповноважена особа військової частини за місцем поставки Товару згідно зі Специфікацією (Додаток № 1).
Товар повинен відповідати Специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього Договору (далі - Специфікація) (п. 1.2 договору).
Специфікацією, яка є Додатком № 1 до договору, визначено, що Постачальник зобов'язується поставити товароодержувачу 10 000 пар (рукавички тактичні вид 2 - 9 800 пар та рукавички тактичні вид 3 - 200 пар).
Відповідно до п. 1.3 договору що Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом договорів оренди, застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Згідно п. 3.1 договору загальна вартість по договору становить: 6 990 000, 00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 1 165 000, 00 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору Покупець здійснює оплату за Товар в безготівковій формі за фактом його постачання. Датою здійснення будь-яких платежів Покупцем за цим Договором є дата списання відповідних коштів з розрахункового рахунку Покупця.
Розрахунки за Товар здійснюються впродовж 30 (тридцяти) днів з дати поставки (передачі) Товару Товароодержувачу та підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору у разі, якщо поставка здійснена лише частково (видаткова накладна підписана лише на частину Товару, зазначеного у Специфікації (Додаток № 1), оплата здійснюється пропорційно за фактично поставлену кількість Товару, Оплата здійснюється відповідно до ст. 49 Бюджетного кодексу України.
Відповідно до п. 5.1 договору Постачальник зобов'язаний здійснити постачання товару в термін: не менше 50 відсотків від обсягу, передбаченого договором про закупівлю, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати укладання договору; 50 відсотків від обсягу, передбаченого договором про закупівлю, не пізніше 30.09.2024. Допускається постачання товару окремими партіями за попереднім письмовим погодженням Сторонами.
Поставка товару здійснюється транспортом постачальника. Поставка товару товароодержувачу здійснюється на умовах DPP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2020 року). Уповноваженою особою (уповноваженими особами) Постачальника складається акт приймання передавання товару (далі - акт або акт приймання-передавання товару) (Додаток № 3) у трьох примірниках (перший - Товароодержувачу, другий - Покупцю, третій - Постачальнику) та надається Покупцю до моменту здійснення поставки Товару (п.п. 5.6 та 5.8 договору).
Відповідно до п. 6.2.1 договору, Покупець має право вимагати від Постачальника поставки якісного товару в кількості і строк, передбачении? договором.
Покупець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку, якщо Постачальник не виконує своі? зобов'язання за договором з урахуванням умов Договору (п. 6.2.4 договору).
Згідно п. 6.3.1 договору постачальник зобов'язании? постачати товар в кількості, строк та на умовах визначених договором.
Відповідно до п. 12.1 договору, даний договір набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2024. Припинення дії договору чи його розірвання не звільняє будь-яку із сторін від обов'язку виконати свої зобов'язання за Договором, які виникли до такого припинення (розірвання) на підставі належно виконаного іншою стороною свого зобов'язання за Договором.
Отже, враховуючи вищевикладені умови договору, Постачальник зобов'язувався здійснити постачання товару до 14.09.2024 (не менше 50 відсотків від обсягу, передбаченого договором) та не пізніше 30.09.2024 (50 відсотків від обсягу, передбаченого договором,)
Відповідач порушив умови договору в частині своєчасної поставки товару, а саме лише 14.10.2024 Постачальником здійснено поставку 10 000 пар рукавичок тактичних, що підтверджується актом приймання-передавання товарів № 101410 від 14.10.2024, видатковою накладною № 10/14/10 від 14.10.2014.
Тобто, Постачальником прострочено виконання своїх зобов'язань на 29 та 13 дні відповідно.
25.10.2024 позивач здійснив оплату товару в розмірі 6 990 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 2758 від 25.10.2024.
Таким чином, з причини не бажання відповідача добровільно здійснити розрахунок 146 790 грн 00 коп. пені за порушення строків поставки товару та 50 000 грн 00 коп. штрафу за порушення строків надання Покупцю банківської гарантії, позивач змушений звернутися до Господарського суду Запорізької області із даною позовною заявою для захисту свого порушеного права.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Зобов'язання відповідача щодо поставки товару у строк визначений договором виконані з порушення строку.
Позивач документально підтвердив сплату товару відповідачу в рамках договору № 220/24 від 14.08.2024.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів своєчасної поставки товару позивачу, в результаті чого відповідачем прострочено виконання своїх зобов'язань: за період з 15.09.2024-13.10.2024 (29 дні): 5 000 пар * 699 грн/пара * 29 днів * 0,1% = 101 355 грн; за період з 01.10.2024-13.10.2024 (13 днів): 5 000 пар * 699 грн/пара * 13 днів * 0,1% = 45 435 грн.
Отже, внаслідок порушення термінів постачання, відповідно до умов договору, у відповідача виник обов'язок щодо сплати пені відповідно до пункту 8.3 договору у розмірі 146 790 грн (101 355 грн + 45 435 грн).
У зв'язку з тим, що відповідачем порушено термін постачання товару та не надано банківської гарантії, то у відповідача виникло зобов'язання зі сплати пені в розмірі 146 790 грн 00 коп. та штрафу в розмірі 50 000 грн 00 коп. за порушення строків надання банківської гарантії.
Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені та штрафу, виходячи з суми вартості товару, по якому допущено прострочення, та строку прострочення поставки, суд вважає, що розрахунки виконані правильно.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем термінів постачання та порушення строків надання банківської гарантії, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 146 790 грн 00 коп. пені та штрафу в сумі 50 000 грн 00 коп. заявлені позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню.
Оцінивши матеріали справи та доводи сторін, враховувавши правові норми, а також незначний розмір пені визначений позивачем, невиконання відповідачем зобов'язання в установлений строк, суд не вбачає винятковості випадку у спірних правовідносинах щодо зменшення заявленого до стягнення розміру пені, тому у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені на 90% суд відмовляє.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 146 790 грн 00 коп. пені, 50 000 грн 00 коп. штрафу за порушення відповідачем термінів постачання та порушення строків надання банківської гарантії.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України унормовано, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, матеріалами справи встановлено, що укладений між сторонами договір про закупівлю рукавичок тактичних вид 2, рукавичок тактичних вид 3 від 14.08.2024 № 220-24 за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.1 договору Постачальник зобов'язаний здійснити постачання товару в термін: не менше 50 відсотків від обсягу, передбаченого договором про закупівлю, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати укладання договору; 50 відсотків від обсягу, передбаченого договором про закупівлю, не пізніше 30.09.2024. Допускається постачання товару окремими партіями за попереднім письмовим погодженням Сторонами.
Отже, враховуючи вищевикладені умови договору, Постачальник зобов'язувався здійснити постачання товару до 14.09.2024 (не менше 50 відсотків від обсягу, передбаченого договором) та не пізніше 30.09.2024 (50 відсотків від обсягу, передбаченого договором,).
Відповідач порушив умови договору в частині своєчасної поставки товару, а саме лише 14.10.2024 Постачальником здійснено поставку 10 000 пар рукавичок тактичних, що підтверджується актом приймання-передавання товарів № 101410 від 14.10.2024, видатковою накладною № 10/14/10 від 14.10.2014.
Тобто, Постачальником прострочено виконання своїх зобов'язань на 29 та 13 дні відповідно.
25.10.2024 позивач здійснив оплату товару в розмірі 6 990 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 2758 від 25.10.2024.
Отже, зважаючи на визначений сторонами у договорі строк поставки, є обґрунтованими доводи позивача про прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Верховний Суд України зазначив у постановах від 22.11.2010 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.2010 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим Договором.
Відповідно до п. 8.3 договору за порушення строків поставки Товарів або недопоставку Товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості Товарів, поставку яких построчено та/або недопоставлено, за кожнии? день такого прострочення, а за прострочення поставки Товарів понад тридцять днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості Товарів, поставку яких прострочено.
Позивачем заявлена вимога про стягнення пені відповідно до пункту 8.3 договору у розмірі 146 790 грн. (101 355 грн + 45 435 грн). За період з 15.09.2024-13.10.2024 (29 дні): 5 000 пар * 699 грн/пара * 29 днів * 0,1% = 101 355 грн; за період з 01.10.2024-13.10.2024 (13 днів): 5 000 пар * 699 грн/пара * 13 днів * 0,1% = 45 435 грн.
Листом від 25.10.2024 за № 06.1/7677-24-Вих позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити пеню за порушення строків поставки рукавичок тактичних (вид 2 та вид 3) в розмірі 146 790 грн 00 коп. (5000 шт * 699,00 грн * 29 днів * 0,001 - 101 355,00 грн; 5000 шт * 699,00 грн * 13 днів * 0,001 - 45 435,00 грн.).
Матеріали справи не містять наданої відповідачем відповіді на даний лист-вимогу позивача.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою, гарантією. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (частина друга ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше (частини перша та друга ст. 561 ЦК України).
Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією закріплені у статті 563 Цивільного кодексу України, а саме: у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі закінчення строку дії гарантії (п. 2 частини першої ст. 568 ЦК України)
Відповідно до п. 7.1 договору Постачальник для забезпечення виконання Договору надає Покупцю на дату укладення цього договору банківську гарантію у розмірі 1% від ціни договору у розмірі 69 900 грн.
Згідно п. 7.5 договору банківська гарантія повинна бути безвідкличною, безумовною та чинною від дня її видачі протягом усього строку дії договору та додатково місяць.
Пунктами 7.8 та 7.9 договору передбачено, що у разі порушення Постачальником строку внесення змін до строку дії банківської гарантії або змін до суми банківської гарантії, або строків надання Покупцю банківської гарантії, в тому числі, у разі внесення змін до банківської гарантії, Постачальник сплачує Покупцю протягом 3 робочих днів з дня такого порушення, штраф у розмірі 50 000 грн за кожен вид такого порушення окремо (за порушення строку внесення змін до строку дії банківської гарантії; за порушення строку внесення змін до суми банківської гарантії; за порушення строків надання Покупцю банківської гарантії, в тому числі, у разі внесення змін до банківської гарантії). Порушення Постачальником строку внесення змін до строку дії банківської гарантії або змін до суми банківської гарантії, або строків надання Покупцю банківської гарантії, в тому числі, у разі внесення змін до банківської гарантії, не звільняє Постачальника від зобов'язання надати Покупцю банківську гарантію з внесеними змінами, визначеними п. 7.6 та п. 7.7 цього договору.
Як доречно зазначено судом першої інстанції, Постачальником допущено порушення щодо строку надання позивачу банківської гарантії у 3-денний строк з моменту укладення сторонами договору.
Листом від 05.11.2024 за вих. № 06.3.1/7926-24-Вих позивач звернувся до відповідача з вимогою з метою недопущення порушення строків надання забезпечення виконання договору, передбачених у п. 7.8 розділу VII договору, надати забезпечення виконання договору до 11.11.2024 у розмірі 69 900 грн 00 коп. Крім того, позивач повідомив, що у разі ненадання Постачальником забезпечення виконання договору у вищезазначений термін, Покупець має право застосувати штрафні санкції передбачені п. 7.8. розділу VII договору.
Матеріали справи не містять наданої відповідачем відповіді на даний лист; банківська гарантія не була надана Головному центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України.
Таким чином, відповідачем порушено термін постачання товару та не надано банківської гарантії, то у відповідача виникло зобов'язання зі сплати пені в розмірі 146 790 грн 00 коп. та штрафу в розмірі 50 000 грн 00 коп. за порушення строків надання банківської гарантії.
Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені та штрафу, виходячи з суми вартості товару, по якому допущено прострочення, та строку прострочення поставки, місцевий господарський суд дійшов висновку, що розрахунки виконані правильно, з чим погоджується і судова колегія.
За таких обставин, судова колегія констатує, що місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 146 790 грн 00 коп. та штрафу в сумі 50 000 грн 00 коп.
Щодо посилань відповідача/скаржника на безпідставне застосування до останнього штрафу за ненадання банківської гарантії, судом взято до уваги таке.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції - надання забезпечення виконання зобов'язань учасником перед замовником, що виникли у зв'язку з поданням тендерної пропозиції/пропозиції, у вигляді такого забезпечення, як гарантія.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про публічні закупівлі» (розділ IV «Відкриті торги) замовник має право зазначити в оголошенні про проведення конкурентної процедури закупівлі та в тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі вимоги щодо надання забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції.
У разі якщо замовник вимагає надання забезпечення тендерної пропозиції/ пропозиції, у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі повинні бути зазначені умови його надання, зокрема, розмір, строк дії та застереження щодо випадків, коли забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції не повертається учаснику. У такому разі учасник під час подання тендерної пропозиції/ пропозиції одночасно надає забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції.
Забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції не повертається у разі: 1) відкликання тендерної пропозиції/пропозиції учасником після закінчення строку її подання, але до того, як сплив строк, протягом якого тендерні пропозиції вважаються дійсними; 2) непідписання договору про закупівлю учасником, який став переможцем тендеру/ спрощеної закупівлі; 3) ненадання переможцем процедури закупівлі (крім переговорної процедури закупівлі) у строк, визначений частиною шостою статті 17 цього Закону, документів, що підтверджують відсутність підстав, установлених статтею 17 цього Закону; 4) ненадання переможцем процедури закупівлі (крім переговорної процедури закупівлі)/спрощеної закупівлі забезпечення виконання договору про закупівлю після отримання повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, якщо надання такого забезпечення передбачено тендерною документацією/оголошенням про проведення спрощеної закупівлі (частини 1, 3 статті 25 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Такі ж підстави неповернення тендерної пропозиції передбачено і в банківській гарантії № 28850/147, яка надана відповідачем саме для участі в закупівлі.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (розділ VІІІ «Договір про закупівлі») договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Таким чином, вбачається, що з моменту укладення договору про закупівлю забезпечення тендерної вичерпало свою дію та не може бути в подальшому реалізоване.
Як вже зазначалося, відповідно до п. 7.1 договору Постачальник для забезпечення виконання Договору надає Покупцю на дату укладення цього договору банківську гарантію у розмірі 1% від ціни договору у розмірі 69 900 грн.
Згідно п. 7.5 договору банківська гарантія повинна бути безвідкличною, безумовною та чинною від дня її видачі протягом усього строку дії договору та додатково місяць.
Відповідно до п. 12.1 договору, даний договір набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2024. Припинення дії договору чи його розірвання не звільняє будь-яку із сторін від обов'язку виконати свої зобов'язання за Договором, які виникли до такого припинення (розірвання) на підставі належно виконаного іншою стороною свого зобов'язання за Договором.
Отже, банківська гарантія, яка подана відповідачем у складі тендерної пропозиції, забезпечувала виконання останнім зобов'язань перед Головним центром, що виникли у зв'язку з поданням тендерної пропозиції/пропозиції. При цьому, така гарантія не забезпечувала виконання договору, про що свідчить як її зміст, так і сума такої гарантії, так і термін її чинності.
Як доречно зазначив суд першої інстанції, що визначення сторонами у договорі правового наслідку порушення Постачальником строків надання Покупцю банківської гарантії, фактично корелюється із принципом свободи договору та вказує на двостороннє волевиявлення контрагентів до відповідного регулювання правовідносин між ними.
Щодо зменшення розміру неустойки на 90 %, колегія суддів зазначає наступне.
Так, мотивуючи клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 90 % відповідач посилався на те, що: - TOB MIK зареєстроване у м. Запоріжжі, яке з самого початку військової агресії зазнає ракетних обстрілів, і само по собі розташування в районі проведення бойових (військових) дій негативно впливає на підприємницьку діяльність; - виконує завдання із задоволення потреб Збройних сил, зокрема з виготовлення форменого одягу; - в період воєнного стану ТОВ МІК щомісячно несе значні витрати на оплату податків для поповнення державного бюджету України; - відповідачем прийнято значну кількість працівників, яких необхідно забезпечувати заробітною платою, з якої в свою чергу сплачуються обов'язкові збори до державного бюджету України; - прострочення поставки не призвело до погіршення фінансового стану, ускладнення в діяльності чи завдання Позивачу будь-яких збитків; - фінансовий стан відповідача не є прибутковим, відповідач постраждав внаслідок збройної агресії рф і втратив 4 виробничі об'єкти; - відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов спірного Договору; - відсутній в діях відповідача прямий умисел, спрямований на порушення зобов'язання. (а.с. 33-41)
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.
При застосуванні частини третьої ст. 551 Цивільного кодексу України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, всебічно дослідивши матеріали справи та доводи сторін, із урахуванням наведених правових норм, обґрунтовано встановив відсутність підстав для визнання спірних правовідносин винятковими з огляду на невиконання зобов'язання Відповідачем у встановлений строк та незначний розмір пені, визначений Позивачем. Суд правильно оцінив як обставини, викладені у клопотанні Відповідача, так і те, що зменшення пені на 90% фактично позбавляє неустойку її призначення як форми цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що може свідчити про уникнення відповідальності та призвести до порушення балансу інтересів сторін.
Судова колегія зауважує, що договір та специфікацію, яка є додатком № 1 до договору, укладено сторонами 14.08.2024 року, тобто в час, коли місто Запоріжжя вже входило до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення бойових дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022. При цьому повітряні тривоги та відключення світла вже були регулярним явищем на час укладення договору.
Отже під час укладення договору відповідач мав бути повністю обізнаним про обставини, в яких йому доведеться виконувати умови договору, та усвідомлювати відповідні ризики, зокрема виходячи зі строку поставки, встановленого договором.
Водночас судова колегія вважає, що відповідачем у клопотанні про зменшення розміру неустойки не наведено достатніх обґрунтувань щодо необхідності такого зменшення та винятковості цього випадку.
Зокрема, варто звернути увагу на надані відповідачем на підтвердження своєї позиції з цього питання кілька судових справ, в яких на користь ТОВ "МІК" вирішено питання стосовно зменшення неустойки на 90 %, 99 % і 83,6 %, що на переконання судової колегії свідчить не про винятковість цього випадку, а саме про систематичну поведінку відповідача з невиконання своїх зобов'язань та подальше уникнення відповідальності шляхом подання до суду клопотання про зменшення розміру неустойки.
Судова колегія вважає, що зменшення розміру штрафу на 90 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Водночас нараховані позивачем штраф і пеня базуються на умовах договору, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі і щодо нарахування штрафу у визначеному договором розмірі. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Судова колегія враховує, що розміри штрафних санкцій встановлені в договорі за взаємною згодою сторін, отже ці умови мають виконуватися обома сторонами, зокрема щодо сплати цих санкцій за невиконання стороною своїх обов'язків за договором. Натомість відповідачем не наведено обґрунтувань та матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження необхідності зменшення розміру цих штрафних санкцій.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки на 90 % суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для такого зменшення.
Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.03.2025 у справі № 908/3260/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.03.2025 у справі № 908/3260/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухваленняі не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя Т.А. Верхогляд