28.05.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2266/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Іванова О.Г.., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 за результатами розгляду заяви про відстрочення виконання рішення (суддя Манько Г.В.)
у справі № 904/2266/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги"
до Державного підприємства "Український інститут по проектуванню металургійних заводів"
про стягнення 2 211 867 грн. 38 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 позов задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Український інститут по проектуванню металургійних заводів" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичну послуги" 2 183 153 грн. 64 коп. заборгованості, 13 982 грн. 93 коп. 3% річних, 14 527 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 203 грн. 16 коп. витрат щодо припинення постачання електричної енергії, судовий збір 26542 грн. 41 коп.
Державне підприємство "Український інститут по проектуванню металургійних заводів" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відстрочення виконання рішення у справі №904/2266/24, згідно якої просить відстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024р. у справі №904/2266/24 до 31.05.2025р.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі №904/2266/24 заяву Державного підприємства "Український інститут по проектуванню металургійних заводів" задоволено. Відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі №904/2266/24 до 31.05.2025.
Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 про відстрочення виконання судового рішення у справі № 904/2266/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що заява сторони про відстрочку виконання рішення суду може бути задоволена лише у виняткових випадках, які мають бути визначені з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. У будь-якому випадку закон пов'язує відстрочку виконання рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Відповідач, як на підставу необхідності у відстроченні виконання рішення посилається на відсутність коштів. Однак, така підстава не є виключною, винятковою чи такою, що свідчить про неможливість чи ускладненість виконання рішення на стадії його виконання. Судом першої інстанції не з'ясовано фінансовий стан сторін, зокрема Відповідача, не порівняно його майновий стан на момент винесення оскаржуваного рішення з попередніми роками, Відповідачем не надано доказів (фінансової звітності) на підтвердження важкого фінансового стану за 2022-2024 роки, судом не взято до уваги значущість діяльності Позивача для України під час воєнного стану, не враховано наслідки для Позивача при затримці виконання рішення. Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо наявності визначених ст. 331 ГПК України виключних обставин для запровадження запропонованого відстрочення виконання рішення є необґрунтованими та передчасними, з огляду на що надання такого відстрочення не узгоджується із встановленими п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності та розумності.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 за результатами розгляду заяви про відстрочення виконання рішення у справі № 904/2266/24.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025 розгляд справи №904/2266/24 призначено на 28.05.2025 о 14 год. 30 хв.
В судове засідання 28.05.2025 з'явився представник апелянта. Інший учасник справи не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час розгляду справи.
Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПО ПРОЕКТУВАННЮ МЕТАЛУРГІЙНИХ ЗАВОДІВ" (ДП "УКРДІПРОМЕЗ") 2 183 153 грн. 64 коп. заборгованості за спожиту електроенергію за період грудня 2023 року, січня-березня 2024 року, 13 982 грн. 93 коп. 3% річних, 14 527 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 203 грн. 16 коп. витрат щодо припинення постачання електричної енергії та судові витрати у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 позов задоволено стягнуто з Державного підприємства "Український інститут по проектуванню металургійних заводів" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичну послуги" 2 183 153 грн. 64 коп. заборгованості, 13 982 грн. 93 коп. 3% річних, 14 527 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 203 грн. 16 коп. витрат щодо припинення постачання електричної енергії, судовий збір 26542 грн. 41 коп.
У вказаному рішенні господарським судом було встановлено факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати спожитої електроенергії за період грудня 2023 року, січня-березня 2024 року.
На виконання вказаного рішення господарським судом 28.10.2024 видано наказ про примусове виконання рішення від 30.07.2024 у справі №904/2266/24.
Державне підприємство "Український інститут по проектуванню металургійних заводів" 27.11.2024 звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відстрочення виконання рішення у справі №904/2266/24, згідно якої просить відстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі №904/2266/24 до 31.05.2025.
В обґрунтування вказаної заяви зазначив, що несвоєчасна оплата використаної електроенергії виникла у зв'язку із систематичною затримкою замовниками оплати за виконані ДП «УКРДІПРОМЕЗ» проектні роботи. Примусове стягнення коштів з рахунків підприємства призведе до неможливості виплати заробітної плати і, як наслідок, до зупинення виробничої діяльності державного підприємства та недоотримання нашою країною валютних надходжень, а, можливо, і до банкрутства підприємства. ДП «УКРДІПРОМЕЗ» повністю фінансує свою господарську діяльність за рахунок коштів, отриманих від виконання робіт, згідно узгоджених розрахунків з Замовниками, та не отримують фінансування з державного бюджету. За три роки перед повномасштабним вторгненням країни агресора чистий дохід від реалізації продукції ДП «УКРДІПРОМЕЗ» зріс до 179,6 млн. грн., платежі до бюджетів всіх рівнів зросли до понад 50,0 млн. грн., і ніколи не було боргів за споживання електричної енергії. Після повномасштабного вторгнення держави - агресора на територію України припинилася будь-яка робота по нашій спеціалізації на вітчизняних підприємствах, тому підприємство може розраховувати лише на кошти, отримані від іноземних замовників. Станом на дату звернення з даної заявою на узгодженні знаходяться договори з ТОВ «RAIL WAY STEEL» (Республіка Казахстан, м. Екібастуз) та TRAFALGAR EPC PVT LTD (Індія, м. Нью-Делі), які передбачають авансові платежі вже у грудні 2024 р., що дозволить добровільно виконати Постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.11.2024 ВП № 76654835.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі №904/2266/24 заяву Державного підприємства "Український інститут по проектуванню металургійних заводів" задоволено. Відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі №904/2266/24 до 31.05.2025.
В обґрунтування вказаної ухвали господарський суд зазначив, що згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновником (учасником) Державного підприємства "Український інститут по проектуванню металургійних заводів" є Фонд Державного майна України. Під час розгляду заяви встановлено, що Першим правобережним відділом Державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 26.11.2024 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №76654835 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2266/24 від 28.10.2024. Доказів примусового виконання рішення суду сторонами не надано, що підтверджує неплатоспроможність відповідача. Дослідивши подані докази господарський суд дійшов висновку, що надання відстрочки виконання рішення суду по даній справі надасть можливість відповідачу здійснювати господарську діяльність щодо виконання проектних робіт замовників і як наслідок отримати плату за їх виконання та виконати рішення суду щодо сплати 2 183 153 грн. 64 коп. заборгованості, 13 982 грн. 93 коп. 3% річних, 14 527 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 203 грн. 16 коп. витрат щодо припинення постачання електричної енергії, судового збору 26542 грн. 41 коп.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Статтею 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Апеляційний суд зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін, чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).
В той же час, відстрочка виконання рішення означає перенесення його виконання на інший час. Водночас, відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. При цьому, саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідними правовідносинами є незмінною. Тобто, відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість, таке відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 підставою для застосування відстрочки виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Для надання відстрочки виконання судового рішення, суд встановлює у кожному конкретному випадку чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.
Таким чином особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
За змістом ст.ст. 73-74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Пунктами 1-2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В обґрунтування клопотання відповідач посилався на військову агресію проти України, введення на території України режиму воєнного стану, що призвело до систематичної затримки існуючими замовниками оплати за виконані ДП «УКРДІПРОМЕЗ» проектні роботи, через що утворилась заборгованість перед позивачем. Окрім того, будучи державним підприємством, ДП «УКРДІПРОМЕЗ» повністю фінансує свою господарську діяльність за рахунок коштів, отриманих від виконання робіт, згідно узгоджених розрахунків з Замовниками, та не отримують фінансування з державного бюджету. Проте після повномасштабного вторгнення держави - агресора на територію України припинилася будь-яка робота по нашій спеціалізації на вітчизняних підприємствах, тому підприємство може розраховувати лише на кошти, отримані від іноземних замовників. Станом на дату звернення з даною заявою на узгодженні знаходяться договори з ТОВ «RAIL WAY STEEL» (Республіка Казахстан, м. Екібастуз) та TRAFALGAR EPC PVT LTD (Індія, м. Нью-Делі), які передбачають авансові платежі вже у грудні 2024 р., що дозволить добровільно виконати Постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.11.2024 ВП № 76654835.
На підтвердження свого фінансового становища, відповідачем надано виписку по рахунку за період з 01.01.2024 по 31.10.2024, основні показники діяльності відповідача за 2019-2021 роки, а також копію листування щодо погодження з Фондом державного майна України та контрагентами укладення договорів на виконання робіт, виконання яких нададуть можливість сплатити заборгованість у даній справі.
Апеляційний суд зазначає, що відстрочивши виконання рішення на 10 місяців (6 місяців з дати звернення з заявою), при вирішенні питання про відстрочку судом застосовано принципи розумності та справедливості, а також дотримано принцип добросовісності, а тому, з урахуванням встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, зроблено правильний висновок, що надання відстрочки строком на до 31.05.2025 (на 10 місяців), що є меншим строком ніж той, що встановлений законом (1 рік), не порушить прав позивача та забезпечить відповідачу можливість здійснити розрахунки.
Апелянтом не доведено порушень судом першої інстанції балансу між інтересами сторін, як і неправильну оцінку інших обставин, що впливають на можливість надання відстрочки виконання рішення, зокрема, фінансового стану сторін, ризику настання неплатоспроможності відповідача у разі одномоментного виконання рішення суду тощо.
Слід також наголосити, що надання відстрочки виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", заява N 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші проти України", заява N 36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі "Крапивницький та інші проти України", заява N 60858/00). Отже, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
На державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003).
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку боржник, посилаючись на скрутний фінансовий стан, не ухиляється від виконання судового рішення, а лише вказує про неможливість погашення наявної заборгованості за судовим рішенням перед стягувачем саме на час звернення з відповідною заявою.
Судом враховується, що від сталої роботи позивача залежить діяльність багатьох соціальних об'єктів міста та області, фінансові зобов'язання останнього як учасника ринку, в тому числі по оплаті за електроенергію, яку купує на різних сегментах ринку з метою забезпечення потреб кінцевих споживачів.
При цьому судом враховується, що сторони перебувають в однакових умовах військового стану, військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні однаково негативно впливають на обидві сторони даної справи.
Проте відстрочка виконання рішення строком на 10 (десять) місяців (шість місяців з моменту звернення з заявою) для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, а здійснюється з метою недопущення ще більшого погіршення економічної ситуації боржника, настання кризових наслідків для боржника у вигляді банкрутства, що може ускладнити виконання рішення суду на користь кредитора.
При цьому апеляційний суд зазначає, що цей строк не є надто тривалим з огляду на конкретні обставини цієї справи та значний розмір заборгованості, яку відповідач повинен сплатити на користь позивача. Однак, боржник через встановлені судом причини неспроможний сплатити одним платежем визначену суму грошових коштів.
Щодо заперечень скаржника, що наведені відповідачем обставини не можуть бути підставами для відстрочення виконання судового рішення, колегія зазначає, що кожна окрема з зазначених підстав не є тією виключною обставиною, з якою закон пов'язує можливість відстрочення виконання рішення. Однак, керуючись положеннями ст. 86 ГПК України, оцінивши подані докази саме у їх сукупності, враховуючи особливості здійснення господарської діяльності відповідача та негативні наслідки, внаслідок окупації території підприємства, економічні процеси, які склалися на даний час, суд вважає, що надана відстрочка виконання судового рішення може дозволити відповідачу акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання, виходячи з пріоритету інтересів позивача у справі для відновлення його права у вигляді отримання повної суми заборгованості, за наявності достатніх даних вважати реальною можливість відшкодування боржником заборгованості за рішенням суду у даній справі, уникнувши настання стану неплатоспроможності.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що господарський суд, ухваливши рішення про відстрочення виконання, забезпечив оптимальний баланс між інтересами обох сторін, врахувавши потребу у реальному виконанні судового рішення та фінансові можливості Відповідача, з метою досягнення завдань судового розгляду та гарантування належного захисту прав і інтересів.
Крім того, колегією враховується, що на час перегляду ухвали в апеляційному порядку, строк, на який було відстрочено виконання рішення, фактично збіг.
З урахуванням того, що обставини, які склалися у відповідача, є винятковими та такими, що ускладнюють виконання судового рішення, а також те, що відстрочення виконання рішення на 10 місяців не суперечить приписам ст. 331 ГПК України, відповідає принципам справедливості та розумності, а також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, судом першої інстанції було обґрунтовано задоволено заяву Державного підприємства "Український інститут по проектуванню металургійних заводів" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 до 31.05.2025.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань з посиланням на відповідні докази.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційним судом не виявлено.
Отже доводи апеляційної скарги судом відхиляються, як такі що не знайшли свого підтвердження, спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення судового рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі № 904/2266/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі № 904/2266/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги"
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 02.07.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г.Іванов
Суддя А.Є. Чередко