02 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/3819/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Россолов В.В.
при секретарі судового засідання Полупан Ю.В.
за участі представників сторін:
позивача - Пивоваров О.М. (в залі суду) - самопредставництво
відповідача - Безкровний М.Г. (в залі суду) - ордер серія АХ №1269596 від 24.06.2025, свідоцтво №1766 від 29.08.2012, витяг з договору про надання правової допомоги №16-05/2025 від 09.05.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Харківській області (вх№2810Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 у справі №922/3819/24 (суддя Трофімов І.В., повний текст складено та підписано 03.02.2025)
за позовом Державної екологічної інспекції у Харківській області, м. Харків,
до Комунального підприємства "Теплові мережі Роганської селищної ради", Харківська область, Харківський район, с.Докучаєвське,
про стягнення 1.709.438,85 грн
Державна екологічна інспекція у Харківській області звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплові мережі Роганської селищної ради" про стягнення з відповідача на користь держави 1.709.438,85 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Позивач подав додаткові пояснення, в яких вказав, що відповідачем самовільно - без отримання спеціального дозволу на користування надрами здійснено забір води у розмірі 309'960,58 м3 води, що спричинило шкоду державі на суму 405.747,83 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 у задоволенні позову відмовлено. Витрати зі сплати судового збору залишено за позивачем.
Частково не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення шкоди завданої державі в сумі 405.747,83 грн та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статті 1166 Цивільного кодексу України, статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, статей 44, 49 Водного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України, положень Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків нанесених державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року №389, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 за №767/16783,) та порушенням норм процесуального права, а також неповним з'ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Позивач наголошує, що у діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення необхідні для відшкодування завданої шкоди, а саме: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина, що зокрема, підтверджується актом перевірки Державної екологічної інспекції у Харківській області №1123/12-01/02 від 14.12.2021.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Медуниця О.Є., Радіонова О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2025, зокрема, апеляційну скаргу позивача залишено без руху через несплату судового збору у відповідному розмірі. Встановлено апелянту десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №922/3819/24 з Господарського суду Харківської області.
14.05.2025 на вимогу ухвали апеляційного суду з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/3819/24.
20.05.2025, в строк наданий судом, через підсистему “Електронний суд» до Східного апеляційного господарського суду від Державної екологічної інспекції у Харківській області надійшло клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги на сплату судового збору.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 задоволено клопотання Державної екологічної інспекції у Харківській області та продовжено процесуальний строк для виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 у справі №922/3819/24 з усунення недоліків до 02.06.2025 (включно).
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача; встановлено строк по 24.06.2025 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано учасникам справи в строк по 24.06.2025 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України. Розгляд справи призначено на 02.07.2025.
24.06.2025 через електронну підсистему “Електронний суд» на адресу Східного апеляційного господарського суду від КП "Теплові мережі Роганської селищної ради" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 по справі №922/3819/24 - залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень з його боку. Зокрема, відповідач наполягає, що в даному випадку спеціальний дозвіл на користування надрами йому не потрібен, оскільки підприємство здійснює забір води в обсязі до 287,27 куб. м на добу з усіх п'яти джерел, що становить орієнтовно 57,45 куб. м на добу з одного джерела, що є значно менше граничного обсягу, передбаченого ч.1 ст.23 Кодексу України "Про надра".
Також 25.06.2025 на адресу апеляційного суду позивач направив відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що для звільнення КП «Теплові мережі Роганської селищної ради» від обов'язку отримання дозволу на користування надрами, водозабір мав би здійснюватися виключно для власних господарсько-побутових потреб. Однак діяльність підприємства має іншу мету, що виключає таке звільнення. Відтак, у період з 01.01.2021 по 14.12.2021 відповідач здійснював забір підземних вод без спеціального дозволу, що є порушенням вимог законодавства та усталеної судової практики.
Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Медуниця О.Є., Гетьман Р.А., в зв'язку з відставкою судді Радіонової О.О.
Однак, відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Медуниця О.Є., Россолов В.В., в зв'язку з відпусткою судді Гетьмана Р.А.
У судовому засіданні 02.07.2025 був присутнім представник позивача - Півоваров О.М., який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник відповідача - Безкровний М.Г. в свою чергу проти позиції апелянта заперечував з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Державною екологічною інспекцією у Харківській області (позивач по справі, Інспекція) на виконання листа Прем'єр-міністра України від 07.09.2021 №39200/1/1-21, листа Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №25/1-21/17626-21 від 17.08.2021 та доручення Державної екологічної інспекції України №159 від 14.09.2021 щодо здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства підприємствами - забруднювачами водних ресурсів, керуючись ст. 4, 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положенням про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженим наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України 07.04.2020 за №230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 за №350/34633, відповідно до наказу від 29.11.2021 за №1123/12-01 та направлення від 29.11.2021 за №1123/12-01/02-04, в термін з 02 по 03, з 06 по 10, з 13 по 14 грудня 2021 року проведена позапланова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні господарської діяльності Комунальним підприємством "Теплові мережі Роганської селищної ради" (відповідач по справі).
Під час проведення перевірки було встановлено, що на балансі відповідача перебувають чотири артезіанські свердловини. Для здійснення діяльності з водозабору відповідачем було надано дозвіл на спеціальне водокористування №165/ХР/49-18 від 18.01.2018, виданий Державним агентством водних ресурсів України, чинний до 25.12.2022. У вказаному дозволі визначено, що водокористування здійснюється для питних, санітарно-гігієнічних, виробничих потреб, а також для подачі води населенню та вторинним водокористувачам, включаючи скидання стічних вод у водні об'єкти.
Згідно з пунктом 6 розділу "Умови спеціального водокористування" зазначеного дозволу, у випадку використання підземних вод для потреб питного водопостачання суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати спеціальний дозвіл на користування надрами відповідно до статті 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та статті 19 Кодексу України про надра, з урахуванням вимог статті 23 цього ж Кодексу.
Дозвіл передбачає ліміт забору підземних вод у розмірі 534,396 куб. м на добу або 192,157 тис. куб. м на рік.
Крім того, під час перевірки були надані звіти за формою 2-ТП (водгосп) за 2020- 2021 роки, з яких убачається, що у період з 01.02.2019 по 31.12.2020 відповідач здійснив забір підземної води в обсязі 1.206.800 куб. м із чотирьох артезіанських свердловин.
Згідно з довідкою, наданою відповідачем, у період з 01.01.2021 по 14.12.2021 з чотирьох підземних джерел (артезіанських свердловин) було здійснено забір води в обсязі 99.960,58 куб.м. Загальний обсяг забору підземної води за період з 01.01.2019 по 14.12.2021 склав 1.306.760,58 куб.м.
При цьому, відповідач не отримував спеціального дозволу на користування надрами для забору підземних вод. За результатами перевірки встановлено, що водозабір з артезіанських свердловин здійснювався без відповідного дозволу, що свідчить про самовільне користування надрами.
За підсумками перевірки господарської діяльності підприємства, Державною екологічною інспекцією у Харківській області 14.12.2021 складено акт №1123/12-01/02 про результати позапланового заходу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, зокрема у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Зазначений акт був підписаний та вручений виконувачу обов'язків директора підприємства.
Крім того, 17.12.2021 Держекоінспекцією було винесено припис №58/02-10 щодо усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства, який також був вручений в.о. директора відповідача особисто.
З матеріалів справи вбачається, що до звернення з позовом між сторонами відбувалося досудове листування з метою врегулювання спору в добровільному порядку, зокрема:
- 28.12.2021 Інспекцією було направлено претензію №283, яка надійшла до відповідача 06.01.2022, із вимогою сплатити грошові кошти у сумі 1.709.438,85 грн як відшкодування збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог екологічного законодавства;
- 10.01.2022 відповідач надіслав відповідь на претензію №9, в якій заперечив наявність порушень з боку підприємства та підстав для нарахування збитків;
- 24.01.2022 позивачем направлено на адресу відповідача лист вих. №385-02-04, у якому було повторно викладено вимогу про добровільне відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного користування надрами без спеціального дозволу, що, на думку позивача, порушує статтю 19 Кодексу України про надра.
У зв'язку з відмовою відповідача задовольнити вимоги в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення збитків у розмірі 1.709.438,85 грн.
Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що Державною екологічною інспекцією в Харківській області не доведено в межах даної справи факту порушення КП "Теплові мережі Роганської селищної ради" вимог чинного законодавства про охорону навколишнього природного середовища, про які йдеться в акті проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №1123/12-01/02 від 14.12.2021 та приписі №58/02-10 від 17.12.2021 складених Державною екологічною інспекцією у Харківській області, за яке Державною екологічною інспекцією в Харківській області нараховано до стягнення з відповідача шкоду за її заподіяння.
Враховуючи приписи статті 23 Кодексу України про надра, господарський суд першої інстанції дійшов висновки про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, зокрема, бездозвільного видобування підземних вод, не підтверджені матеріалами справи та дійсними обставинами спору, адже за фактичними обсягами забору підземних вод спірний період з кожного водозабору, відповідач не перевищував встановленого статтею 23 Кодексу України про надра добового ліміту водовидобутку, у зв'язку із чим позов задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 8 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною 3 зазначеної статті унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Разом з цим, загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено в статті 1166 Цивільного кодексу України , відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Слід зауважити, що стаття 1166 Цивільного кодексу України , встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої "деліктної шкоди". Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Отже, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:
а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права. У правовідносинах, що розглядаються, шкода - це фактично міра відповідальності.
в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) Остання складова - вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).
Cудова колегія зазначає, що спір у даній справі виник між державою в особі уповноваженого органу державного нагляду (контролю) та суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність у сфері поводження з відходами про відшкодування майнової шкоди, завданої правопорушенням внаслідок самовільного водокористування підземної питної води на власні потреби, а саме в наслідок перевищення встановленого ліміту використання води.
Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Відповідно до статті 56 Кодексу України "Про надра" основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами.
Згідно статті 65 Кодексу України "Про надра" порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у самовільному користуванні надрами.
Статтею 111 Водного кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Відповідно до статті 40 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.
Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Згідно з приписами частини 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (частина 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до частин 4 та 5 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Відповідно до статті 44 Водного Кодексу України водокористувачі зобов'язані: дотримуватись встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та лімітів скидання забруднюючих речовин та санітарних вимог; здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними водами; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Частинами 1 та 2 статті 48 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Статтею 49 Водного кодексу України встановлено, що спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.
В свою чергу, в преамбулі Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" вказано, що наведений Закон визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
Статтею 15 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що господарська діяльність у сфері питного водопостачання включає: централізоване питне водопостачання міст, інших населених пунктів; питне водопостачання за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних); виробництво фасованої питної води; питне водопостачання за допомогою індивідуальних та колективних установок (пристроїв) підготовки питної води.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" забезпечення споживачів питної води централізованим питним водопостачанням, а також за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою здійснюють підприємства питного водопостачання. Підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність на підставі визначених документів, в тому числі, дозволу на спеціальне водокористування або дозволу на користування надрами (у разі використання підземних вод).
Статтею 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" унормовано, що підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов'язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об'єктів. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти та строки спеціального водокористування. Строки спеціального водокористування встановлюються органом, який видає дозвіл на спеціальне водокористування. У разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.
Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Відповідно до ст.110 Водного Кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у: забрудненні та засміченні вод, недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.
Відповідно до статті 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Стаття 23 Кодексу України "Про надра" встановлює, що землевласники і землекористувачі в межах земельних ділянок, які перебувають у їх власності або користуванні, мають право без спеціального дозволу та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб, не пов'язаних із відчуженням видобутих корисних копалин, корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 метрів кубічних на добу.
Відповідно до приписів статті 1 Водного кодексу України: водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта; ліміт забору води - граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування.
Таким чином, враховуючи положення статті 1 Водного кодексу України, кожна із артезіанських свердловин, з яких відповідач здійснює видобування води, є спорудою для забору води з підземного водного об'єкта, відповідно є водозабором.
З наявних у матеріалах справи документів встановлено, що Комунальному підприємству «Теплові мережі Роганської селищної ради» було видано дозвіл на спеціальне водокористування №165/ХР/49-18 від 18.01.2018, оформлений Державним агентством водних ресурсів України. Строк дії дозволу визначено з 17.01.2018 до 25.12.2022, і він поширюється на чотири артезіанські свердловини та один каптажний колодязь. Відповідно до цього дозволу, встановлений ліміт забору підземної води становить 534,396 куб. м на добу або 192,157 тис. куб. м на рік, із розподілом по річкових басейнах.
В пункті 6 "Умови спеціального водокористування" Дозволу зазначено, що відповідно до статті 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та статті 10 Кодексу України про надра, у разі використання підземних вод для питного водопостачання, суб'єкт господарювання повинен одержати спеціальний дозвіл на користування надрами з урахуванням особливостей, передбачених статтею 23 Кодексу України про надра.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що отримання спеціального дозволу на користування надрами для відповідача є обов'язковим в силу приписів статті 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", оскільки метою водокористування є питні і санітарно-гігієнічні та виробничі потреби, передача води для потреб населення та вторинних водокористувачів.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи як безпідставні з огляду на те, що відповідно до приписів статті 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" у разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.
Тобто одержання дозволу на користування надрами здійснюється у відповідності з діючим законодавством з урахуванням особливостей, передбачених статтею 23 Кодексу України "Про надра", про що також зазначено в пункті 6 Дозволу.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до звітів за 2019-2020 роки, складених по формі « 2ТП-водгосп» в таблиці 1 «Забір, використання, передача та втрати води» в перших двох строках прямо зазначено, що Відповідач використовував воду ХВК (Хролі,.Докучаєвське), тобто воду, яку підприємство закупає у КП «Харківводоканал» на підставі договору №8345/10-А-1 від 01.08.2017, а не видобуває з свердловин. Обсяг закупленої у КП Харківводоканал» складає 996,8 тис.куб.м., в т.ч. в 2019 році - 516,5 тис.куб.м., в 2020 році - 480,3 тис.куб.м., що підтверджується звітами за формою « 2ТП-водгосп», в яких зазначені наступні коди категорії якості води:
- ПК (вода питна, одержана із водопровідних мереж суб'єктів господарювання, що провадять господарську діяльність із централізованого водопостачання та /або водовідведення)
- ПП (вода, що відображається як «використана на господарсько-питні потреби населення). У Позивача відсутні правові підстави зараховувати згадані обсяги води в ті, що добуті з підземних джерел.
При цьому, зазначені обставини були відомі позивачу, оскільки КП "Теплові мережі Роганської селищної ради" повідомляло про це, зокрема, листом №1149 від 16.12.2021, а також у відповіді на претензію листом №9 від 10.01.2022, які містяться в матеріалах справи. Також, долучення до позовної заяви звітів за формою « 2ТП-водгосп», отриманих від КП "Теплові мережі Роганської селищної ради", підтверджує факт обізнаності позивача з їх змістом.
Отже, у ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач, користуючись джерелами забору підземних вод (чотирма свердловинами та одним каптажним колодязем відповідно дозволу на спеціальне водокористування), за період з 01.01.2019 по 14.12.2021, видобуло з них у загальному обсязі 309.960,58 куб.м. води, а не 1.306.760,58 куб.м., як безпідставно стверджує позивач, а саме:
у 2019 році - 105,2 тис. куб. м, що становить у середньому близько 288 куб. м на добу (розрахунок: 105,2 тис. куб. м : 365 днів);
у 2020 році - 104,8 тис. куб. м, або приблизно 286 куб. м на добу (104,8 тис. куб. м : 366 днів), згідно з річною звітністю за формою 2-ТП (водгосп);
у 2021 році (за період з 1 січня по 14 грудня) - 99?960,58 куб. м, що в середньому становить 287,2 куб. м на добу (99.960,58 куб. м : 348 днів), відповідно до довідки КП «Теплові мережі Роганської селищної ради».
Також, факт забору відповідачем зазначеного обсягу підземної води у спірний період був визнаний позивачем у наданих ще до суду першої інстанції додаткових поясненнях.
При цьому, частина 1 статті 23 Кодексу України "Про надра" зобов'язує водокористувачів отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами за умови, якщо обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів перевищує 300 кубічних метрів на добу.
В той же час, апелянт не надав ані суду першої інстанції, ані під час розгляду справи в апеляційному суді доказів того, що відповідачем було допущено перевищення обсягу видобування підземних вод по кожній із свердловин понад 300 куб.м. на добу.
З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не було допущено перевищення обсягу видобування підземних вод по жодній із свердловин понад 300 куб.м. на добу, що свідчить про відсутність необхідності отримання останнім спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами). Відповідачем не було перевищено лімітів забору води згідно наявного на той час дозволу на спеціальне користування.
Щодо доводів апелянта про те, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 м3 на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб та що видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу, судова колегія зазначає наступне.
Кодекс України "Про надра" передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води (крім мінеральних) без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).
01.01.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" від 08.12.2015 №867-VIII, яким скасовано низку дозвільних процедур.
Статтею 23 Кодексу України про надра (в редакції вказаного Закону №867-VІІІ, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Тобто, вказана норма звільняє землевласників та землекористувачів від обов'язку отримувати саме спеціальний дозвіл на користування надрами за умови не перевищення добового ліміту видобування підземних вод із кожного з водозаборів 300 кубічних метрів на добу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №922/3488/19.
Разом з цим, в апеляційній скарзі позивач посилається на положення статті 23 Кодексу України "Про надра" в редакції станом на 01.01.2015, яка передбачала, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Отже, аналіз частини першої статті 23 КУ «Про надра», в редакції яка діяла в період проведення перевірки, дає підстави стверджувати, що застосування цієї норми, відносно використання води, обмежується виключно обсягом, який визначений законодавством в обсязі 300 метрів кубічних на добу, з кожного водозабору.
Вказане спростовує твердження апелянта про те, що видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу, оскільки редакцією статті 23 Кодексу України "Про надра", яка діяла у спірний період було передбачено що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність у спірних правовідносинах складу правопорушення, передбаченого статтею 1166 Цивільного кодексу України та статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
Враховуючи приписи статті 23 Кодексу України про надра, судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, зокрема, бездозвільного видобування підземних вод, не підтверджені матеріалами справи та дійсними обставинами спору, адже за фактичними обсягами забору підземних вод спірний період з кожного водозабору, відповідач не перевищував встановленого статтею 23 Кодексу України про надра добового ліміту водовидобутку, у зв'язку із чим позов задоволенню не підлягає.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність у спірних правовідносинах в межах даної справи №922/3819/24 складу правопорушення, передбаченого статтею 1166 Цивільного кодексу України та статтями 44, 49 Водного кодексу України. Зазначені обставини, виключають можливість відшкодування шкоди, заподіяну державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів.
З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про те, що заявлений в межах даної справи позов позбавлений фактичного та правового обґрунтування, а обставини викладені в ньому є недоведеними належними та допустимими доказами, що зумовило прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову, є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим було правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів і вимог
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 у справі №922/3819/24 без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 у справі №922/3819/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України
Повна постанова складена 04.07.2025.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя В.В. Россолов