вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" червня 2025 р. Справа№ 910/3542/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Орлюк В.М.,
від відповідача - представник не прибув,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Служби зовнішньої розвідки України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/3542/24 (суддя Ващенко Т.М., повне рішення складено - 27.03.2025) за позовом Служби зовнішньої розвідки України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Клімат" про стягнення 13 570 816,00 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Служба зовнішньої розвідки України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Клімат" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 13 570 816,00 грн, з яких: 9 213 214,53 грн пені та 4 357 601,46 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за Договором №16/1/12-2 від 28.12.2019 відповідачем порушено строки виконання робіт, передбачені договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/3542/24 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Клімат" (02091, м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, 1-Г; ідентифікаційний код 35837877) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1; ідентифікаційний код 33240845) 921 321 (дев'ятсот двадцять одну тисячу триста двадцять одну) грн 45 коп. пені, 435 760 (чотириста тридцять п'ять тисяч сімсот шістдесят) грн 15 коп. штрафу та 203562 (двісті три тисячі п'ятсот шістдесят дві) грн 24 коп. судового збору.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення у даній справі, дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язання в частині виконання робіт, у встановлені договором строки та відповідно правомірність нарахування позивачем штрафу та пені.
При цьому, місцевим господарським судом було зменшено розмір санкцій на 90 %.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність виключних та достатніх підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
В судовому засіданні представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався та надіслав на адресу суду клопотання про відкладення слухання справи, яке мотивоване тим, що його представник не має змоги з'явитися у судове засідання через хворобу.
Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки відповідачем у справі є товариство, а не окремий його представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Крім цього, Судом враховується, що представник відповідача в судовому засіданні 26.05.2025 надавав свої пояснення по суті апеляційної скарги.
З урахуванням того, що неявка представника апелянта в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між Службою зовнішньої розвідки України (далі - Замовник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Клімат" (далі-Підрядник, Відповідач) 28.12.2019 укладено Договір від № 16/1/12-2, відповідно до якого Підрядник зобов'язався за завданням Замовника на свій ризик виконати та здати йому в установлений цим Договором строк закінчені роботи з реконструкції технічної будівлі "Вольфрам" під будівлю спеціального призначення, розташованої у с. Липівка Миколаївського району Львівської області (далі - Об'єкт), а "Замовник" зобов'язався надати "Підряднику" фронт робіт, прийняти закінчені роботи на Об'єкті та оплатити їх.
Згідно п.2.1 роботи за цим договором виконуються в строк до 20.12.2020.
Відповідно до п.3.1 договору договірна ціна цього Договору визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною цього Договору, є динамічною і складає 108306150,10 грн., у тому числі ПДВ 20 %, що становить 18 051 025,02 грн.Відповідно до п.3.3 договору виконання та фінансування робіт у розмірі, що не перевищуватиме 86 885 346,10 грн. передбачити окремою додатковою угодою до даного Договору у наступному бюджетному періоді (за наявності коштів у "Замовника" за відповідними видатками) після затвердження кошторису "Замовником".
Сторонами у справі укладено наступні додаткові угоди до договору №16/1/12-2 від 28.12.2019: №1 від 28.12.2019, №2 від 27.03.2020, №3 від 19.10.2020, №4 від 11.12.2020, №5 від 08.04.2021, №6 від 14.06.2021.
У зв'язку з виникненням обставин щодо перегляду договірної ціни, додатковою угодою №1 від 28.12.2019 до договору №16/1/12-2 від 28.12.2019 сторони дійшли згоди внести зміни в п.3.1 договору та викласти його в наступній редакції:
"Договірна ціна цього договору визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною цього договору, є динамічною і складає 104 627 491,68 грн., у тому числі ПДВ 20% - 17 437 915,28 грн.".
Додатковою угодою №5 від 08.04.2021 до договору №16/1/12-2 від 28.12.2019 пункт 3.1 договору викладено в наступній редакції:
"Договірна ціна цього договору визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною цього договору, є динамічною і складає 104 627 491,68 грн., у тому числі ПДВ 20% - 17 437 915,28 грн." та викладено п.3.3 у наступній редакції:
"Вартість робіт, які виконує Підрядник за цим договором у 2020 році становить 39 829 715,10 грн., у 2021 році 22 896 320,00 грн. з урахуванням зворотних сум. Виконання та фінансування робіт у розмірі, що не перевищуватиме 41 901 456,58 грн. передбачити окремою додатковою угодою до даного договору у наступному бюджетному періоді (за наявності коштів у Замовника за відповідними видатками) та/або у разі наявності вивільнених асигнувань за відповідними видатками у поточному бюджетному періоді."
Окрім того, шляхом укладення додаткової угоди №6 від 14.06.2021 до договору №16/1/12-2 від 28.12.2019 сторони дійшли згоди внести зміни до договору про наступне:
Пункт 3.1 договору викладено в наступній редакції:
"3.1. Договірна ціна цього договору визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною цього договору, є динамічною і складає 62 251 449,50 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 10 375 241,57 грн."
Пункт 3.3 викладено у наступній редакції:
"Вартість робіт, які виконує Підрядник за цим договором у 2020 році становить 39 829 715,10 грн., у 2021 році 22 421 734,40 грн. з урахуванням зворотних сум."
За умовами укладеного Договору №16/1/12-2 від 28.12.2019 роботи виконуються в 2020 році у строк до 20 грудня 2020 року, роботи в 2021 році - у строк до 01 серпня 2021 року (пункт 2.1 Договору у редакції додаткової угоди № 3 від 19.10.2020).
Договір згідно п.18.1 (в редакції додаткової угоди №3 від 19.10.2020) набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами та діє щодо бюджетних зобов'язань 2019 року - до 31.12.2019 року, 2020 року - до 31.12.2020 року, 2021 року - до 31.12.2021 року, щодо виконання інших зобов'язань - до їх повного виконання.
Закінчення строку дії Договору не звільняє "Сторони" від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору (п.18.2).
Пунктом 11.1 Договору передбачено, що приймання-передача закінчених робіт (Об'єкта) проводиться шляхом підписання Сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт (ф. №№ КБ-2в).
Право власності на закінчені роботи переходить до Замовника з моменту підписання Сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт (ф. №№ КБ-2в) (пункт 11.2 Договору).
На виконання умов Договору №16/1/12-2 від 28.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Абсолют-Клімат" виконало, а позивач прийняв роботи з реконструкції технічної будівлі "Вольфрам" під будівлю спеціального призначення, розташованої у с. Липівка Миколаївського району Львівської області, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт №3 від 12.10.2021, №4 від 23.11.2021, №5 від 28.12.2021, №6 від 28.12.2021, №7 від 28.12.2021, №8 від 28.12.2021, № 10 від 28.12.2021, №11 від 28.12.2021.
Підставою позову у даній справі позивачем визначено обставини прострочення виконання відповідачем обумовлених договором робіт, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 9 213 214,53 грн пені та 4 357 601,46 грн штрафу.
Суд першої інстанції, встановивши обставини прострочення відповідачем виконання робіт, визнав нарахування позивачем штрафних санкцій, передбачених умовами п. 16.3 договору №16/1/12-2 від 28.12.2019, обґрунтованим.
Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України на 90 % від заявленої в позовній заяві суми.
Позивачем оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині зменшення пені та штрафу, а тому виходячи з положень ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо зменшення розміру вказаних штрафних санкцій, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Пунктом 16.3 договору визначено, що підрядник несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов'язань за договором і у таких сумах: у разі порушення строку виконання робіт за цим Договором з "Підрядника" стягується пеня у розмірі 0,1 % ціни Договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) % вказаної вартості.
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження №12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження №14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (п. 7.43. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суд від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22).
Враховуючи наведені висновки щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов'язання за правилами статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, щодо індивідуальності як у обставинах, якими обумовлені підстави та розмір нарахованої неустойки у відповідних правовідносинах, так і у обставинах, якими обґрунтовується та обумовлюється зменшення пені у цих правовідносинах, відповідно, відсутність єдиних критеріїв при вирішенні питання щодо підстав і міри зменшення неустойки, а також з огляду на:
ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання (виконання робіт в в повному обсязі);
незначність строків прострочення виконання робіт;
відсутність понесення позивачем прямих збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за Договором, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача;
стягнення штрафу та пені не є основним доходом позивача і не може впливати на його діяльність, а тому при зменшенні їх розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі;
необхідність реального виконання судового рішення.
Також, колегією суддів враховується, що заявлені до стягнення санкції у загальному розмірі 13 570 816 грн нараховані позивачем відповідно до умов п. 16.3 договору від ціни договору (62 251449, 50 грн), а не від суми прострочених робіт (12 908 031,10 грн).
Слід вказати, що саме по собі співвідношення розміру нарахованих санкцій (13 570 816 грн) та суми виконаного з простроченням зобов'язання (12 908 031,10 грн) є надмірним тягарем та виходить за межі справедливого балансу застосування неустойки задля стимулювання.
Розмір пені та штрафу має виходити з норми ст. 549 ЦК України (частини 2 та 3), яка регламентує їх нарахування саме від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання - тобто від простроченої суми в 12 908 031,10 грн.
Саме тоді досягаються всі наведені вище пріоритети застосування таких санкцій.
Розрахувавши пеню від такої суми її розмір становить 1 897 480,57 грн, а штрафу - 903 562,18 грн (разом - 2 801 042,75 грн).
Різниця між вказаною сумою та стягнутою судом першої інстанції із застосуванням зменшення (1 357 081,60 грн) у відсотковому відношенні становить 10 %.
Наведена відсоткова різниця цілком охоплюється дискреційними повноваженнями суду першої інстанції, який застосував своє право, а тому не має змінюватись судом, що переглядає це рішення.
Вище наведені посилання на позицію Верховного Суду щодо дискреційних повноважень судів.
З огляду на встановлені обставини справи щодо ступеню виконання зобов'язання відповідачем, відсутності доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов Договору, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру санкцій на 90 %.
Такий висновок місцевого господарського суду (про зменшення на 90 % розміру штрафних санкцій) ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України), а тому доводи скаржника про незаконність цього висновку не знайшли свого правового та матеріального підтвердження, не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, через що відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд з урахуванням положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування судового рішення в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апелянта про відсутність виключних та достатніх підстав для зменшення розміру штрафу та пені відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/3542/24 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 04.07.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук