вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" червня 2025 р. Справа№ 910/11743/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 05.06.2025:
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025
у справі №910/11743/22 (суддя - Курдельчук І.Д.)
за позовом ОСОБА_1
до Федерації велосипедного спорту України
третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2
про визнання недійсним рішення,
Короткий зміст заявлених вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Федерації велосипедного спорту України (далі - Федерація, відповідач) про визнання недійсними рішення президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої Конференції Федерації велосипедного спорту України».
Позивач не погоджується з рішенням президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022 "Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції президії Федерації велосипедного спорту України" та вказує на порушення вказаним рішенням його права на участь в управлінні відповідача, як члена федерації.
Юридичними підставами позову є статті 15, 16 ЦК України, стаття 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», статті 1, 3 Закону України «Про громадські об'єднання».
Фактичними підставами позову є невідповідність оскаржуваного рішення статуту федерації та вимогам законодавства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі №910/11743/22 у позові ОСОБА_1 до Федерації велосипедного спорту України відмовлено повністю. Судові витрати залишено за позивачем.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав що, як на момент звернення до суду з розглядуваним позовом так і під час розгляду справи та ухвалення рішення судом, ОСОБА_1 не був президентом федерації, а отже, у нього відсутнє матеріальне право, яке підлягає захисту.
Також судом першої інстанції вказано, що під час розгляду справи судом не встановлено, що ОСОБА_1 є індивідуальним членом Федерації велосипедного спорту України (не в складі виконавчого органу).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скарго, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі №910/11743/22 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення ухвалено з порушенням ст. 236 ГПК України, судом першої інстанції здійснено формальний підхід до розгляду справи, ухвалено рішення на підставі не повно і не всебічно з'ясованих обставин, не дослідження в судовому засіданні обставин на які посилався скаржник, без врахування обставин, які акцентовані та аргументовані скаржником; не наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також скаржник зазначає, що з 20.08.2019 відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, на момент прийняття спірного наказу, ОСОБА_1 був уповноваженою особою діяти від імені Федерації велосипедного спорту України, оскільки рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року по справі №757/230/20-ц, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, набрало законної сили.
Водночас доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем не надано рішення Дирекції ФВСУ про припинення (виключення) позивача зі складу індивідуальних членів ФВСУ.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників апеляційного провадження
30.04.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до такого:
- ОСОБА_1 не займав посаду Президента ФВСУ з 20.08.2019 та на момент ухвалення оскаржуваного рішення Президії ФВСУ від 14.10.2022. ОСОБА_2 займає посаду Президента ФВСУ від 20.08.2019 по цей час і згідно пункту 5.4.6. Статуту ФВСУ мав повноваження скликати, проводити засідання Президії ФВСУ 14.10.2022 та підписувати її рішення;
- ОСОБА_1 не довів наявності у нього членства у Федерації велосипедного спорту України станом на момент прийняття оспорюваного рішення Президії, а також не надав належних та достатніх доказів, що підтверджують його право на часть в управлінні організацією. Недоведеність позивачем відповідного статусу та правового інтересу, який підлягав би судовому захисту, є підставою для відмови в задоволенні його позову;
- ОСОБА_1 не обґрунтував, яким чином визнання недійсним рішення Президії ФВСУ 14.10.2022 від могло б відновити його начебто порушене право на управління ФВСУ, особливо враховуючи, що рішення Президії ФВСУ від 14.10.2022 вже вичерпало свою дію, і що ОСОБА_1 не обіймав посади Президента ФВСУ на момент прийняття оскаржуваного рішення, а також що саме ця посада наділена управлінськими повноваженнями згідно зі Статутом ФВСУ, а заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не відповідають критеріям ефективного способу судового захисту, оскільки не спрямовані на реальне поновлення його начебто порушеного права та інтересу.
- позивач намається у цій справі встановини преюдицію, для використання в іншій справі.
01.05.2025 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване ОСОБА_1 рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/11743/22 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, належній оцінці доказів, які мають суттєве значення для вирішення спору, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.
05.05.2025 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла відповідь на відзиви на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній зазначає, що ним обрано належний та ефективний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів.
02.06.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзиви на апеляційну скаргу, які залишені судом апляційної інстанції без розгляду як такі, що подані з пропуском процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 14.04.2025.
03.06.2025 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які залишені судом апляційної інстанції без розгляду як такі, що подані з пропуском процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 14.04.2025.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М, Майданевича А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі №910/11743/22. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/11743/22 у розмірі 3633,30 грн.
10.04.2025 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків з доказами оплати судового збору в повному розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі №910/11743/22. Призначено до розгляду на 05.06.2025.
15.04.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
08.05.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 клопотання ОСОБА_2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
29.05.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Федерації велосипедного спорту України надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 клопотання Федерації велосипедного спорту України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Позиції учасників справи, явка представників сторін у судове засідання та розгляд клопотання
Представники позивача та відповідача з'явилися у судове засідання 12.06.2025 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13.05.1998 було створено та зареєстровано Громадську організацію "Федерація велосипедного спорту України".
02.11.2016 черговим засіданням конференції Громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" затверджено нову редакцію статуту організації.
Відповідно до п. 1.1. статуту відповідача, Громадська організація "Федерація велосипедного спорту України" є всеукраїнською громадською організацією спортивної спрямованості, яка об'єднує спортсменів, тренерів, суддів, інших фахівців досягненні мети і завдань, передбачених статутом.
Федерація діє на засадах добровільності, спільності інтересів, рівноправності її членів (учасників), самоврядування, законності та гласності, обов'язковості виконання рішень, прийнятих згідно зі статутом (п. 1.2. статуту).
Відповідно до п. 1.3. статуту відповідача, федерація є всеукраїнською громадською організацією зі статутом юридичної особи, діяльність якої поширюється на територію всієї України. Федерація створена та здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України "Про громадські об'єднання" та "Про фізичну культуру і спорт", інших законів та нормативно-правових актів України, а також цього статуту.
Рішення керівних органів федерації, видані в межах її компетенції, обов'язкові для виконання всіма її членами (п. 1.6. статуту).
Відповідно до п. 3.1. статуту федерації основною метою діяльності федерації є сприяння розвитку видів велосипедного спорту в Україні, підвищенню ролі фізичної культури та спорту у всебічному і гармонійному розвитку особистості, зміцненню здоров'я громадян, формуванню та пропагуванню здорового способу життя, фізичного та духовного розвитку як своїх членів, так і всього населення України; сприяння розвитку велосипедного спорту в Україні в цілому і захист законних прав та інтересів кожного окремого члена федерації, а також сприяння утвердженню міжнародного авторитету України, як велосипедної держави у світовому співтоваристві.
Відповідно до п. п. 4.1., 4.2. статуту федерації, членство у федерації є добровільним і не накладає на її членів ніяких обмежень щодо підприємницької, громадської та будь-якої іншої діяльності, що не заборонена законодавством. Кількість членів федерації необмежена.
Пунктом 5.1. статуту федерації визначено, що органами управління федерації є: конференція, президія, президент, перший віцепрезидент, дирекція, ревізійна комісія.
Відповідно до п. 5.2. статуту федерації, вищим керівним статутним органом федерації є конференція федерації, яка скликається не рідше, ніж один раз на рік.
Президент федерації очолює федерацію в період між конференціями і здійснює поточне керівництво всіма напрямками її діяльності протягом строку, встановленого цим статутом, та відповідно до своїх повноважень. Президентом федерації може бути обрана будь-яка дієздатна особа, яка є громадянином України і членом федерації. Президент обирається конференцією строком на чотири роки та є вищою посадовою особою, яка очолює федерацію (п. п. 5.4.1.-5.4.3 статуту).
Відповідно до п. 5.5.1. статуту федерації перший віцепрезидент федерації обирається конференцією за подання президента федерації.
20.07.2018 на засіданні позачергової конференції Федерації велосипедного спорту України було прийняте рішення про обрання на посаду президента федерації ОСОБА_1 терміном на 4 роки. Вказане рішення було оформлено протоколом № 7.
У подальшому 10.07.2019 першим віцепрезидентом федерації було скликано засідання президії федерації на 12.07.2019, у зв'язку з отриманою скаргою від члена федерації, Ярослава Поповича, з приводу дій президента федерації ОСОБА_1 стосовно спортсменки ОСОБА_3 .
12.07.2019 на засіданні президії федерації було прийнято рішення про визнання дій ОСОБА_1 такими, що порушують статут, несумісними з членством у федерації і посадою президента федерації, а також було вирішено скликати позачергову конференцію членів федерації, яку призначити на 20.08.2019.
20.08.2019 на засіданні позачергової конференції Громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" було прийнято рішення про визнання роботи ОСОБА_1 , як президента федерації, незадовільною та про припинення повноважень президента ОСОБА_1 з 20.08.2019 відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України. Вказане рішення оформлено протоколом № 3.
14.10.2022 рішенням президії Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" затверджено Положення про порядок обрання делегатів для участі у конференції Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" 15.11.2022.
15.10.2022 в мережі "Інтернет", на сайті громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, було розміщено оголошення від 15.10.2022 про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції Федерації велосипедного спорту України, яке підписано, як "в.о. президента перший віцепрезидент Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_2 ".
З посиланням на лист Федерації велосипедного спорту України від 31.10.2022, позивач стверджує, що президією федерації велосипедного спорту України рішення від 14.10.2022 "Про затвердженням Положення про порядок обрання делегатів для участі у Конференції громадської організації Федерація велосипедного спорту України 15 листопада 2022 року" та рішення від 14.10.2022 "Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції Федерації велосипедного спорту України" - не приймались.
Також, з посиланням на наведений вище лист, позивач зазначає, що ОСОБА_2. жодних повноважень на вчинення таких дій, написання листів, вирішення питань, президент Федерації велосипедного спорту України не надавав, а відомостями ЄДРПОУ підтверджується, що ОСОБА_2 не є представником Федерації велосипедного спорту України та не може представляти федерацію без довіреності. За твердженнями позивача, ОСОБА_2 починаючи з 21.11.2019 не був першим віцепрезидентом Федерації велосипедного спорту України та й не міг виконувати обов'язки президента в т.ч. скликати конференцію та проводити засідання президії.
Як вбачається зі змісту рішення від 14.10.2022 "Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції Федерації велосипедного спорту України", яке оформлено протоколом №15 від 14.10.2022, на підставі якого й була скликана конференція та затверджений проект порядку денного, засідання проводилось за опитуванням та він підписаний першим віцепрезидентом Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_2. Позивач зазначає, що у протоколі №15 не зазначений персональний перелік осіб, які брали участь у засіданні президії, а проведення засідання за опитуванням не передбачено статутом Федерації велосипедного спорту України.
За наведених обставин, позивач не погоджується з таким рішенням президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022 "Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої Конференції Президії Федерації велосипедного спорту України" та вважає, що воно має бути визнане недійсним.
Станом на момент звернення з позовом до суду були чинні та не скасовані рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.09.2020 та Київського апеляційного суду від 02.11.2021 у справі №757/230/20-ц, якими визнано неправомірним та скасовано рішення позачергової конференції Федерації велосипедного спорту України від 20 серпня 2019 року, оформлене протоколом № 3 (про припинення повноважень президента ОСОБА_1. з 20.08.2019).
З огляду на наявність рішень судів ухвалених в порядку цивільного судочинства позивач станом на момент звернення з позовом суду (листопад 2022 року) зазначає про порушення його права на управління відповідачем, як члена федерації.
Проте, в подальшому, ухвалою КЦС ВС від 25.01.2023 у справі №757/230/20-ц скасовані рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, а провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №757/230/20-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Таким чином, рішення, позачергової конференції Федерації велосипедного спорту України від 20 серпня 2019 року, оформлене протоколом № 3 (про припинення повноважень президента ОСОБА_1 з 20.08.2019) було та є чинним з часу його прийняття.
Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним рішення президії повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття вказаного рішення, невідповідність прийнятого рішення вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що предметом спору у даній справі є визнання недійсними рішення президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022 "Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої Конференції Федерації велосипедного спорту України".
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, що застосуванню певного способу захисту передує встановлення порушення матеріального права позивача, а саме порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
Отже, у даному випадку право та його порушення повинні перебувати у логічній та часовій послідовності, а саме первинним є виникнення у позивача відповідного матеріального права, законного інтересу та наступне його порушення, невизнання, оспорення.
З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2019 на засіданні позачергової конференції громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" прийнято рішення, оформлене протоколом №3, про визнання роботи ОСОБА_1 , як президента федерації, незадовільною та про припинення повноважень президента ОСОБА_1 з 20.08.2019 відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України.
За результатами розгляду справи про оскарження вказаного рішення, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №757/230/20-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Отже, як на момент звернення до суду з розглядуваним позовом так і під час розгляду справи та ухвалення рішення судом, ОСОБА_1 не був президентом федерації, а отже, у нього відсутнє матеріальне право, яке підлягає захисту. Суд зазначає, що захисту підлягає лише наявне право, проте за обставин даної справи та враховуючи наявність чинного рішення про припинення повноважень президента, судом не встановлено взагалі наявність у позивача права на управління юридичною особою-відповідача, та як наслідок - можливість порушення такого права будь-яким чином.
Водночас, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц «якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення».
Враховуючи вищенаведене, позивач ОСОБА_1 не займав посаду Президента ФВСУ з 20.08.2019, а не з дати скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.09.2020 та постанови Київського апеляційного суду від 02.11.2021 у справі №757/230/20-ц.
Отже, позивач ОСОБА_1 не займав посаду Президента ФВСУ на момент прийняття оскаржуваного рішення, а легітимним керівником ФВСУ був ОСОБА_2 , який і підписав оскаржуване рішення Президії ФВСУ від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції ФВСУ».
Також, на спростування доводів апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 є індивідуальним членом Федерації велосипедного спорту України (не в складі виконавчого органу).
Зокрема, статутом відповідача передбачено, що індивідуальним членом може бути громадянин України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, особа віком від 14 років, яка заявила про своє бажання приймати участь в діяльності федерації та взяла на себе обов'язок виконувати передбачені статутом федерації обов'язки, визнає принципи, мету, завдання та статут федерації, сплачує відповідні вступні та членські внески (п. 4.4. статуту відповідача).
Відповідно до п. 4.6. статуту федерації прийом індивідуальних членів до федерації та вихід з неї здійснюється на підставі поданої письмової або електронної заяви, яка має містити інформацію про прізвище, ім'я, по-батькові, дату народження, адресу проживання та реєстрації, контактний телефон, електронну адресу. До заяви додається фотокартка розміром 3 см х 4 см.
Рішення про прийом до складу членів федерації та/або вихід з неї (припинення членства, виключення, позбавлення) приймається відповідним рішенням дирекції (п. 4.10 статуту).
Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) позивач доказів наявності у нього членства у федерації - не надав; матеріали справи не містять визначені пунктами 4.6. та 4.10. статуту відповідача документи, які б надати можливість суду встановити що позивач є індивідуальним членом відповідача і як наслідок - встановити порушення прав позивача, зокрема, як індивідуального члена.
Також колегія суддів зазначає, що фактичною підставою позову є саме така обставина "ОСОБА_1. на момент прийняття спірного рішення був керівником ФВСУ, відповідно лише він мав повноваження скликати і проводити засідання Президії на якому прийнято спірне рішення".
ОСОБА_1 в позовній заяві (стор. III, абз. 8) посилається на те, що оскаржуваним рішенням ФВСУ порушені його права на участь в управлінні ФВСУ, як члена ФВСУ. Але це єдина формальна згадка про членство, вона не є підставою позову з огляду на всі доводи позову і подані докази.
Крім цього, 05.11.2024 позивач звернувся до суду із заявою про зміну підстав позову, обгрунтовуючи її тим, що позивач був членом ФВСУ та керівником ФВСУ, відомості про якого були внесені в ЄДР тощо. Однак, ухвалою суду першої інстанції, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 14.11.2024, - залишено без розгляду заяву позивача про зміну підстав позову відповідно до ст. 46 ГПК України.
Скаржник, у свою чергу, по тексту апеляційної скарги не вказує, що така ухвала про відмову в зміні підстав позову є предметом оскарження, як і не наводить будь-яких аргументів та доводів щодо порушення судом першої інстанції норм ГПК України під час вирішення цього процесуального питання.
Лист ФВСУ від 31.10.2022 на який посилається позивач у позовній заяві в якості підтвердження членства федерації судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, визначені пунктами 4.6. та 4.10. статуту які б підтверджували набуття позивачем статусу індивідуального члена федерації.
З урахуванням наведеного вище колегія суддів констатує, що відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог.
Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Також, суд зважає на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що встановивши те, що відсутність порушених прав і законних інтересів позивача, суди попередніх судових інстанцій за відсутності необхідності вдалися також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, не врахували того, що встановлена ними відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові. Подібні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скаргзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі №910/11743/22, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі №910/11743/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі №910/11743/22 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .
4. Матеріали справи №910/11743/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано 03.07.2025. (після виходу суддів з відпустки та з лікарняного)
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк