Справа № 185/3743/25
Провадження № 2-о/185/206/25
20 травня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Мінарської О.А., представника заявника адвоката Джихур Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту, що має юридичне значення, суд -
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: смт Ургал ІІ Верхнєбуреінський район Хабаровського краю, паспорт: НОМЕР_1 Селидовським МВ УМВС України у Длнецькій області 31 жовтня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , який настав ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_2 , через поранення в результаті бойових дій.
У обґрунтування заяви зазначає, що він є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батько ОСОБА_2 у віці 48 років загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Селидове, Донецької області, причина смерті: загибель через артилерійський обстріл. У зв'язку з російською агресією проти України, ОСОБА_2 у період бойових дій у місті Селидове, Донецької області, перебував за адресою: АДРЕСА_2 та помер (загинув). Його бабуся (мати його батька) ОСОБА_3 зателефонувала до нього та його матері та повідомила про смерть батька. Вказала, що вони разом з його батьком (своїм сином) були в укритті за адресою: АДРЕСА_3 . 23 жовтня 2024 року до них прийшов приблизно о 14:00 ОСОБА_4 , мешканець міста Селидове, який проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Володимир попросив допомоги батька у похованні загиблого ОСОБА_5 , тіло якого лежало на перехресті приватного сектора вул. Чкалова та вул. Павлова. Назаренко Володимир планував поховати тіло загиблого ОСОБА_5 на ділянці в городі по вул. Чкалова буд. 8. м. Селидово. ОСОБА_4 зібрав мешканців міста Селидово, (які залишилися та вирішили бойові дії пересидіти у місті Селидове в укритті), для допомоги поховання ОСОБА_5 . Погодилися допомогти у похованні: ОСОБА_2 , сусідка ОСОБА_6 (по батькові та прізвища не знає), ОСОБА_7 (по батькові та прізвища не знає, його пустили господарі до себе у хату по АДРЕСА_5 , які виїхали зі свого приватного будинку на більш спокійну територію України, тобто евакуювалися з міста Селидове) та сам ОСОБА_4 , який ініціював поховання. 23 жовтня 2024 року йшов постійний бій з обох сторін, був ракетний обстріл, було дуже гучно. У вечорі 23 жовтня 2024 року його батько ОСОБА_2 не повернувся до укриття. Він загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 через обстріл. Бабуся бачила його тіло та впізнала його. Йому на підтвердження смерті ОСОБА_2 не вдалося можливим отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки смерть настала на території активних бойових дій. В умовах війни в м. Селидове було неможливим отримання передбачених діючим законодавством документів, необхідних для видачі свідоцтва про смерть.
Представник заявника у судовому засіданні підтримала заяву просила її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в заяві.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином.
Суд, вислухавши представника заявника, дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволені заяви слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України в порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
З правових позицій Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Для встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті необхідні обставини, які свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа не має можливості відновити втрачені або знищені документи про це.
З 24 лютого 2022 року на території України запроваджено та діє воєнний стан через збройну агресію російської федерації проти України.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке провадиться на підставі п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з'ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлої, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Відповідно до п. 1 Розділу 5 «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 319 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
На підставі ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України передбачено негайне виконання судового рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
В постанові Верховного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 зазначено наступне.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.
Щодо встановлення факту смерті на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України.
Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).
Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.
Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.
Щодо оголошення особи померлою (стаття 46 ЦК України та статті 305-309 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
З огляду на викладене, виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
Аналогічна правова позиції зазначена в постанові Верховного суду від 13.03.2024 року у справі № 204/7924/23.
Аналіз змісту заяви представника заявника у справі свідчить про те, що заявник фактично просить суд встановити факт смерті свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у певний час - ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_2 , через поранення в результаті бойових дій.
Як на фактичні підстави звернення до суду заявник посилався на те, що його бабуся (мати його батька) ОСОБА_3 зателефонувала до нього та його матері та повідомила про смерть батька. Вказала, що вони разом з його батьком (своїм сином) були в укритті за адресою: АДРЕСА_3 . 23 жовтня 2024 року до них прийшов ОСОБА_4 , мешканець міста Селидове та попросив допомоги батька у похованні загиблого ОСОБА_5 , тіло якого лежало на перехресті приватного сектора вул. Чкалова та вул. Павлова. ОСОБА_4 зібрав мешканців міста Селидово, (які залишилися та вирішили бойові дії пересидіти у місті Селидове в укритті) для допомоги похования ОСОБА_5 . 23 жовтня 2024 року йшов постійний бій з обох сторін, був ракетний обстріл, було дуже гучно. У вечорі 23 жовтня 2024 року його батько ОСОБА_2 не повернувся до укриття.
Як на правові підстави звернення до суду із заявою сторона заявника посилається на пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України, а саме встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Натомість на підтвердження вимог своєї заяви заявник взагалі не надає жодного доказу.
Судом враховується, що заявник свідків у судове засідання не забезпечив.
Отже, вказані у заяві твердження у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за певних обставин, які можуть свідчити про смерть останнього.
З огляду на це підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті його батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у певний час - 23 жовтня 2024 року за пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України немає.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог заявника про встановлення факту смерті.
Керуючись ст.ст. 12, 18, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Суддя С. Г. Юдіна