Справа № 334/6927/24
Провадження № 2/0203/257/2025
15.05.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в залі суду в місті Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Клімової Н.А.,
за участі:
представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення втраченої власності,
26.09.2024 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2024 року про передачу справи для розгляду за територіальною підсудністю надійшли матеріали цивільної справи №334/6927/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення втраченої власності, в якій позивач, з урахуванням уточнень, просить суд:
- повернути втрачену власність або кошти на рахунок - вартість сплачених коштів відповідачу в розмірі 23500 доларів, які вона сплатила 28.08.2017 року ОСОБА_3 через приватного нотаріуса, зареєстровано за №990, посвідчено Суховаровою Н.В.
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13.09.2017 року між нею та відповідачем - ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Суховаровою Н.В. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 990. Позивач зазначає, що відчуження квартири було незаконним через недостовірно надану інформацію, вказаний договір купівлі-продажу був укладений внаслідок введення її в оману та присвоєння її власності, яку вона мала та мешкала в ній з 2002 року. Позивач вказує на те, що зараз вона має житло набагато гірше, воно її не влаштовує та наполягає на виправленні цієї помилки, компенсації моральних витрат, так як вона перебуває весь час у скрутному матеріальному становищі, повністю втративши дохід, який мала, а також власну нерухомість.
Зважаючи на вищевикладене, позивач звернулась до суду з позовом про повернення втраченої власності.
23.01.2025 року від представника відповідача - ОСОБА_3 - адвоката Терещенка Олега Івановича до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову представник відповідача зазначив, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності №97168630 від 13.09.2017 року, відповідач набула право власності на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1350535712101, а саме: квартиру, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 43,6 кв.м, житлова площа 26,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 . Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Право власності на квартиру відповідач набула на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13.09.2017 року, який посвідчено Суховаровою Н.В., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 990. Відповідно до договору, позивач як сторона договору, а саме продавець, передала у власність відповідачу, як покупцю, а відповідач прийняла в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м, житлова площа 26,5 кв.м. Продаж квартири здійснено за 304000 грн, які позивач одержала повністю від покупця до підписання цього договору. Зазначена ціна є волевиявленням сторін, остаточною і змінам після укладення договору не підлягає (пункт 5 договору). Особи сторін по договору, їх дієздатність, а також належність цієї квартири ОСОБА_2 перевірені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Суховаровою Н.В. Продавець ОСОБА_2 засвідчила, що їй та покупцю відома вартість житла, аналогічна відчужуваному на вторинному ринку міста Дніпра, грошова сума, одержана за квартиру, є дійсним еквівалентом її вартості та результатом домовленості продавця з покупцем. А також те, що договір купівлі-продажу квартири не є результатом впливу тяжких для продавця обставин і не вчиняється на вкрай невигідних умовах (пункт 8 договору).
Сторона відповідача вказала, що сторони в договорі засвідчили, що у тексті цього договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу квартири. Будь-які попередні домовленості, які мали місце при укладенні договору і не відображені у його тексті, після підписання цього договору не матимуть правового значення (пункт 13 договору). Вимоги законодавства щодо змісту й правові наслідки цього договору роз'яснені сторонам договору (продавцю та покупцю) нотаріусом, сторони стверджують, що цей договір не носить характер фіктивного чи удаваного правочину (пункт 14 договору).
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
З дня здійснення державної реєстрації права власності на квартиру, набуття права власності - 13.09.2017 року на підставі цивільно-правового акту - договору купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , відповідач фактично володіє нею та користується на праві приватної власності.
Відповідач вважає, що викладені у позовній заяві доводи про те, що 13.09.2017 року виникли обставини «третьої сили», а саме затоплення квартири за адресою: АДРЕСА_2 , які призвели до укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, неможливість зараз жити позивачу у місці, де вона проживає, є такими, що не відповідають дійсності, є недостовірними та взагалі досить дивними для розуміння.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. До тяжких обставин, для усунення яких необхідно було укладання позивачкою оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, позивачка відносить те, що 13.09.2017 року, тобто в день підписання договору купівлі-продажу квартири, відбулось затоплення квартири за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу квартири, вартість майна становить 303575 грн 00 коп., згідно із Звітом про оцінку майна (ідентифікатор за базою ФДМУ 2118039_28082017_KR001), виданого ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» 28.08.2017 року.
Отже, за твердженнями сторони відповідача, позивач мала намір продати квартиру значно раніше, ніж 13.09.2017 року, звернулась до ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» з метою замовлення Звіту про оцінку майна та отримала його 28.08.2017 року. Продаж майна відбувся 13.09.2107 року за 304000,00 грн, що вище, ніж оціночна вартість квартири, відповідно до Звіту про оцінку майна. Також відповідачу не зрозуміло та не доведено, чому позивач вважає, що затоплення квартири є тяжкою обставиною, спонукало її продати майно в той же день. При цьому сам факт затоплення також нічим не доведений.
Таким чином, на думку відповідача, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами факт укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.09.2017 року на вкрай невигідних для неї умовах під впливом тяжких обставин.
Крім того, за твердженнями сторони відповідача, позов не містить обґрунтувань, що мали б відповідати вимогам порядку в межах захисту своїх порушених прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Адже порушення прав позивача відповідачем не відбулося. Оскільки квартиру позивач продала за цивільно-правової угодою, отримала кошти за неї, а відповідачем 13.09.2017 року квартира придбана, вартість сплачена в порядку, встановленому законодавством України, на підставі договору і знаходиться у власності відповідача, відповідно до вимог чинного законодавства України.
Також сторона відповідача вказує на пропущення строку позовної давності. Оскільки договір купівлі-продажу квартири укладений - 13.09.2017 року, то строк позовної давності вичерпано на час подання позовної заяви. Тому відповідач не розуміє, яким чином її стосуються вимоги позивача повернути їй майно за адресою: АДРЕСА_2 , в матеріальній або грошовій формі за договором купівлі-продажу, а факти, обставини, які викладені в позові, є спірними, дивними, недоведеними та непідкріпленими доказами й під час укладення договору не були порушені норми матеріального та процесуального права.
З огляду вищевикладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
28.01.2025 року позивачем була надана відповідь на відзив. Відповідно до якої, позивачем додатково зазначено, що сплачена вартість у розмірі 23500 доларів США по середньому курсу на 2017 рік, є заниженою ціною, яка була сплачена шахрайським шляхом за приблизно 46 квадратних метрів, двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Користування житлом позивачем з 2002 року не мало ніяких перешкод стосовно якості користування. Продаж квартири здійснювався через її родича - ОСОБА_2 за спрощеною процедурою за усною домовленістю. Тому з цих та багатьох інших причин позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
29.01.2025 року від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого представник відповідача зазначив додатково, що ОСОБА_2 , 28.08.2017 року уклала договір №28-0801 з ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» з метою визначення ринкової вартості квартири. Відповідно, вартість квартири становить 303575 грн 00 коп., згідно із Звітом про оцінку майна (ідентифікатор за базою ФДМУ 2118039_28082017_KR001), виданого ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» - 28.08.2017 року. При цьому 07.09.2017 року ОСОБА_2 знялася з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить штамп в її паспорті громадянки України, серії НОМЕР_1 . А 13.09.2017 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до приватного нотаріуса Суховарової Н.В., в якій повідомила покупця, ОСОБА_3 , що будь-які самовільні перепланування та реконструкції квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , - відсутні.
При цьому нотаріусом були встановлені особи, перевірена справжність підпису та дієздатність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У цей же день 13.09.2017 року був укладений договір купівлі-продажу квартири від 13.09.2017 року, який посвідчений Суховаровою Н.В., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 990. Ніякі інші особи під час укладання договору купівлі-продажу ніякого тиску або примушення на позивача не здійснювали, не були присутні.
Таким чином, за твердженнями сторони відповідача, є очевидним те, що позивач готувалася заздалегідь до продажу квартири, замовляла оцінку її ринкової вартості, знялась з реєстрації місця проживання (прописки), отримала грошові кошти, підписала договір купівлі-продажу, маючи дієздатність, без примусу та не знаходячись під впливом тяжких обставин, про що вона сама вказала в пункті 8 договору купівлі-продажу квартири.
Зважаючи на вищевикладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.
Під час судового розгляду справи по суті представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на безпідставність позовних вимог, та з урахуванням заперечень, вказаних у заявах по суті справи. Додатково представник відповідача зазначив, що позивач отримала у повному обсязі кошти під час продажу квартири, заяв про вчинення кримінального правопорушення не подавала, укладений сторонами договір не є удаваним, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2024 року, цивільну справу №334/6927/24, провадження №2/0203/2000/2024, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М., яка передана канцелярією суду - 02.10.2024 року.
Цивільний позов не відповідав вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, тому ухвалою суду від 02.10.2024 року був залишений без руху з наданням позивачу п'ятиденного строку для усунення недоліків.
22.10.2024 року від позивача надійшла до суду заява про усунення недоліків, до якої позивач додала уточнену позовну заяву, клопотання про звільнення від сплати судового збору разом з копією паспорта, копією довідки про присвоєння РНОКПП, копією довідки з Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості за 2022 рік, копією довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , із зазначенням переліку документів, та копією довідки з Пенсійного фонду України про реєстр застрахованих осіб за період 2012-2022 роки.
Ухвалою суду від 23.10.2024 року позивачу був продовжений п'ятиденний строк, встановлений ухвалою суду від 04.10.2024 року, для усунення недоліків.
29.11.2024 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання про звільнення її від сплати судового збору, до якого вона додала копію довідки з Пенсійного фонду України про реєстр застрахованих осіб за період 2012-2019 роки (дата формування виписки - 16.10.2024 року).
Відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України, судом з метою визначення підсудності було зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідно до відповіді №828285 від 04.10.2024 року, з Єдиного державного демографічного реєстру, відомості про зареєстроване місце проживання відповідача відсутні.
04.10.2024 року на виконання ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлено запит до органу реєстрації місця перебування та місця проживання осіб, у відповідь на який 05.11.2024 року надійшла інформація з Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо місця проживання відповідача - ОСОБА_3 , яка значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , з 08.05.2018 року по теперішній час.
Ухвалою суду від 02.12.2024 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення втраченої власності, звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання позовної заяви в цивільній справі №334/6927/24, провадження №2/0203/2000/2024, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
У судове засідання позивач не з'явилась надала суду письмову заяву з проханням розглядати справу в її відсутність, позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх у повному обсязі.
Суд, заслухавши думку представника відповідача, на підставі положень ст. ст. 128, 211, 223 ЦПК України розглянув справу за відсутності позивача.
Під час судового розгляду справи судом були заслухані усні пояснення представника відповідача по суті спору, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи, оголошені судові дебати та заслухане заключне слово представника відповідача, 15.05.2025 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.09.2017 року між позивачем - ОСОБА_2 та відповідачем - ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір є нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Суховаровою Н.В. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 990.
Відповідно до договору, ОСОБА_2 як сторона договору - продавець, передала у власність ОСОБА_3 як стороні договору - покупцю, а ОСОБА_3 прийняла в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м, житлова площа 26,5 кв.м (а.с. 81).
Згідно з п. 4 договору купівлі-продажу, вартість майна, згідно зі Звітом про оцінку майна (ідентифікатор за базою ФДМУ 2118039_28082017_KR001), виданого 28.08.2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Центр оцінки» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №632/16 від 17.08.2016 року, виданий Фондом державного майна України), становить 303575 (триста три тисячі п'ятсот сімдесят п'ять) гривень.
Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу, продаж здійснено за 304000 (триста чотири тисячі) гривень, які продавець одержала повністю від покупця до підписання цього договору. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення договору не підлягає. З правовими наслідками у разі приховування дійсної продажної вартості відчужуваної квартири сторони ознайомлені.
Пунктом 8 договору купівлі-продажу встановлено, що продавець засвідчує, що йому та покупцю відома вартість житла, аналогічного відчужуваному, на вторинному ринку міста Дніпра, грошова сума, одержана за продану квартиру, є дійсним еквівалентом її вартості та результатом домовленості їх, продавця з покупцем. Договір цей не є результатом її вартості та результатом домовленості їх, продавця з покупцем. Договір цей не є результатом впливу тяжких для продавця обставин і не вчиняється на вкрай невигідних умовах.
Пунктом 12 зазначеного договору купівлі-продажу визначено, що сторони у присутності нотаріуса стверджують одна одній, що вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті та вільно володіють українською мовою.
Відповідно до паспорта громадянина України, серії НОМЕР_1 , громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була знята з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить штамп Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (а.с. 31).
Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 13.09.2017 року, наданої приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Суховаровій Н.В., остання зазначила, що будь-які самовільні (незареєстровані) перепланування та реконструкції квартири АДРЕСА_1 , відсутні. Нерухомість в цьому році нею продається вперше. Зміст ст. 27 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом їй роз'яснений (а.с. 109).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право приватної власності №97168630 від 13.09.2017 року, ОСОБА_3 набула право власності на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером №1350535712101, а саме: квартиру, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 43,6 кв.м, житлова площа 26,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 83).
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу невизнання, оспорення позивачем права власності відповідача на спірне нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 .
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України, згідно з якою способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання права.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, провадження №12-158гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження №14-144цс18, зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Отже, цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у справі №910/10011/19 від 06.04.2021 року).
У ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позивач обрала неналежний спосіб захисту, оскільки предметом позову є повернення втраченої власності, а підстави позову свідчать про оспорення позивачем дійсності укладеного договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_4 . Натомість метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (постанова ВП ВС від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, провадження №14-208 цс18).
Так, в силу вимог частин 1, 3 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частин 1 статті 627 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За частиною 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У частині 3 статті 631 ЦК України унормовано, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
За змістом частини 1 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина 1 статті 691 ЦК України).
У пунктах 7.32 7.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі №916/667/18 сформульовано правовий висновок, який зводиться до того, що договір купівлі-продажу є консенсуальним договором. Застосований у статті 655 ЦК України, вислів «передає або зобов'язується передати», «приймає або зобов'язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов'язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов'язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.
Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.
При цьому відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15).
З огляду на аналіз викладених вище норм, правові висновки ВС, обставини справи, суд вказує, що за змістом пункту 5 договору купівлі-продажу від 13.09.2017 року, грошові кошти в сумі 304000 грн 00 коп. були отримані продавцем від покупця та договір купівлі-продажу вважається укладеним. На момент укладення договору купівлі-продажу сторони мали повну уяву не лише про предмет та ціну договору, а й досягли згоди по всім його істотним умовам. У разі визнання такого договору недійсним, такі підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення. Натомість за змістом договору купівлі-продажу від 13.09.2019 року, укладеного сторонами, нотаріусом була встановлена дійсність намірів сторін щодо укладення договору купівлі-продажу квартири, роз'яснені вимоги чинного законодавства України щодо змісту і правових наслідків договору, а також встановлена відсутність у сторін заперечень щодо умов договору.
Крім того, суд враховує, що згідно з частиною 2 статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в редакції, що діяла на час проведення оцінки майна), замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.
При цьому, згідно із долученим представником відповідача висновком ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» про оцінку майна, замовником оцінки є саме позивач - ОСОБА_2 . Це вказує на те, що ОСОБА_2 готувалась до продажу квартири АДРЕСА_1 . Це, своєю чергою, спростовує твердження позивача про відсутність наміру продати спірну квартиру.
Водночас, твердження позивача про те, що вона була введена в оману відповідачкою при підписанні договору купівлі-продажу, оскільки не мала наміру продавати квартиру, суд не бере до уваги, оскільки ця обставина може слугувати окремою підставою для визнання договору недійсним, однак, такої позовної вимоги ОСОБА_2 заявлено не було, та така не оцінюється судом. Тим більше, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Натомість спірне майно перебуває у відповідача на підставі укладеного з власником - позивачем - договору купівлі-продажу, який є дійсним.
Суд зазначає, що відповідно до положень статті 3 ЦК України, справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Об'єднаної палати КЦС ВС від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, серед іншого, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не має права його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній її поведінці і має призводити до припинення зазначеного права (постанова КЦС ВС від 7 жовтня 2020 року у справі №450/2286/16-ц).
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов'язана своїм рішенням і не має права його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова КЦС ВС від 14 грудня 2022 року у справі №126/2200/20).
При цьому, відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВС від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, вирішуючи по суті спір між сторонами, враховує те, що поведінка позивача є суперечливою та не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності, чесній діловій практиці. Оскільки сторони уклали договір купівлі-продажу у 2017 році, позивач отримала грошові кошти за продаж спірної квартири, підписала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі, дійсність якого ніким не оспорена, та такий договір вважається дійсним.
Крім того, позивач, пред'явивши позов про повернення втраченої власності, не вказала підстави позову, посилання на правові норми, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення відповідачем її права власності на спірну квартиру. Натомість відповідач є законним власником спірного майна, яке вона набула на підставі договору купівлі-продажу квартири, що підтверджується належними та допустимими доказами.
Отже, судом була встановлена відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.
З приводу заяви сторони відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.
Нормою частини 3 статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Строки давності виконують декілька функцій, в числі яких - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли мати місце у випадку, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу.
Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі №263/11337/19 (провадження №61-10706св20).
Верховний Суд зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).
Відповідно до положень статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Натомість у ході судового розгляду справи судом була встановлена відсутність порушеного права позивача, за захистом вона звернулась до суду. Тому у суду відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмови у задоволенні позову з цих підстав.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач, обрала неналежний спосіб захисту, не довела наявності порушеного відповідачем права власності на спірну квартиру, що вказує на необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням викладеного, того, що ухвалою суду від 02.12.2024 року було задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви та звільнено позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви в цивільній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», з огляду на те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються та компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
З огляду на вищевказане, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення втраченої власності слід відмовити, а судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються та компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення втраченої власності - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються та компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 29.05.2025 року.
Суддя Ф.М. Ханієва