Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
Справа № 173/1602/25
Номер провадження3/173/683/2025
іменем України
04 липня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Суддя Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Челюбєєв Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції № 3 Кам'янського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 411527, 29.05.2025 о 21:50 ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 виражалася грубою нецензурною лайкою відносно співмешканки свого батька, ОСОБА_3 , чим вчинила відносно неї психологічне насильство, внаслідок чого було завдано шкоду психологічному здоров'ю потерпілої.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 у судовому засіданні вину визнала повністю.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доходжу наступного висновку.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Як зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 411527 від 12.06.2025, 29.05.2025 о 21:50 ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 виражалася грубою нецензурною лайкою відносно співмешканки свого батька, ОСОБА_3 , чим вчинила відносно неї психологічне насильство, внаслідок чого було завдано шкоду психологічному здоров'ю потерпілої.
Так, на доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні нею правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, поліцейським до протоколу про адміністративне правопорушення додано рапорт поліцейського, протокол прийняття заяви, письмові пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , надані поліцейському.
Даючи аналіз зазначеним доказам, суд виходить з наступного.
За правилами ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно ст. 251 КУпАП є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачено настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство, це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (пункт 14 частини 1 статті 1 цього ж Закону).
Згідно Методичних рекомендацій «Запобігання та протидія насильству», проявами психологічного насильства є: ігнорування почуттів особи; образа переконань, що мають цінність для особи, її віросповідання, національної, расової приналежності або походження, соціального статусу; переслідування, залякування; погрози вбити чи скалічити (у тому числі дітей); підбурювання до самогубства; примус до протизаконних дій; погрози відібрати дітей; приниження особистості; постійна критика та насмішки; безпідставні звинувачення та формування почуття провини; обмеження у самореалізації, навчанні, роботі; обмеження у контактах із близькими та друзями, у виборі кола спілкування; примушування спостерігати за насильством над іншими людьми чи тваринами, тощо.
Однак, матеріалами справи не доведена вина ОСОБА_2 у вчиненні адмінстративного правопорушення. Жодний з доказів, який знаходиться в матеріалах справи та їх сукупність не доводить вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки неможливо встановити обов'язкові ознаки складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, зокрема, жодний з доказів не містить фактичних даних про спричинення ОСОБА_3 шкоди психологічному здоров'ю.
При цьому, за відсутності інших доказів, також не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться у самому протоколі про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи.
Разом з цим, суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП, а суд не має права самостійно відшуковувати докази винуватості, так як перекладає на себе функцію обвинувачення.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили. Обвинувачення не повинно ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, мають тлумачитись на її користь, а згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
Виходячи з цього, суд вважає, що в ході розгляду справи не було доведено наявності в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності складу адміністративного правопорушення (ст. 247 ч.1 п.1 КУпАП).
Керуючись ч. 1 ст. 173-2 ст.ст. 247, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя,-
Провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
На постанову суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області протягом 10 (десяти) днів з моменту винесення постанови.
Суддя Є.В. Челюбєєв