Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
Справа № 175/3594/25
Номер провадження2/173/840/2025
іменем України
04 липня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Усенко Ю.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 08.06.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2005746 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразово ідентифікатора. Відповідно до умов договору товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 4500 грн., а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.
В свою чергу, ОСОБА_1 не виконала умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем, що становить 13427,50 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом - 4500 грн.; заборгованість за відсотками - 8927,50 грн.
24.12.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу №02-24122001, згідно з умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2005746 від 08.06.2021.
Тому позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати.
Провадження у справі відкрито 02.05.2025.
Сторони в судове засідання не з'явилися, оскільки суд розглянув справу за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.
Відповідач подала відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві зазначила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору та його підписання, а також отримання відповідачем кредитних коштів. Наданий позивачем лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є доказом перерахування коштів, позивачем не надано доказів існування правовідносин між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке здійснило переказ коштів на рахунок відповідача, а також не доведено, що відповідач використовує картку з номером НОМЕР_1 . Крім того, позивачем не долучено доказів на підтвердження факту набуття прав вимоги за кредитним договором № 2005746. Також вважає, що незважаючи на недоведеність позовних вимог, проведені позивачем розрахунки заборгованості не відповідають вимогам закону. Витрати на правничу допомогу, заявлені позивачем в позовній заяві не є співмірними ціні позову та складності справи.
Представником позивача надана відповідь на відзив, відповідно до якої зазначає, що кредитний договір між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна» укладений в електронній формі, в порядку, визначеному законодавством та підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Щодо доказів перерахування кредитних коштів відповідачу зазначає, що за умовами договору кошти були перераховані на рахунок, що зазначає відповідач у договорі, ідентифікація відповідача здійснювала через банк - емітент, яким видано картку, отже доступ до виписок по картці, на яку перераховано кредитні кошти має банк - емітент та відповідач, оскільки це є банківською таємницею. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Зазначає, що первинні документи, долучені до позовної заяви в повній мірі підтверджують факт перерахування кредитних коштів. Твердження відповідача щодо недоведення позивачем факту переходу права грошової вимоги є необґрунтованими, оскільки до матеріалів позовної заяви долучені докази, які підтверджують даний факт, в тому числі засвідчений належним чином Витяг з реєстру боржників до договору факторингу. Нарахування відсотків здійснювалось позивачем у відповідності умов укладеного Договору, за кожен день користування кредитом, за Договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (авто пролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту, якщо у відповідача на дату закінчення строку кредиту наявна заборгованість за кредитом.
Відповідачем подано до суду заперечення на відзив, в якому зазначено, що позивачем не доведено факт укладення спірного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, а також не доведено, що заявлений розмір заборгованості відповідає вимогам нібито укладеного договору. Крім того, позивач не направив до суду виписку по рахунку, з якої б чітко вбачалось, кому, на підставі чого та скільки коштів нібито було перераховано.
Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України.
Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Згідно з ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Як регламентовано в ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Частиною першою ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Положеннями ч.1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихст.11 цього Кодексу.
Зобов'язання, згідно із ст.526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов'язковості виконання договору.
Крім того, ч.2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що 08.06.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 2005746 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог ст.12 вказаного Закону.
На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати відповідачу грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 4500 грн. Згідно з п. 1.3 Договору строк кредиту 15 днів. Відповідно до п.1.4 тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору. Знижена процентна ставка становить 1,90% в день.
Згідно п.2.1.Договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки Відповідача, реквізити якої надані Відповідачем з метою отримання кредиту. Пунктом 2.2. Договору передбачено, що сума кредиту (його частина) перераховується протягом трьох робочих (банківських днів) з моменту укладення цього Договору.
Відповідно до реквізитів Договору № 2005746 від 08.06.2021, укладеного між сторонами, відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «Т698». Ідентифікацію особи підтверджено довідкою про ідентифікацію.
24.12.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу №02-24122001, згідно з умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2005746 від 08.06.2021, що також підтверджується належним чином засвідченим витягом з реєстру боржників до договору факторингу №02-2412201 від 24.12.2021.
Твердження відповідача, що укладений кредитний договір не відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію та взагалі не був укладений та підписаний нею, спростовуються викладеними вище обґрунтуваннями законності укладення електронного договору. Крім цього статтею 12 ЗУ «Про споживче кредитування» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про споживче кредитування» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Таким одноразовим ідентифікатором є Т698. Одноразовий ідентифікатор передається засобом зв'язку, який вказаний особою при її реєстрації в системі. В договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2005746 вбачається наявність інформації щодо фінансового номеру телефону відповідача, номеру банківського рахунку та паспортних даних, які позивачу не могли бути відомі, без проходження відповідачем відповідної реєстрації у системі та надання таких даних.
Відповідно, судом встановлено, що відповідач прийняла пропозицію укласти кредитний договір, що підтверджується інформацією щодо порядку укладення електронного договору.
Згідно з положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19 від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/337824/18 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Відповідачем не надано жодного доказу того, що нею оспорювався зазначений вище кредитний договір раніше. Крім того, відповідач зустрічного позову щодо оспорювання зазначеного кредитного договору щодо його неукладення, не подала.
Таким чином судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним, тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Щодо тверджень відповідача про те, що до позовної заяви не надано жодного письмового доказу на підтвердження переходу права вимоги відповідача перед первісними кредиторами до позивача, то суд вважає їх безпідставними, оскільки, в матеріалах справи міститься договір факторингу №02-24122001 від 24.12.2021, належним чином засвідчений витяг з реєстру боржників до договору факторингу №02-2412201 від 24.12.2021 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, у тому числі до відповідача, за кредитним договором № 2005746 від 08.06.2021 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», а також платіжні інструкції №1696 від 24.12.2021, №453 від 28.12.2021, №1697 від 28.12.2021 на підтвердження оплати за договором факторингу.
В той же час, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності належних доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу та відсутності первинних документів, як доказів такого перерахування, з огляду на наступне.
Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа(форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
Також у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Суд зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «UnionAlimentariaSanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.
Верховний Суд у справі N 922/527/23 зазначав про те, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 зі справи N 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи N 910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи N 925/2301/14).
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Додані позивачем до матеріалів позовної заяви копія листа від ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», в якому останній повідомляє про перерахування коштів через систему iPay.ua на підставі договору про переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019, а також долучений до відповіді на відзив розрахунок заборгованості за договором №2005746, складений первісним кредитором, не є первинними бухгалтерськими документами, з яких можна встановити дійсність фінансової операції.
Також суд не може прийняти як належний та допустимий доказ виписку з особового рахунку за Кредитним договором № 2005746, яка міститься в матеріалах справи, оскільки даний документ не є випискою з особового рахунку у розумінні бухгалтерського або банківського обліку, а також не є первинним бухгалтерським документом відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Інформація, що міститься у документі, має виключно інформаційний характер і не підтверджує рух коштів чи факт здійснення господарських операцій. Таким чином вказані докази не свідчать про виконання первісним кредитором умов договору з перерахування коштів на картковий рахунок відповідача.
Тому за недоведеності надання кредиту позичальнику - відповідачу у даній справі наявні докази є безпредметними та не є достатніми доказами про наявність заборгованості оскільки такі докази є односторонніми, не узгодженими сторонами аналітичними, а не первинними бухгалтерськими документами, які є необхідними для встановлення заборгованості за договором кредиту.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність належними та допустимими доказами видачі ТОВ "Лінеура Україна" відповідачу кредитних коштів за умовами договору №2005746 від 08.06.2021, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати на відповідача не покладаються.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, ЄДРПОУ 42228158) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.
Суддя: Є.В. Челюбєєв