Справа №766/9530/25
н/п 1-кп/766/3949/25
про продовження запобіжного заходу
30.06.2025
Херсонський міський суд Херсонської області у складі головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024230000000012 від 05.01.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.05.2024 (справа №490/256/25, н/п 1-кс/490/2093/2025) відносно підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 03.07.2025 року, включно.
19.06.2025 року обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування надійшов до Херсонського міського суду Херсонської області .
Відповідно до здійсненого авторозподілу судових проваджень, даному обвинувальному акту присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №766/9530/25 та передано на розгляд суду у складі головуючого судді ОСОБА_1 .
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 25.06.2025 призначено підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні на 30.06.2025 року на 10 год. 30 хв.
30.06.2025 року у судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до обвинуваченого, на строк два місяці без визначення застави, на підставі частини третьої ст. 315 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК).
І. Позиція сторони обвинувачення
В цілому, по суті, клопотання сторони обвинувачення обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцять років позбавленням волі, з конфіскацію майна. Усвідомлюючи, що за результатами судового розгляду його може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, що тягне за собою негативні наслідки у вигляді застосування санкції, передбаченої ч. 7 ст. 111-1 КК України, останній може умисно ухилятися від явки до суду або переховуватись від суду, впливати на свідків або продовжити злочинну діяльність.
Необхідність у продовженні стосовного обвинуваченого застосованого запобіжного заходу, обумовлена наявністю ризиків, визначених ст. 177 КПК України, які не зменшилися та вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Прокурор зазначає, що під час обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 враховувались ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частиною першою ст.177 КПК України, а саме:
- п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - ризик переховування обвинуваченим від органів досудового розслідування та суду, в тому числі і на окупованій російською федерацією території України, оскільки, на думку прокурора, з метою створення перешкод в судовому розгляді кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_4 має можливість спробувати опинитись на території громади, яка перебуває в тимчасовій окупації, відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блоковані), що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року №75, що унеможливіть подальше проведення судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням та досягнення мети.
- п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - ризик незаконного впливу на свідків в цьому кримінальному провадженні, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 перед тим, як працевлаштуватися до незаконно створеного правоохоронного органу, працював у ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», а вже під час окупації м. Херсона та Херсонської області працював у так званій установі «Слідчий ізолятор» у зв'язку з чим мав широке коло спілкування як серед колишніх співробітників установи, так і серед осіб, які працювали у незаконно створеному окупаційною владою правоохоронному органі.
Тому перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб, обвинувачений може здійснювати вплив на працівників пенітенціарної служби, на інших осіб, які під час окупації працювали у незаконно створеному правоохоронному органі, узгоджувати свої показання з показаннями інших осіб, які визнані свідками у справі та допитані в цьому статусі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань під часу допиту в суді, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого злочину, а також перешкоджати прибуттю свідків до суду.
- п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки за період співпраці з окупаційною владою обвинувачений набув відповідні зв'язки та контакти з кола окупантів та інших державних зрадників, чиї дані наразі встановлюються, серед яких є такі, які продовжують вчиняти дестабілізаційні заходи та зрадницькі дії на окупованій території, та ті, які після деокупації Збройними Силами України правобережної частини Херсонської області втекли на окуповане лівобережжя.
У зв'язку з цим, на думку сторони обвинувачення, існує ризик, що ОСОБА_4 , опинившись на волі, продовжить вчиняти діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, у тому числі й у взаємодії з іншими зрадниками та колаборантами.
Крім того, прокурор нагадує, що відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Крім того, прокурор стверджує, що підставою для продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою особливо тяжкого кримінального правопорушення, проти основ національної безпеки України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі до п'ятнадцяти років, що свідчить про те, що ОСОБА_4 становить певну небезпеку суспільству.
ІІ. Позиція сторони захисту
Сторона захисту проти клопотання прокурора заперечувала, стверджуючи, що аргументи прокурора щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України щодо можливої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого є лише припущенням без підкріплення зазначених обставин належними і допустимими доказами.
Обвинувачений із клопотанням прокурора не погодився, зазначив, що якщо хотів би втекти на тимчасово окуповану територію, то зробив би це ще під час досудового розслідування.
ІІІ. Мотиви Суду
Вирішуючи зазначене клопотання сторони обвинувачення, Суд виходить з того, що підставою, як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу в тому числі у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри, а також ризиків, які дають достатні підстави Суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, що перелічені в диспозиції частини першої ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК).
В Кримінальному процесуальному кодексі поняття «обґрунтована підозра» не розтлумачено, проте відповідно до частини шостої ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, в тому числі, застосовується принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ст. 8 КПК).
Отже, з огляду на практику Європейського суду з прав людини Суд бере до уваги, що стандарт доказування «обґрунтована підозра» застосовується з метою уникнення порушення п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) і за узагальненим тлумаченням визначається, як наявність фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», від 21.04.2011, заява № 42310/04, пункт 175).
Під час судового провадження, за наявності обвинувального акта на розгляді суду, є обґрунтовані підстави вважати, що стандарт доведення «обґрунтована підозра» дотримано. Однак виконання цієї умови не звільняє сторону обвинувачення від доказування наявності ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Зокрема, відповідно до частини першої ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа може вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та/або судовому розгляду або/та створитимуть загрозу суспільству.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Отже, оцінюючи рівень доведеності сторонами провадження обставин, які б могли вплинути на мотиви Суду під час ухвалення рішення щодо зазначеного клопотання, Суд наголошує, що тягар доведення ризиків, передбачених ст. 177 КПК та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу завжди залишається на стороні обвинувачення, оскільки на боці сторони захисту завжди діє презумпція «свободи», сформульована в ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції.
Водночас Суд також зауважує, що право на свободу, як і інше право особи (людини) не є абсолютним, відтак може бути обмеженим відповідно до закону. Крім того, з метою уникнення свавілля право на свободу має обмежуватись відповідними зобов'язаннями покладеними на особу, дотримання (виконання) яких унеможливило б порушення прав і інтересів інших осіб, суспільства та держави.
В цьому контексті Суд звертає увагу, що за змістом приписів ст. 2 КПК завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Отже Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права учасників кримінального провадження, зокрема, обвинуваченого, його право на свободу, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З огляду на практику ЄСПЛ Суд, наголошує, що продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, заява N 40107/02, пункт 79)
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, Суд розуміє, що саме існування «обґрунтованої підозри» та вагомість доказів, які її підтверджують (враховуючи і не порушуючи презумпцію невинуватості), а також тяжкість покарання не можуть бути єдиними підставами для продовження строку тримання під вартою, а тому такі обставини мають розглядатися в сукупності з іншими.
В цьому контексті Суд погоджується з прокурором, що необхідно враховувати те, що обвинувачений вчинив злочин, який відноситься до злочинів проти основ національної безпеки України, об'єктом яких є суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, обороноздатність країни.
Відтак, Суд зважає на те, що відповідно до частини шостої ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
Суд також враховує позицію обвинуваченого, яка по суті полягає в тому, що за наявності його бажання перехід на тимчасово окуповану територію є можливим. Тобто, оскільки бажання - це помірний ступінь прояву волі, між звичайним хотінням, та виваженим рішенням чи вибором, ймовірність того, що обвинувачений зрештою може проявити таку волю має місце, а відтак це підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що прокурором доведено наявність ризиків, а імперативна норма частини шостої ст. 176 КПК України не дозволяє Суду застосувати інший більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
Водночас, Суд ще раз наголошує, що відповідно до КПК тягар доведення наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, покладається на сторону обвинувачення, однак, в свою чергу, сторона захисту має переконати Суд і довести наявність умов, що мінімізують зазначені ризики і припущення прокурора щодо можливих неправомірних та недобросовісних вчинків обвинуваченого.
ІV Висновки Суду
Суд вважає, що прокурором дотримано стандарт доказування «обґрунтована підозра», в тому числі доведено існування ризиків вчинення обвинуваченим дій, які можуть перешкоджати судовому розгляду кримінального провадження або ж створитимуть загрозу суспільству.
Відтак, відповідно до приписів частини шостої ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до ОСОБА_4 , оскільки він обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтею 111-1 Кримінального кодексу України, має застосовуватися запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Виходячи з перелічених обставин у сукупності Суд зауважує, що в даному випадку (виходячи з позиції сторін і ступеню доведеності обставин) обґрунтована наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, і вважає за доцільне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до обвинуваченого без визначення застави.
З цих підстав,
керуючись статтями 176-178, 183, 197, 199, 315, 369-372, 392, 395, 532 КПК України,
1. Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 - задовольнити.
2. Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.05.2025 (справа №490/256/25, н/п №1-кс/490/2093/25), стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до «04» серпня 2025 року, включно, без визначення застави.
3. Копію ухвали направити прокурору, обвинуваченому, захиснику, Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор» (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, Центральний район, вул. Лагерне поле, 5),
4. Ухвала підлягає негайному виконанню.
5. Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
6. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції
СуддяОСОБА_1