ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/13933/25
провадження № 1-кс/753/1910/25
"04" липня 2025 р. слідчий суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 , розглянувши скаргу ОСОБА_2 на незаконне позбавлення волі особи, у порядку ст. 206 КПК України,
04 липня 2025 року до суду надійшла скарга ОСОБА_2 на незаконне позбавлення волі особи, у порядку ст. 206 КПК України.
У вимогах скарги ОСОБА_2 просить постановити ухвалу, якою зобов'язати відповідний орган державної влади чи службову особу, під вартою яких його тримають, негайно доставити ОСОБА_2 до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи, зазначаючи, що 04.07.2025 о 12:30 невідомі особи у військовій формі викрали його за адресою: вул. Черчилля, 31, та проти волі скаржника доставили на адресу вул. Зрошувальна, 17А, де незаконно позбавили свободи та утримують проти його волі.
Вивчивши зміст скарги, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
Слідчий суддя, згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та осіб у кримінальному провадженні.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України визначено, зокрема, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
Так, серед іншого, згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про попереднє ув'язнення" (зі змінами та доповненнями) підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення" (зі змінами та доповненнями) - установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України та Закону України "Про попереднє ув'язнення" (зі змінами та доповненнями) вбачається, що слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Із змісту поданої скарги слідує, що ОСОБА_2 не є особою, яка тримається під вартою, в тому числі й у зв'язку з застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст. 208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою, у порядку ст. 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Стаття 206 КПК України не містить порядку ухвалення рішення слідчого судді про відмову у відкритті провадження, яке подано в порядку ст. 206 КПК України.
Проте ч. 4 ст. 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України, встановлено, що у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Окремо, слідчий суддя вважає необхідним роз'яснити, що у даному випадку належним способом реагування на позбавлення особи волі, про що зазначає ОСОБА_2 у скарзі, є звернення до працівників правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Керуючись ст. 206, 309 КПК України, слідчий суддя, -
У відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 на незаконне позбавлення волі особи, у порядку ст. 206 КПК України- відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її ухвалення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1