ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11159/25
провадження № 1-кп/753/1799/25
"04" липня 2025 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 62024100130001807, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, розлученого, військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 26.07.2016 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 187 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки; 07.10.2019 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 191, ст. 71 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Солдат ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що він будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, займаючи посаду навідника 2 відділення спеціального призначення 2 взводу спеціального призначення 2 роти спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, в умовах воєнного стану, без відповідних дозволів командирів (начальників) не пізніше 08 год. 00 хв. 20.09.2023 самовільно залишив місце несення служби військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться у АДРЕСА_2 , та до 24.10.2023 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням службових обов'язків та не вживаючи жодних заходів для повернення до місця служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
Водночас, 24.10.2023 солдат ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, самостійно повернувся до військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Він же, солдат ОСОБА_5 , навідник 2 відділення спеціального призначення 2 взводу спеціального призначення 2 роти спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, під час дії воєнного стану, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, без поважних причин та без дозволу відповідних командирів (начальників), у невстановлений досудовим розслідуванням час але не пізніше 08 год. 30 хв. 06.03.2024, повторно протягом року залишив військову частину НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби та не вживаючи жодних заходів для повернення до місця служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього до моменту затримання в порядку ст. 208 КПК України 09.04.2025 співробітниками Дарницького УП ГУНП у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 3 А.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 за обставин, викладених у мотивувальній частині вироку винним себе визнав повністю. Суду повідомив, що 11.04.2023 року він був призваний до лав ЗСУ та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 . 20.09.2023 року з особистих причин він покинув місце служби, а 24.10.2023 року самостійно повернувся до військової частини. В подальшому 06.03.2024 року він знову з особистих причин покинув місце служби і 09.04.2025 року його було затримано. Вказав, що розуміє несення відповідальності за вчинене.
За відсутності сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників судового провадження, які не оспорювали фактичні обставини справи, а також роз'яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд приходить до висновку про недоцільність дослідження інших доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються та обмежившись в судовому засіданні за згодою учасників судового провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України поясненнями обвинуваченого, вважає доведеною винність ОСОБА_5 у тому, що він, будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину тривалістю понад три доби в умовах воєнного стану, а також у тому, що він, будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину тривалістю понад три доби, повторно, в умовах воєнного стану, та в цілому кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України.
Обираючи обвинуваченому міру покарання, суд виходить з положень ст. 50 КК України, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Також, відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Також суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях зазначив, що ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було «свавільним» («Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року). У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При цьому суд приймає до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи та характер злочинного діяння, відношення обвинуваченого до скоєного, який вину визнав у повному обсязі.
Підстав для визнання обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття суд не вбачає, оскільки обвинувачений належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки не надав, а визнання провини суд оцінює як надане з метою створення формальних підстав для пом'якшення кримінальної відповідальності. При цьому не заперечення і визнання обвинуваченим об'єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття.
Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнає рецидив кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_5 вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, маючи непогашені судимості за умисні кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст. 187, 191 КК України.
Судом також враховуються і дані про особу обвинуваченого, який на спеціальних обліках не перебуває, розлучений, має місце проживання.
З огляду на викладене, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів та суспільну небезпечність скоєного, конкретні обставини справи та характер злочинного діяння, суд вважає, що необхідним та достатнім є призначення покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, не вбачаючи підстав для можливості виправлення ОСОБА_5 без реального відбування покарання або призначення більш м'якого виду покарання.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили у вигляді тримання під вартою залишити без зміни та утримувати останнього на Гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Керуючись ст. ст. 369-371 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання відраховувати з 09.04.2025 року.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили у вигляді тримання під вартою залишити без зміни та утримувати останнього на Гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, протягом 30 днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою - з моменту отримання копії вироку.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя