Справа № 638/3435/25
Провадження № 2/638/3415/25
04 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретаря Дудка Є.М.,
за участю
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідачів ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенн Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним,-
26.02.2025 позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказує, що 05.07.2022 ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 у позику 309 000 грн. З метою стягнення з відповідача боргу позивач звернувся до суду з позовом. Заочним рішенням суду з ОСОБА_4 стягнуто заборгованості у розмірі 295000 грн та судові витрати. Рішення звернуто до примусового виконання. Заборгованість не погашена. В той же час, 12.02.2025 ОСОБА_4 відчужила належну їй квартиру ОСОБА_5 , що підтверджується договором дарування. Відповідач усвідомлювала та знала, що має прострочену та непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 295 000 грн, відчужила належне їй майно близькій особі, при цьому продовжує користуватися вказаним майном як власник, оскільки особові рахунки оформлені на неї. ОСОБА_4 вдалася до вчинення фіктивного правочину без наміру створити реальні правові наслідки на момент його вчинення. Вчинений відповідачем правочин одночасно є фраудаторним, адже відчуження нею свого майна спрямоване на унеможливлення кредитору задовольнити свої майнові вимоги, а тому такий правочин є таким, що направлений на шкоду позивачу. У зв'язку з чим позивач просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 вказану справу передано в провадження судді Семіряд І.В.
27.02.2025 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова призначено підготовче засідання у справі.
26.03.2025 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова за клопотанням представника позивача та за клопотанням представника відповідача витребувано докази.
ЗУ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» № 4273-IX від 26.02.2025, який набрав чинності 25.04.2025, змінено найменування місцевих загальних судів, зокрема Дзержинський районний суд м. Харкова змінено на Шевченківський районний суд м. Харкова. Зміна найменування місцевого загального суду не призвела до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду.
02.04.2025 представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що відповідач визнає, що 05.07.2022 нею було отримано від позивача позику у сумі 309000 грн. Відповідач визнає, що в рахунок виконання своїх зобов'язань перед позивачем повернула: 27.04.2023 - 2 000,00 грн, 19.09.2023 - 2 000 грн, 25.10.2023 - 2 000 грн, 03.12.2023 - 2 000 грн, 25.12.2023 - 2 000 грн, 02.02.2024 - 2 000 грн, 13.03.2024 - 2 000 грн. Починаючи з 28.01.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Хабловим В.М. здійснюється примусове виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.08.2024 у справі № 638/11760/24 про стягнення з позивача на користь відповідача 295000 грн боргу та 2 360 грн судових витрат. 19.03.2025, 20.03.2025 відповідачем на рахунок приватного виконавця було перераховано 110000 грн та 65000 грн. Станом на 28.03.2025 залишок боргу становить 139153,25 грн. Відповідач не заперечує щодо обставин дарування відповідачем квартири своєму синові ОСОБА_5 , проте заперечує, що вказаний правочин вчинено з метою приховування майна. Відповідач вважає, що запропоновані позивачем відомості про особові рахунки у постачальників комунальних послуг не є належними та достатніми доказами. Відсутні розумні підстави вважати, що переоформлення таких рахунків на ім'я ОСОБА_5 могло якимось чином перешкодити відповідачу проживати у кв. АДРЕСА_1 . Відповідно, і невжиття ОСОБА_5 заходів щодо переоформлення таких рахунків на своє ім'я - не має своєю необхідною передумовою і своїм необхідним наслідком обставини проживання чи не проживання в такій квартирі тих чи інших осіб. З огляду на несприятливе матеріальне становище, відповідач наразі не має можливості забезпечити себе іншим житлом, тому проживає у кв. АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_5 . Оскільки відповідач та ОСОБА_5 не мали намірів приховувати обставини проживання ОСОБА_4 у квартирі, то і будь-яких дій, спрямованих на приховування таких обставин, ними не вчинялось. Наявної в матеріалах справи інформаційної довідки № 412967154 від 12.02.2025 з Реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що кв. АДРЕСА_1 вибула з власності ОСОБА_4 та надійшла у власність ОСОБА_5 . Тому укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування не є фіктивним. Відповідач не вбачає розумних підстав для ототожнення майна, права власності на майно та житлових прав (права користуватись житлом). Позивач мав би надати докази на підтвердження того, що за рахунок квартири могли бути задоволені вимоги позивача. ОСОБА_3 таких доказів не надав. Наявність у ОСОБА_4 коштів виключала можливість першочергового звернення стягнення на квартиру. Матеріалами справи підтверджується, що сума, яка підлягає стягненню за виконавчим провадженням - не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати (160 000,00грн), що виключає можливість звернення стягнення на квартиру як на єдине житло ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Таким чином, вимоги позивача до відповідача не могли бути задоволені за рахунок квартири, а укладення договору дарування такої квартири - не могло зашкодити і не зашкодило правам та інтересам ОСОБА_3 . Відповідач повідомляє, що вона бажала подарувати квартиру своєму сину- ОСОБА_5 . Така квартира була придбана батьками ОСОБА_5 для ОСОБА_5 незабаром після його народження. Позивач не посилається, як на підставу позову: на відсутність у відповідача рухомого майна та коштів, на які може бути звернуто стягнення; на наявність у відповідача іншого житла, аніж кв. АДРЕСА_1 . Відповідно, позивач і не надав доказів на підтвердження таких обставин. Матеріали справи підтверджено, що ОСОБА_4 мала у своєму розпорядженні кошти, які були передані приватному виконавцю Хаблову В. М. у рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_3 . Наявність у ОСОБА_4 коштів виключала можливість першочергового звернення стягнення на квартиру. Станом на день подання даного відзиву, відповідачу не відомо, на які саме права або обов'язки Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори може вплинути рішення суду у справі № 638/3435/25. Позовна заява не містить відомостей про такі права та обов'язки Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори. Відомі відповідачу ухвали у справі № 638/3435/25 також не містять відомостей про такі права та обов'язки Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори.
04.04.2025 представником позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, у якому зазначено, що ОСОБА_4 не заперечується факту та обставин, що вона є боржником ОСОБА_3 . Вказаний борг мав бути повернутий до 31.12.2023, однак на цю дату борг в повному обсязі повернуто не було. Однак, Позивач маючи лояльне ставлення до ОСОБА_4 не вживав жодних заходів які б спричинили їй бодай найменшого юридично значимого дискомфорту та розраховуючи на добросовісність ОСОБА_4 продовжував очікувати, що борг невдовзі все ж буде погашеним в повному обсязі, але цього не відбулось. ОСОБА_4 у лютому та березні 2024 року (поза межами граничної дати для повернення боргу) повернула позивачу в лише 4000 грн. Тобто, ОСОБА_4 розуміла факт існування та обсяги своєї заборгованості перед ОСОБА_3 , отже ,достеменно усвідомлювала, що станом на 13.03.2024 (дата останньої оплати боргу у сумі 2000 грн) мала непогашений перед ОСОБА_3 борг у сумі 295000 грн. Проте, з 14.03.2024 перестала його повертати. Вказане повне ухилення ОСОБА_4 з 14.03.2024 від повернення боргу не залишило ОСОБА_3 іншого варіанту поведінки як звернутися із позовом про стягнення з ОСОБА_4 боргу, що ним і було вчинено шляхом звернення 27.06.2024 Дзержинського районного суду м. Харкова із відповідним позовом про стягнення неповернутої частини позики у сумі 295000 грн. Провадження у справі за вказаним позовом відкрилось 05.07.2024 (справа №638/11760/24). Однак, факт звернення позивача до суду позовом про стягнення боргу не послугував підставою для ОСОБА_4 щоб все ж повернути борг, або спробувати врегулювати це питання в інший спосіб. Натомість, після відкриття провадження справі №638/11760/24 ОСОБА_4 , розуміючи, що має борг перед ОСОБА_3 не продає, а дарує (тобто безоплатно передає належну їй квартиру) іншій особі без жодної компенсації. Вказане безумовно свідчить, що ОСОБА_4 не мала наміру повертати ОСОБА_3 залишку боргу та, у такий спосіб, мала на меті приховати своє майно від позивача. У відзиві ОСОБА_4 стверджує, що подароване ОСОБА_5 нерухоме майно є єдиним житлом ОСОБА_4 де вона проживала і проживає, що лише доводить фіктивність відповідного дарування, адже немає законної мети в даруванні нерухомості яка є єдиним житлом в якому особа нібито продовжує проживати. Відповідне дарування було вчинено саме при обставинах наявності у ОСОБА_4 непогашеного перед ОСОБА_3 боргу у сумі 295000 грн, за стягненням якого останній звернувся до суду. У період з 14.03.2024 по дату звернення з позовом у цій справі (25.02.2025), тобто майже за цілий рік ОСОБА_4 не сплатила ОСОБА_3 жодної копійки із існуючого боргу і жодного разу не намагалась врегулювати питання заборгованості в інший спосіб. ОСОБА_4 у відзиві зазначає, що не погоджується із розміром боргу який вказаний у позові, однак таке непогодження не має жодного юридичного значення, адже станом на дату звернення із цим позовом обсяг її заборгованості перед позивачем не змінювався і становив 295000 грн, хоча між ухваленням рішення у справі №638/11760/24 05.08.2024 та датою відкриття провадження у цій справі 27.02.2025 пройшло майже 7 місяців. Тобто, за 7 місяців ОСОБА_4 не спромоглась повернути ОСОБА_3 ні в цілому, ні частково несплачену суму боргу, хоча сумлінний боржник має вживати всіх заходів аби погасити борг, проте ОСОБА_4 цього не вчиняє і у відзиві не наводить жодних аргументів які б доводили її добросовісність та її спроби повернути борг. Звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна не є предметом цього спору, а тому відповідні аргументи не мають значення для предмету доказування. Питання заборони звернення стягнення на єдине житло особи є питанням вчинення виконавцем виконавчих дій, в той час як в даному спорі оцінка виконавчих дій, повноважень та заборон у виконавчому провадженні не охоплюється предметом доказування. Жодних доказів, що нерухоме майно яке ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 є її єдиним житлом не наведено. Більш того, якщо вже ж припустити, що це так, то варто зауважити, що ОСОБА_4 безоплатно відчужила своє так зване «єдине житло», що позбавляє її права маніпулювати вказаною обставиною. Позивач наголошує, що повернення йому залишку несплаченого боргу послугує підставою для закриття всіх процесів, адже позивач не має зацікавленості у створені негативних перепон для відповідача, при цьому звертає увагу, що на сьогодні існує безліч різних способів для отримання боржником у якого є об'єкт нерухомості коштів, які можуть бути використані для погашення боргу: отримання кредиту, зокрема під заставу нерухомості; продаж нерухомості; обмін нерухомості на більш дешеву з доплатою боржнику, тощо.
30.04.2025 представником відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 подані заперечення, в обґрунтування яких зазначено, що відповідач не визнає позовні вимоги, не погоджується з наданою позивачем правовою оцінкою обставин та частково заперечує щодо наведених у позовній заяві обставин. Відповідач вважає, що обраний аозивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимог ОСОБА_3 не призведе до захисту, нібито, його порушених прав та інтересів , однак призведе до необґрунтованого втручання у право власності ОСОБА_4 . З матеріалів справи вбачається, що укладення між відповідачами договору дарування - не порушило і не могло порушити прав позивача. Наявність у ОСОБА_4 заборгованості не є обставиною, яка зобов'язує її продавати майно. Таким чином, ОСОБА_4 не мала обов'язку продавати майно. Наявність у ОСОБА_4 заборгованості не є обставиною, з якою закон або договір пов'язують виникнення заборони відчужувати майно. Вислови позивача про «повне ухилення» ОСОБА_4 від повернення боргу є завідомо неправдивими та спростовуються наявними у справі доказами. Вислови позивача про нібито наявність у ОСОБА_4 мети «приховати своє майно від позивача» є завідомо неправдивими. У позовній заяві позивач розповів про те, що ОСОБА_4 уклала договір дарування з метою уникнення відповідальності. У відповіді на відзив позивач не спромігся пояснити, якої саме відповідальності могла уникнути ОСОБА_4 шляхом укладення договору дарування. У позовній заяві та у відповіді на відзив позивач не спромігся пояснити, для чого саме ОСОБА_4 нібито приховувала квартиру від позивача. Позивач будь-яких прав на належну ОСОБА_4 квартиру не мав та не має. ОСОБА_3 не мав права вимагати у ОСОБА_4 продати квартиру або передати йому безоплатно. Не мав позивач і будь яких розумних (заснованих на законі або на договорі) підстав вважати, що за рахунок квартири можуть бути задоволені його вимоги до ОСОБА_4 за договором позики. Таким чином, розповідь ОСОБА_3 про наявність у ОСОБА_4 мети «приховати своє майно від позивача» - є припущеннями, які є безпідставними і доказами не підтверджуються. Вислови ОСОБА_3 про нібито «фіктивність відповідного дарування» є завідомо неправдивими. Відповідач не вбачає розумних підстав для ототожнення майна, права власності на майно та житлових прав (права користуватись житлом). Проживання ОСОБА_4 у квартирі (що є реалізацією житлових прав) - не є обставиною, яка свідчить про те, що нібито ОСОБА_4 не передала квартиру у власність. Наявної в матеріалах справи інформаційної довідкою № 412967154 від 12.02.2025 з Реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що кв. АДРЕСА_1 вибула з власності ОСОБА_4 та надійшла у власність ОСОБА_5 . Тому укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договір дарування не є фіктивним. Відповідач вважає, що розмір заборгованості ОСОБА_4 перед позивачем має значення для: оцінки укладеного договору дарування; оцінки ефективності обраного способу захисту нібито порушеного права (інтересу) позивача. Позивач має довести, що відповідно до закону (або відповідно до договору), мав право розраховувати на те, що його вимоги до ОСОБА_4 нібито можуть бути задоволені за рахунок квартири. З матеріалів справи вбачається, що позивач не мав законних або навіть розумних підстав вважати, що ОСОБА_4 повинна продати квартиру або безоплатно передати її. Тому укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договір дарування - не може вважатись фраудаторним з тієї підстави, що розивач нібито має право отримати таку квартиру або нібито має право примусити ОСОБА_4 продати таку квартиру. З матеріалів справи вбачається, що квартира є єдиними житлом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивач не пред'явив доказів, які містять відомості про наявність у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 іншого житла і у своїй позовній заяві визнав, що ОСОБА_4 проживає у кв. АДРЕСА_1 . Розмір заборгованості ОСОБА_4 перед позивачем - має значення для вирішення питання про те, чи можливо звернути стягнення на квартиру в ході виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості на користь позивача. Відповідач вважає, що дії позивача, спрямовані на приховування розміру заборгованості ОСОБА_4 - є недобросовісними та спрямовані на введення в оману суду та інших учасників справи. У відповіді на відзив ОСОБА_3 раптово розпочав наполегливо стверджувати про те, що можливість звернення стягнення на квартиру у виконавчому провадженні не стосується даної справи. Таким чином, наразі залишається неясним, що саме позивач мав на увазі, коли розповідав про порушення своїх прав та інтересів і про укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 нібито фраудаторного правочину. Для того, щоб встановити, чи є правочин фраудаторним, необхідно встановити обставину завдання шкоди правам та інтересам кредитора. Саме позивач висуває звинувачення в тому, що є нібито фраудаторним укладений договір дарування, то саме на нього покладається обов'язок довести, що внаслідок укладення такого правочину ОСОБА_3 втратив можливість задовольнити свої вимоги до ОСОБА_4 за рахунок квартири. Відповідач вважає, що позивач ухиляється від виконання свого обов'язку щодо доведення такої обставини, як «внаслідок укладення договору дарування позивач втратив можливість задовольнити свої вимоги до ОСОБА_4 за рахунок квартири». Натомість ОСОБА_4 - виконала свій процесуальний обов'язок щодо доказування обставин, які виключають існування у позивача можливості задовольнити свої вимоги до ОСОБА_4 за рахунок квартири. Оскільки звернення стягнення на квартиру у виконавчому провадженні - очевидно є єдиним законним способом, в який позивач міг задовольнити свої вимоги до ОСОБА_4 за рахунок квартири, то наявність законних підстав для звернення стягнення на таку квартиру - входить до предмета доказування, а відсутність законних підстав для звернення стягнення на таку квартиру - свідчить про безпідставність вимог позивача. З наявних у справі доказів вбачається, що ОСОБА_3 не мав права задовольнити свої вимоги до ОСОБА_4 за рахунок квартири (ані у спосіб примушування ОСОБА_4 до продажу квартири, ані у спосіб отримання такої квартир у власність Позивача, ані у спосіб звернення стягнення на таку квартиру у виконавчому провадженні). Позивач як особа, яка визначає спосіб захисту своїх прав та інтересів, зобов'язаний довести, що, внаслідок визнання недійсним укладеного між Відповідачем та ОСОБА_4 договору дарування, Позивач нібито набуде можливість задовольнити свої вимоги до ОСОБА_4 за рахунок квартири. Укладений між ОСОБА_4 та Позивачем договір позики - не встановлює умов щодо звернення стягнення на квартиру (і сам по собі не є підставою для звернення стягнення на квартиру). Позивачу не належало та не належить право звернути стягнення на квартиру. Отже, звернення стягнення на квартиру (і наступне задоволення майнових вимог Позивача за рахунок виручених від її продажу коштів) можливе виключно у порядку примусового виконання судових рішень та за наявності визначених законом умов. Тому під інтересом Позивача, за захистом якого він звернувся до суду - слід розуміти інтерес щодо ефективного виконання рішення суду, яким були задоволені вимоги Позивача про стягнення коштів з ОСОБА_4 ОСОБА_4 в період часу до 20.03.2025 належали кошти в розмірі 175 000,00грн. Такими коштами ОСОБА_4 добросовісно розпорядилась - передала їх приватному виконавцю на виконання рішення суду про стягання коштів з ОСОБА_4 на користь Позивача. Тому відсутні підстави вважати, що у ОСОБА_4 були відсутні кошти, на які могло бути звернуте стягнення. Сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням становить 153 068,58грн. і не перевищує 160 000,00грн. Тому звернення стягнення на квартиру є можливим виключно у випадку, якщо така квартира не є єдиним житлом Відповідача та ОСОБА_4 . Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.08.2024 у справі № 638/11760/24 не може бути виконане за рахунок звернення стягнення на квартиру. У зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, уповноважив адвоката Бабича Ю.В. представляти його інтереси.
Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позов, просив задовольнити, з підстав, викладених у ньому та у відповіді на відзив.
Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, уповноважили адвоката Качмара В.О. представляти їх інтереси.
Представник відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвокат Качмар В.О., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, з підстав, викладених у відзив, запереченнях.
Представник третьої особи - Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори у судове засідання не прибув, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено, що 05.07.2022 ОСОБА_4 надала розписку, у якій зазначила, що вона взяла у борг у ОСОБА_3 гроші у сумі 309 000 грн, у присутності ОСОБА_6 . Гроші взяла для особистих потреб та зобов'язується повернути частинами, повністю повернути борг до 31.12.2023.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань щодо повернення боргу ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення 295 000 грн. Заочним рішенням Дзержинського (нині - Шевченківского) районного суду м. Харкова №638/11760/24 від 09.08.2024 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 295 000 грн.
Як вказує позивач та не заперечує відповідач заочне рішення №638/11760/24 пред'явлено до виконання.
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 12.02.2025 №412967154 ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . Вказану квартиру ОСОБА_4 . 31.07.2024 відчужила ОСОБА_5 .
Ухвалою суду було витребувано докази, а саме копію договору дарування від 31.07.2024. Зазначений договір дарування укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у договору визначено, що ОСОБА_4 передала безкоштовно синові, а ОСОБА_5 прийняв від матері у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа - повідомлення КП «Харківводоканал» від 24.02.2025 №01-02-05/422-2025/В-467/25 за адресою АДРЕСА_2 особовий рахунок № НОМЕР_1 з 2003 року відкрито на ОСОБА_4 . Станом на 01.02.2025 заборгованість за надані послуги становить 5925,17 грн. Надати інформацію про осіб, які здійснили оплату рахунків не видається можливим.
Довідкою КП «Житлокомсервіс» від 25.02.2025 №2161/2/0705 підтверджується, що на квартиру АДРЕСА_1 відкрито один особовий рахунок № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 .
Згідно з платіжної інструкцією №1.108078107.1 від 19.03.2025 ОСОБА_4 було здійснено перерахування грошових коштів у сумі 110000 грн на рахунок приватного виконавця Хабалова В.М., призначення платежу ВП №77015236.
20.03.2025 ОСОБА_4 також було здійснено платіж на суму 65000 грн на рахунок приватного виконавця Хабалова В.М., призначення платежу ВП №77015236, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №23.
Згідно з інформацією Єдиного реєстру боржників ОСОБА_4 є боржником у виконавчому провадженні №77015210.
Приватним виконавцем Хабловим В.М. надано відповідь №15356 від 28.03.2025 у якій зазначено, що у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №77015236, до складу якого входило 2 виконавчих провадження з примусового виконання виконавчого листа №638/11760/24 від 14.10.2024 про стягнення з ОСОБА_4 загальної суми боргу у розмірі 297360 грн. У ході примусового виконання з боржника було стягнуто грошові кошти у розмірі 175051,42 грн, які були перераховані наступним чином: за виконавчим провадженням №77015207 - 2360 грн на користь стягувача судовий збір, 236 грн винагорода приватного виконавця та 512 грн - витрати виконавчого провадження. За виконавчим провадженням №77015210 - 155846,76 на користь стягувача, 15584,67 грн основна винагорода приватного виконавця та 512 грн витрати виконавчого провадження. З урахуванням стягнутих коштів залишок боргу становить 139153,25 грн - заборгованість на користь стягувача, 13915,33 грн - основна винагорода приватного виконавця.
На ухвалу суду про витребування доказів приватним виконавцем Хабловим В.М. надано довідку, якою повідомлено, що у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №77015236, до складу якого входило 2 виконавчих провадження з примусового виконання виконавчого листа №638/11760/24 від 14.10.2024 про стягнення з ОСОБА_4 загальної суми боргу у розмірі 297360 грн. У ході примусового виконання станом на 04.04.2025 з боржника було стягнуто грошові кошти у розмірі 175608,79 грн, які були перераховані наступним чином: за виконавчим провадженням №77015207 - 2360 грн на користь стягувача судовий збір, 236 грн винагорода приватного виконавця та 512 грн - витрати виконавчого провадження. За виконавчим провадженням №77015210 - 156353,45 на користь стягувача, 15635,34 грн основна винагорода приватного виконавця та 512 грн витрати виконавчого провадження. З урахуванням стягнутих коштів залишок боргу становить 138646,55 грн - заборгованість на користь стягувача, 13864,66 грн - основна винагорода приватного виконавця.
За правилами ст. 15 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання . Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Аналіз статей 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У ч. ч. 1,2 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Отже, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір дарування - це домовленість, за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник, який відчужує майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов'язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
У постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
У позові ОСОБА_3 зазначає, що визнання недійсним договору дарування, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 призведе до поновлення його прав, а саме дасть можливість виконати рішення суду, яким на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість.
Ч. 1 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Відповідно до ч. 5,6 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» - у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Водночас, ч. 7 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
ЗУ «Про державний бюджет на 2024» установлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.04.2024 становить 8000 грн (ст. 8).
Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату установлено у місячному розмірі - 8000 грн.
Отже, мінімальна заробітна плата з 01.04.2024 (під час ухвалення заочного рішення) та у 2025 році (час звернення з позовом про визнання договору дарування недійсним) є незмінною та становить 8000 грн.
З аналізу ЗУ «Про виконавче провадження» та ЗУ «Про державний бюджет на 2024 та 2025 рр» слідує, що для звернення стягнення на єдине житло боржника може бути здійснено у разі, якщо сума заборгованості перевищує 160 000 грн (8000 грн*20).
В судовому засіданні встановлено та підтверджується довідкою приватного виконавця Хабалова В.М., що під час примусового виконання рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 з боржника було стягнуто 175608,79 грн, заборгованість ОСОБА_4 станом на 04.04.2025 (день надання відповіді) становить 138 646,55 грн.
Також, в судовому засіданні встановлено, що кв. АДРЕСА_1 була єдиним житлом ОСОБА_4 .
Окрім того, представником відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні надані копії квитанцій, які підтверджуються, що відповідачкою було здійснено відрахування 110000 грн та 65000 грн на рахунок приватного виконавця, призначення платежу виконавче провадження №77015236, тобто виконавче провадження, в межах якого виконується заочне рішення, яким з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість у розмірі 295000 грн.
Так, дійсно договір дарування, який оскаржує позивач, був укладений під час розгляду цивільної справи, за результатами якої з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість у загальній сумі 295000 грн.
Разом з тим, позивачем не зазначено, чому він не скористався своїм правом та не звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, під час розгляду справи №638/11760/24.
Посилання позивача на те, що ОСОБА_4 відчужено належну їй квартиру на користь її сина ОСОБА_5 з метою уникнення виконання судового рішення не підтверджено жодними належними та допустимими доказами у справі. Окрім того, у заочному рішенні зазначено, що ОСОБА_4 добровільно, тобто до ухвалення рішення, повернула ОСОБА_3 грошові кошти у загальній сумі 14000 грн, також грошові кошти ОСОБА_4 були перераховані на рахунок приватного виконавця, який виконує заочне рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року у справі №504/112/22 зазначив, мета оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є фраударним правочином. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, ОСОБА_4 укладено оскаржений договір дарування квартири на шкоду кредитору, з метою уникнення виконання судових рішень. Крім того, ОСОБА_4 здійснюються відрахування на виконання рішення суду та станом на день розгляду справи сума заборгованості ОСОБА_4 не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто, у разі визнання недійсним договору дарування, звернення стягнення на єдине житло боржника не можливо буде здійснити.
За таких обставин, визнання недійсним договору дарування квартири не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 141, 200, 259 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України ст. ст. 202, 203, 204, 215, 235, 526, 610, 626, 627, 629, 638, 717, 719 ЦК України, суд,-
У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним- відмовити.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 04.07.2025.
Сторони:
Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований АДРЕСА_2
Суддя: І.В. Семіряд