Справа № 758/8222/22
Провадження № 2/522/2670/25
27 червня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Глущенко Т. О.,
представника позивача - адвоката Грабовської В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначила, що з 30.08.2003 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому в них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час перебування у шлюбі на доходи, отримані від спільної підприємницької діяльності, сторонами придбано автомобіль FORD MONDEO, 2011 року випуску, та автомобіль FORD TRANSIT, 2009 року випуску.
З 21 жовтня 2021 року сторони припинили ведення спільного господарства, відповідач забрав два автомобілі та переїхав проживати в інше місце.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01.07.2022 шлюб між сторонами розірвано.
Посилаючись на те, що ними не досягнуто згоди щодо поділу спільного майна, позивач просить визнати об'єктами спільної сумісної власності подружжя автомобіль FORD MONDEO, 2011 року випуску, та автомобіль FORD TRANSIT, 2009 року випуску, та виділити їй у власність частину обсягу спільного майна, а саме автомобіль FORD MONDEO, 2011 року випуску.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22.09.2022 справу передано за підсудністю до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року справу передано на розгляд за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.12.2022 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2024 відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Грабовська В. В. позов підтримала та просила його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
30 серпня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відділом реєстрації актів громадянського стану Бериславського районного управління юстиції зареєстровано шлюб, актовий запис № 49.
Під час перебування у шлюбі сторонами придбано автомобіль FORD MONDEO, 2011 року випуску, та автомобіль FORD TRANSIT, 2009 року випуску, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до довідки Головного сервісного центру МВС № 6541 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях № 31/30/6541-7704-2025 від 20.05.2025, транспортний засіб FORD TRANSIT 2198, 2009 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво НОМЕР_3 , дата видачі 28.08.2020, та транспортний засіб FORD MONDEO, 2011 року випуску, № куз. НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , свідоцтво НОМЕР_6 , дата видачі 03.04.2019, зареєстровані за ОСОБА_2 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01.07.2022 у справі № 405/2036/22 шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення норм статті 61 СК України дозволяє дійти висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірне майно придбане у шлюбі та належать обом з подружжя з часу його придбання
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.372 ЦК України).
Частиною 3 статті 372 ЦК України визначено, що в разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
У позовній заяві позивач просить зокрема виділити їй у власність частину обсягу спільного майна, а саме автомобіль FORD MONDEO, 2011 року випуску.
За правилами ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтовуючи вартість спільного майна, позивач у позовній заяві зазначає, що ринкова вартість обох автомобілів є приблизно однаковою, вона становить 520 625 грн. При цьому таку вартість позивач визначила на підставі двох оголошень про продаж аналогічних марок автомобілів в мережі Інтернет, у підтвердження чого надала відповідні скриншоти.
Однак такі скриншоти у розумінні чинного законодавства не є належними доказами дійсної вартості автомобілів подружжя ОСОБА_4 , про поділ яких заявляє позивач.
Інших доказів вартості спірних транспортних засобів матеріали справи не містять.
Клопотання про призначення судової експертизи з визначення вартості автомобілів позивачем не заявлялося.
При цьому, суд вважає таким, що не забезпечить рівність часток подружжя у спільному майні та не відповідатиме інтересам сторін варіант поділу майна, запропонований позивачем, оскільки за відсутності доказів дійсної вартості спільного майна може бути порушено права сторін та не дотримано принцип рівності часток.
Разом з тим, судом не встановлено підстав для відступу від рівності часток подружжя при його поділі.
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19) зазначено, що аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просить позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 752/18272/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 496/1069/18 (провадження № 61-20433св21).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, ураховуючи, що предметом позову є вимога про поділ майна подружжя, виходячи з рівності часток кожного з подружжя, суд дійшов висновку, що поділ майна сторін слід здійснити шляхом визнання за кожним з них права власності на його частину, а саме: на 1/2 частину транспортного засобу FORD MONDEO, 2011 року випуску, № куз. НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 та на 1/2 частину транспортного засобу FORD TRANSIT, 2009 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , за кожним.
Разом з тим, що стосується вимоги позивача про визнанняавтомобілів FORD MONDEO, 2011 року випуску, та FORD TRANSIT, 2009 року випуску, об'єктами спільної сумісної власності подружжя, суд зазначає таке.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц дійшла висновку, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 603, 13 грн.
Керуючись ст. 12, 76-81, 263, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу FORD MONDEO, 2011 року випуску, № куз. НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 та на 1/2 частину транспортного засобу FORD TRANSIT, 2009 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину транспортного засобу FORD MONDEO, 2011 року випуску, № куз. НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 та на 1/2 частину транспортного засобу FORD TRANSIT, 2009 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 603 (дві тисячі шістсот три) грн 13 коп судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 03.07.2025.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА