Провадження № 11-кп/803/1252/25 Справа № 185/6186/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
30 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12021046400000260 від 13.10.2021 за апеляційними скаргами першого заступника керування Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, громадянина України, не працюючого, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 19.09.2023 Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст. 125 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень в дохід держави. Вирок не набрав законної сили,-
визнано винним та засуджено:
- за ч.1 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі - КК) (за епізодом від 12.06.2022)- до покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень в дохід держави;
- за ч.1 ст. 125 КК - до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень в дохід держави.
Згідно ст.49 КК обвинуваченого ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК та за ч.1 ст. 162 КК (за епізодом від 04.10.2021) у зв'язку із закінченням строків давності, провадження закрито на підставі п.1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Цивільний позов, заявлений ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування завданої моральної шкоди - задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 гривень. В іншій частині позову ОСОБА_9 - відмовлено.
Цивільний позов, заявлений ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про відшкодування завданої моральної шкоди - задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 гривень. В іншій частині позову ОСОБА_11 - відмовлено.
Долю речових доказів вирішено відповідно до положень ст. 100 КПК,-
Оскаржуваним вироком ОСОБА_12 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
04.10.2021, приблизно о 09.15 годин, ОСОБА_7 прибув до території домоволодіння N? АДРЕСА_3 , яке на підставі права приватної власності належить ОСОБА_13 . В той момент у ОСОБА_7 виник злочинний умисел спрямований на незаконне проникнення до території вищевказаного домоволодіння. Реалізуючи свій протиправний злочинний умисел, направлений на незаконне проникнення до житла, без відриву в часі, діючи умисно, незаконно, без дозволу власника, маючи прямий умисел направлений на порушення Конституційного права на недоторканість житла особи, передбаченого ст.30 Конституції України, яке гарантує кожному право на недоторканість житла та недопущення проникнення до житла чи до іншого володіння особи, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проти волі власника - ОСОБА_13 , зареєстрованої та проживаючої у вказаному домоволодінні - ОСОБА_11 , будучи заздалегідь попередженим про заборону проникнення на територію вказаного домоволодіння, ОСОБА_7 , підійшовши до паркану домоволодіння, прикладаючи фізичну силу рук підтягнувся та переліз через вказаний паркан, тим самим проник на територію вказаного домоволодіння, що належить ОСОБА_13 , чим порушив право ОСОБА_13 та ОСОБА_11 на недоторканість житла.
Крім того, 12.06.2022, приблизно о 10.00 годині, ОСОБА_7 прибув до території домоволодіння N? АДРЕСА_3 , яке на підставі права приватної власності належить ОСОБА_13 . В той момент у ОСОБА_7 виник злочинний умисел спрямований на незаконне проникнення до території вищевказаного домоволодіння. Реалізуючи свій протиправний злочинний умисел, направлений на незаконне проникнення до житла, без відриву в часі, діючи умисно, незаконно, без дозволу власника, маючи прямий умисел направлений на порушення Конституційного права на недоторканість житла особи, передбаченого ст.30 Конституції України, яке гарантує кожному право на недоторканість житла та недопущення проникнення до житла чи до іншого володіння особи, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проти волі власника - ОСОБА_13 та зареєстрованої та проживаючої у вказаному домоволодінні - ОСОБА_11 , будучи заздалегідь попередженим про заборону проникнення на територію вказаного домоволодіння, ОСОБА_7 через вхідну хвіртку, яка на той момент була відчинена, проник на територію вказаного домоволодіння, що належить ОСОБА_13 , чим порушив право ОСОБА_13 та ОСОБА_11 на недоторканість житла.
Крім того 12.06.2022, приблизно о 10.50 годин, ОСОБА_7 , перебуваючи на пасажирському сидінні свого автомобіля марки RENAULT KADJAR, р. н. НОМЕР_1 , який знаходився біля території домоволодіння АДРЕСА_3 , помітив біля свого автомобіля ОСОБА_9 , який сидів на землі біля водійських дверей автомобіля. В той момент у ОСОБА_7 виник злочинний умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 . Керуючись своїм злочинним умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , переслідуючи мету заподіяння шкоди здоров'ю останньому, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх злочинних дій, але не бажаючи від них відмовлятись, тримаючи дерев'яну тростину обома руками наніс не менше двох ударів в область спини ОСОБА_9 . В той момент вказані дії помітила свідок ОСОБА_14 , яка почала говорити ОСОБА_7 припинити його протиправні дії.
Таким чином, своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_7 , спричинив потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді синця задньої поверхні грудної клітини праворуч по лопаточній лінії у проекції тіла лопатки по центру, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.1 ст. 162 КК як незаконне проникнення до житла та за ч.1 ст. 125 КК як спричинення умисного легкого тілесного ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 , вважає, що вирок суду у цьому провадженні підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 49 КК, особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, у разі вчинення кримінального проступку за яке передбачено покарання менш суворе ніж обмеження волі, у разі якщо з дня вчинення кримінального правопорушення минуло 2 роки, та у разі вчинення кримінального проступку за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.
Ці вимоги закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Згідно з ч. 5 ст. 74 КК, за вироком суду особа може бути звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК.
Згідно вироку, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125 КК (12.06.2022), ч.1 ст.162 КК (епізод від 04.10.2021 та від 12.06.2022).
Санкція ч. 1 ст. 125 КК передбачає покарання у виді штрафу у розмірі до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року.
Санкція ч. 1 ст. 162 КК передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.
З урахуванням положень п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 49 КК, строки давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК та ч. 1 ст. 162 КК (епізод від 04.10.2021) - закінчились.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину, таке звільнення є обов'язковим.
Ухвалюючи рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави, що передбачено абз. 7 п.2 зазначеної постанови.
У тому разі, коли обвинувачений відповідно до ч. 8 ст. 284 КПК заперечує проти закриття провадження з підстав його звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому КПК, і суд ухвалює вирок, зі звільненням обвинуваченого від призначення покарання.
Проте суд першої інстанції, з'ясувавши думку ОСОБА_7 щодо закриття провадження у зв'язку із закінченням строків давності, який заперечував проти звільнення, призначив останньому покарання за ч.1 ст.125 КК у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, а потім звільнив його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Також апелянт зазначає, що згідно вимог ч. ч. 1,2 ст. 369 КПК судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, у якому слідчий суддя, суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.
Згідно з ч. 2 ст. 373 КПК якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.
Разом з тим судом першої інстанції допущено порушення зазначених норм кримінального процесуального закону, оскільки, як вбачається з мотивувальної та резолютивної частини вироку, за результатами розгляду кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 одним судовим рішенням у формі вироку, прийнято два різних процесуальних рішення як про визнання останнього винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК (за епізодом від 12.06.2022), так і про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125 КК (12.06.2022) та ч.1 ст.162 КК (за епізодом від 04.10.2021) на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Враховуючи викладене, прокурор просить вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 відносно ОСОБА_7 обвинуваченого за ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 125 КК - скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вважати винним ОСОБА_7 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125 КК та ч. 1 ст. 162 КК (епізод від 04.10.2021).
На підставі ч. 5 ст. 74 КК, з урахуванням вимог п. п. 1,2 ч. 1 ст. 49 КК, звільнити ОСОБА_7 від призначення покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вважати останнього засудженим за ч. 1 ст. 162 КК (епізод від 12.06.2022) до покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В своїй апеляційній скарзі захисник вважає вирок суду щодо ОСОБА_7 таким, що підлягає скасуванню на підставі п.5 ч.1 ст. 407 КПК із закриттям провадження на підставі п.п.1,2 ч.1 ст. 284 КПК у зв'язку з відсутністю події та складу злочину в діях обвинуваченого ОСОБА_7 .
Посилається на те, що вирок винесено незаконним складом суду. Так, на а.с. 15 знаходиться протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2022, відповідно до якого суддю ОСОБА_1 призначив працівник Павлоградського міськрайонного суду ОСОБА_15 всупереч принципу випадковості, тому що випадковості немає, коли суддю ОСОБА_1 обрали серед одного кандидата. В ході розгляду справи обвинувачений ОСОБА_7 тричі заявляв відводи судді ОСОБА_1 з тих підставі, що ОСОБА_7 з 2024 року оскаржує в цивільному провадженні нотаріально посвідчену угоду, яку було посвідчено на користь потерпілих керівником Другої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_16 , яка є рідною донькою судді ОСОБА_1 . Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_17 в своїй ухвалі від 19.12.2024 про відмову в задоволенні відводу судді вказав, що в судовому засіданні не було доведено, що вказана особа нотаріуса та суддя перебувають у родинних відносинах. Таким чином адвокат вважає, що суддям апеляційної інстанції необхідно буде витребувати декларацію родинних зв'язків судді ОСОБА_1 щоб з'ясувати в матеріалах кримінального провадження те, що не з'ясували в суді першої інстанції.
По епізоду від 04.10.2021 захисник зазначає, що ОСОБА_7 вироком не був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, але без його згоди кримінальне провадження було закрите у зв'язку із закінченням строків давності, та провадження закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, хоча п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК передбачає закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю події злочину.
По епізоду обвинувачення по ст. 125 КК, на думку адвоката, відсутня подія злочину. Вважає, що суд не надав оцінку показам потерпілих та свідків обвинувачення, які заявили суду, що мають стійкі неприязні відносини з обвинуваченим ОСОБА_7 та його родичами.
Судом першої інстанції були досліджені відеофайли, однак у сторони захисту є ще відеофайли, де зафіксовані події 12.06.2022 як до 10.50 годин, так і протягом двох годині після. На цих відео зафіксовано, що потерпілий ОСОБА_18 незаконно блокував ОСОБА_7 доступ до його автомобіля, намагався не дати йому сісти на водійське сидіння. При цьому в якості незаконних дій потерпілий ОСОБА_18 використовував свою спину, якою утримував водійські дверцята з торцової сторони, яка має гострі кути. Потім ОСОБА_18 впав на землю на спину та йому стало зле, він схопився за живіт та стогнав на протязі майже години. ОСОБА_7 сів на своє водійське місце. Його автомобіль попереду та ззаду був заблокований потерпілою ОСОБА_11 та її родичами. Дерев'яна палиця весь час знаходилась виключно у свідка обвинувачення ОСОБА_19 .
На жодному з досліджених судом, чи наявних у сторони захисту відеофайлів відсутній факт нанесення обвинуваченим двох ударів палицею ОСОБА_20 . Виявлене у потерпілого легке тілесне ушкодження у вигляді невеликого синця, він міг отримати під час своїх неправомірних дій відносно ОСОБА_7 , які зафіксовані на декількох відео.
Також захисник зазначає, що по всім епізодам обвинувачення ОСОБА_7 за ч.1 ст.162 КК немає складу злочину, оскільки останній мав дозвіл на вільне відвідування своєї матері за її місцем мешкання в належному їй домоволодінні, що зафіксовано на відповідному аудіофайлі, де його мати ОСОБА_21 на відповідне запитання поліцейського відповідає, що ОСОБА_7 є її сином, вона не забороняла йому її відвідувати як самому так і з родиною в належному їй будинку.
Крім того, є відео, де мати обвинуваченого на запитання працівника поліції щодо належного їй «сінника», який прокурор та суддя порахували житлом, в яке нібито проник ОСОБА_7 04.10.2021, повідомила, що вона не має права на частину земельної ділянки, де знаходиться сінник і дійсно, в ньому ОСОБА_7 зберігав своє майно. Ці покази підтвердила і потерпіла ОСОБА_11 вказавши, що «сінник» знаходиться на землі сільської ради і земельна ділянка під ним не приватизована. Про це свідчать також і відповідна документація щодо приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_3 .
По епізоду від 12.06.2022 адвокат зазначає, що ОСОБА_22 побачив матір, якій стало зле, підійшов до неї, запитав про її стан і запропонував їй сісти на поліно, що вона і зробила, а ОСОБА_7 вийшов з двору. Це відбувалось лічені секунди, при цьому, ОСОБА_7 користувався дозволом своєї матері.
На підставі наведеного, захисник просить:
- витребувати від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію родинних зв'язків судді ОСОБА_1 за 2023 рік для огляду колегією суддів апеляційної інстанції з метою встановлення наявності родинних зв'язків між суддею ОСОБА_1 та керівником Другої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_16 ;
- вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 щодо ОСОБА_7 скасувати та кримінальне провадження закрити на підставі п.п. 1,2 ч.1 ст. 284 КПК в зв'язку відсутністю події злочину та складу злочину в діях ОСОБА_7 .
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , крім доводів, аналогічним доводам, викладених в апеляційній скарзі захисника, вказує на те, що судом першої інстанції «поза розумним сумнівом» не доведене його винуватість у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.162, ч.1 ст. 125 КК. У вироку суду не наведено пояснень, яким чином вставлені судом обставини доводять наявність в діях обвинуваченого умислу та мотиву на вчинення інкримінованих правопорушень. Також вважає, що судом допущено неповноту судового розгляду, оскільки під час судового розгляду залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, а також порушено принцип змагальності.
Звертає увагу, що кримінальне провадження № 12021046400000260 від 13.10.2021 щодо нього за ч.1 ст. 162, ч.1 ст. 125 КК сфальсифіковане правоохоронними органами і підтвердженням цьому є протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_13 від 14.10.2021 (а.с. 99); протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від ОСОБА_11 від 14.10.2021 (а.с. 100); протокол огляду місця події від 14.10.2021 року (а.с. 89).
Так, у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 14.10.2021 (а.с. 99) та протоколі огляду місця події від 14.10.2021 (а.с. 89), стоїть підпис «Тымкив», на російській мові, в той час, як показала ОСОБА_23 під час допиту в судовому засіданні 13.09.2022 (справа № 194/1726/21, суддя ОСОБА_24 ), майже біля п'яти років, вона ( ОСОБА_25 ), ставить підписи виключно на українській мові і в зв'язку з великими вадами зору, вона пише це по пам'яті. Отже підписи у протоколі прийняття заяви та протоколі огляду місця події від 14.10.2021 не є підписами ОСОБА_13 , ці документи сфальсифіковані та підроблені дізнавачем ОСОБА_26 .
Згідно фабули кримінального провадження 12021046400000260 від 13.10.2021:
ЄО № 5134 від 12.10.2021 року до чергової частини ВП № 1 Павлоградського РВП надійшла письмова заява від ОСОБА_11 про те, що 04.10.2021 року приблизно о 09:15 год ОСОБА_7 перелізши через паркан проник на територію домоволодіння АДРЕСА_3 , чим порушив недоторканість житла ОСОБА_11 .
Враховуючи, що кримінальне провадження № 12021046400000260 від 13.10.2021 внесено до ЄРДР - 13.10.2021, а протоколи про прийняття заяви про кримінальне правопорушення датоване 14.10.2021 року, тим паче з підробним підписом ОСОБА_13 , обвинувачений вважає, що дане кримінальне провадження № 12021046400000260 від 13.10.2021 повинне бути закрито, з повідомленням відповідних органів про факт фальсифікації та підробки правоохоронними органами матеріалів кримінального провадження.
Крім того, обвинувачений вважає за необхідне дослідити надані до суду першої інстанції, але відхилені докази, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи, а саме:
- оптичний диск з написом MEDIA DVD-R. на якому знаходиться інформація: аудіо-відео запис (два фрагмента) щодо подій, які відбулись 12.06.2022 біля домоволодіння АДРЕСА_3 та аудіо запис розмови ОСОБА_13 з працівниками правоохоронних органів щодо заборони відвідування домоволодіння АДРЕСА_3 ;
- оптичний диск з написом MEDIA DVD-R, на якому знаходиться інформація: аудіо-відео запис (два фрагмента), щодо подій, які відбулись 12.06.2022 року біля домоволодіння АДРЕСА_3 та аудіо запис розмови ОСОБА_13 з працівниками правоохоронних органів щодо заборони відвідування домоволодіння АДРЕСА_3 .
Повторно дослідити всі надані стороною обвинувачення аудіо-відео записи, в зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи та подіям, які відбувалися 12.06.2022 та зафіксовані на аудіо-відео записах, наданих стороною обвинувачення і захисту.
Враховуючи наведене, обвинувачений просить:
- витребувати від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію родинних зв'язків судді ОСОБА_1 за 2023 рік;
- вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 щодо нього скасувати та закрити кримінальне провадження № 12021046400000260 від 13.10.2021 на підставі п.п. 1,2 ч. 1 ст. 284 КПК в зв'язку з відсутністю події злочину та складу злочину в його діях;
- в задоволенні цивільних позовів - відмовити.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_11 не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату та час судового розгляду. Як зазначив потерпілий ОСОБА_9 , остання не змогла явитися до суду через свій похилий вік та стан здоров'я, але вважав за можливе слухати справу без її участі, що, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши:
- прокурора, яка підтримала доводи та апеляційні вимоги сторони обвинувачення у повному обсязі, але заперечувала проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту;
- обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на підтримку доводів апеляційних ними апеляційних скарг, які уточнили свої вимоги та просили вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, частково підтримали апеляційну скаргу прокурора в частині наявності підстав для скасування вироку суду. Одночасно обвинувачений ОСОБА_7 заявив, що заперечує проти застосування положень ст,49 КК та звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності, оскільки свою провину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях він не визнає;
- потерпілого ОСОБА_9 , які підтримав апеляційну скаргу прокурора, але заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту;
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Вказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції не були виконані належним чином.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, органом досудового розслідування ОСОБА_7 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 162 КК, як незаконне проникнення до домоволодіння, що належить ОСОБА_13 , чим порушено право ОСОБА_13 . Та ОСОБА_11 на недоторканість житла (за епізодами від 04.10.2021 та від 12.06.2022) та за ч.1 ст. 125 КК, як спричинення умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_9 .
Під час судового розгляду, суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_14 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 та ОСОБА_33 , дослідив надані сторонами кримінального провадження письмові докази та прийшов до висновку, що на підставі оцінки кожного доказу у справі з точки зору належності, допустимості, достовірності та їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку, вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 162, ч.1 ст. 125 КК у судовому засіданні доведена повністю.
Апеляційний суд зазначає, що згідно ст.91 КПК, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Судове рішення у формі вироку повинно відповідати вимогам статей 368, 374 КПК України.
Згідно з вимогами ст. 374 КПК, формулювання обвинувачення, визнано судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Докази, якими обґрунтовується вирок, повинні бути конкретними за змістом.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.п.16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» №5 від 29 червня 1990 року, при обґрунтуванні висновків суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.
За змістом цих норм закону суд має викласти у мотивувальній частині обвинувального вироку результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у кримінальному провадженні, зазначити джерело доказу, фактичні данні, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються. Остаточну оцінку доказам суд дає з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК, а висновки суду щодо оцінки доказів повинні викладені в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви в їх достовірності.
Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод).
Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції наведених вимог закону не дотримався, оскільки, дійшовши висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та про правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст. 162, ч.1 ст. 125 КК, в мотивувальній частині вироку лише перерахував досліджені під час судового розгляду докази, не розкривши їх суть та не надавши їм належної оцінки, а також не навів мотивів, за яких він прийняв до уваги одні докази та відкинув інші. При цьому судом належним чином не була перевірена версія сторони захисту про недопустимість доказів і недоведеність наявності в діях обвинуваченого складу кримінальних правопорушень, обмежившись лише зазначенням про те, що вина ОСОБА_7 повністю доведена в ході судового розгляду. При цьому суд вказав, що до показів свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_32 та ОСОБА_34 слід відноситись критично, оскільки обвинувачений є батьком та чоловіком зазначених осіб, тому вони є зацікавленими особами на боці останнього.
Недотримання судом процедури судового розгляду призвело до порушення такої засади кримінального провадження як забезпечення доведеності вини.
З огляду на це, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 162, ч.1 ст. 125 КК є передчасним та не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки він зроблений без належної перевірки всіх обставин кримінального провадження і оцінки всієї сукупності доказів щодо їх належності, допустимості, достовірності і достатності, що є порушенням вимог ст.ст. 368, 374 КПК, про що слушно зазначили захисник та обвинувачений під час апеляційного розгляду.
Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, тягнуть за собою повторне дослідження усіх доказів, що не є завданням апеляційного провадження, тому апеляційний суд вважає за необхідне скасувати вирок із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Водночас колегія суддів вважає слушними апеляційні доводи прокурора щодо необхідності скасування вироку місцевого суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через те, що суд, з'ясувавши думку обвинуваченого ОСОБА_7 щодо закриття провадження у зв'язку із закінченням строків давності, який заперечував проти звільнення, призначив останньому покарання за ч.1 ст.125 КК у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, але потім безпідставно звільнив його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст.49 КК.
Натомість апеляційний суд вважає за необхідне зауважити на тому, що доводи апеляційної скарги прокурора та його апеляційні вимоги щодо необхідності скасування вироку з наведених мотивів, але без ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку, як процесуальний механізм усунення допущених місцевим судом порушень закону, суперечить приписам п.2 ч.1 ст.420 та ч.1 ст.421 КПК, оскільки прокурор в апеляційній скарзі порушує питання про покарання, яке безумовно свідчить про погіршення становища обвинуваченого.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.409 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно ч.1 ст.412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно п.3 ч.1 ст.413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК, у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК. Колегія суддів вважає, що такими загальними засадами кримінального провадження у цьому випадку є верховенство права та законність, дотримання яких не було забезпечено судом під час розгляду кримінального провадження.
З огляду на вказані вище обставини, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Водночас, згідно з положеннями ч.2 ст.415 КПК, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
При новому судовому розгляді необхідно усунути порушення, зазначені у цій ухвалі, повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, усунувши недоліки, вказані в ухвалі суду апеляційної інстанції, перевірити інші доводи апеляційних скарг сторони захисту, дати на них вичерпну відповідь, дотримуючись вимог статей 2, 7, 8, 9, 17 КПК, ст.62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в залежності від встановленого постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
Підсумовуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_35 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню, а вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 413, 415 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційні скарги першого заступника керування Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - задовольнити частково, вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.1 ст. 162, ч.1 ст. 125 КК - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 - не обирати.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4