Провадження № 2/641/2011/2025 Справа № 641/3064/25
01 липня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд м. Харкова в складі: головуючого - судді Маньковської О.О., за участю секретаря судових засідань - Павленко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 21.02.2023 року у розмірі 947 712 гривень 00 кп.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що між нею та відповідачем 21.02.2023 року укладено договір позики на тих підставах, що вона передала, а ОСОБА_2 прийняв грошову суму у розмірі 780 000 грн., що на той час було еквівалентно 20 000 євро. Відповідно до відомостей з офіційного сайту НБУ, станом на 21.04.2025 року, курс гривні до Євро складає 47 грн., таким чином заборгованість відповідача складає 947 712, 00 грн. (20 000*47,3856). До Договору позики, відповідачем додатково написано власноруч розписку про отримання грошових коштів. За домовленістю між сторонами, відповідач мав повернути грошові кошти до 22.02.2024 року. Починаючи з березня 2024 року, позивач постійно телефонувала відповідачу з приводу повернення боргу, проте, останній своїх зобов'язань не виконав. Позивач вказала, що ОСОБА_2 борг не повернув, уникає від зустрічей з нею, тому позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Позивач до суду не з'явилась, про місце, дату і час розгляду справи повідомлена своєчасно і належним чином, надала суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату і час слухання справи повідомлений своєчасно і належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовну заяву визнав в повному обсязі, просив позов задовольнити повністю.
Враховуючи, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи та за наявності заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та відповідача.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, положеннями ст. 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з Договору позики, укладеного 21.02.2023 року, позикодавець ОСОБА_1 передала у власність позичальникові ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 780 000 грн., що еквівалентно 20 000 євро, за курсом НБУ, а позичальник зобов?язався повернути позикодавцеві суму позики в строк до 22 лютого 2024 року. Позичальник мав право повернути достроково позику. Згідно п. 2 Договору, ОСОБА_2 (Позичальник) прийняв від ОСОБА_1 (Позикодавець) грошові кошти в сумі 780 000,00 грн., що еквівалентно 20 000 євро за курсом НБУ на день фактичної передачі грошових коштів, до підписання договору (а.с.15).
Згідно Розписки від 21.02.2023 року, відповідач своїм підписом підтвердив факт отримання ним грошових коштів від ОСОБА_1 у борг за Договором позики від 21.02.2023 року в сумі 780 000, 00 грн., що еквівалентно 20000 євро за курсом НБУ, які зобов?язався повернути до 22.02.2024 року (а.с.16).
Тож, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з 21.02.2023 року.
На вимоги позивача до моменту звернення із даною позовною заявою до суду, тобто до 28.04.2025 року, й до теперішнього часу грошові кошти не повернуті відповідачем у строк, визначений у Договорі позики від 21.02.2023 року.
Відповідно до ст. 1046,1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, враховуючи, що між позивачем та відповідачем вчинений правочин, згідно якого виникли правовідносини з 21.02.2023 року, пов'язані з укладенням договору позики, на підтвердження якого наданий договір позики, відповідно до якого позичальником підтверджено отримання від позикодавця грошової суми за вказаним договором та строк їх повернення позикодавцеві, а також, враховуючи, що грошові кошти не були повернуті у визначений в договорі позики строк, тому позовна вимога щодо стягнення боргу в розмірі 947712,00 грн., що еквівалентно 20 000 євро на момент звернення позивачем до суду, підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивачем ОСОБА_1 при поданні позову до суду сплачена сума судового збору в розмірі 9477,12 грн.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, приходить до висновку про стягнення суми судового збору в розмірі 9477,12 грн. з відповідача на користь позивача.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 207, 526, 546, 572, 574, 610, 611, 615, 625, 626, 628, 631, 638, 1048 і 1054 ЦК України, ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 281, 282, 284, 288, 289, 352, 354 і 355 ЦПК України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21.02.2023 року в розмірі 947 712 (дев'ятсот сорок сім тисяч сімсот дванадцять) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 9477 (дев'ять тисяч чотириста сімдесят сім) гривень 12 коп.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Суддя О.О.Маньковська