Іменем України
№ 610/2276/25 № 1-кп/610/171/2025
м. Балаклія01 липня 2025 року
Балаклійський районний суд Харківської області у складі:
судді: ОСОБА_1 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченої: ОСОБА_4 ,
захисника: ОСОБА_5 (відеоконференція),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженки м. Балаклія Харківської області ; зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ; громадянки України; з професійною освітою; пенсіонерки за віком з 2020 року; рнокпп НОМЕР_1 ; розлученої; раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України,
Відповідно до викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення:
«24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією України та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Всупереч вказаним нормам президент російської федерації (далі - рф) ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на цей час представники влади рф, діючи всупереч вимогам пунктам 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 №36/103, від 16.12.1970 №2734 (ХХV), від 21.12.1965 №2131 (ХХ), від 14.12.1974 №3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил рф (далі - зс рф) на територію України.
24 лютого 2022 року на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці зс рф із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в АР Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в України», який затверджено Верховною Радою України, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався Указами Президента України.
Так, громадянка України ОСОБА_4 з початку вторгнення зс рф на територію України, перебуваючи у м. Балаклія Ізюмського району Харківської області, яке знаходилося під тимчасовою окупацією з 02.03.2022 до 08.09.2022, публічно заперечувала, виправдовувала здійснення збройної агресії проти України, публічно закликала до підтримки рішень та/або дій держави-агресора та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора.
Зокрема, ОСОБА_4 протягом тимчасової окупації м. Балаклія Ізюмського району Харківської області, була відповідальною за розподіл гуманітарної допомоги, яка видавалася окупаційною владою у місцевому будинку культури на мікрорайоні «Нафтовик», де під час видачі гуманітарної допомоги публічно заперечувала та виправдовувала збройну агресію зс рф проти України.
Крім цього, поблизу будівлі місцевого будинку культури в м. Балаклія, по вул. О. Петрусенко, 22, ОСОБА_4 проводила збори місцевих мешканців, на яких публічно закликала підтримувати збройну агресію російської федерації проти України та наголошувала, що «під владою росії жити набагато краще, при українській владі було набагато гірше, російська влада буде їх підтримувати», тим самим закликала до підтримки збройних сил російської федерації та окупаційної влади та запевняла що росія не покине Харківську область.
Також, в кінці березня 2022 року, більш точної дати не встановлено, громадянка України ОСОБА_4 , будучи проросійськи налаштованою особою, перебуваючи в будинку культури по АДРЕСА_2 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на допомогу державі агресору, збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з метою ослаблення національних інтересів України, створення в суспільстві думки про виправданість та легітимність дій представників влади і службових осіб збройних сил російської федерації щодо вторгнення та окупації частини території суверенної держави України, в порушення вимог ст. 1, 2, 65, 68 Конституції України, вербально у бесіді (інтерв'ю) з невстановленим на даний час представником засобів масової інформації, під час якої використовувалися аудіо та відео запис, тобто усвідомлюючи публічність своїх дій, висловила свою власну позицію щодо отримання гуманітарної допомоги від представників окупаційної влади та збройних сил російської федерації, чим поширила до невизначеного кола осіб ідеї підтримки дій збройних формувань держави-агресора, а саме: надала наступний коментар: «спасибо россии, спасибо им за помощь, спасибо вам, солдаты российской власти».
Дії ОСОБА_4 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 1 ст. 111-1 КК України, як публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями.
Обвинувачена ОСОБА_4 заявила підтримане захисником клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, та закриття кримінального провадження.
Обвинуваченій роз'яснені та зрозумілі: право заперечувати проти закриття кримінального провадження з вказаної нереабілітуючої підстави, яка означає що стосовно неї зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається; наслідки закриття провадження з нереабілітуючих підстав: можливість стягнення процесуальних витрат, цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, а вимоги потерпілої сторони можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття кримінального провадження на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
Прокурор не заперечував проти задоволення клопотання
Інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111-1 КК України, станом на час вчинення і теперішній час класифікується як кримінальний проступок.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Згідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років.
Згідно ч. 3 ст. 49 КК України, перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 КК України строків та відсутність обставин, що порушують їх перебіг (частини 2-4 ст. 49 КК України).
Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як обвинуваченого; згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності (статті 284-288 КПК України).
Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України є лише таке закінчення відповідного строку давності, який сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Оскільки на сьогоднішній день від дати вчинення інкримінованого ОСОБА_4 в кінці березня 2022 року кримінального проступку минуло 2 роки, від досудового розслідування або суду вона не ухилялася, за відомостями поліцейської бази даних від 09.04.2025 до кримінальної відповідальності більше не притягувалася, тому вона підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі ч. 1 ст. 49, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Цей інститут звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов'язує таке звільнення з визнанням (невизнанням) ним своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому суд зауважує, що матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_4 були виділені 16.10.2024, про підозру їй повідомлено 19.06.2025, до суду обвинувальний акт надійшов 20.06.2025.
Тобто, досудове розслідування, притягнення до кримінальної відповідальності повідомленням про підозру, направлення обвинувального акту до суду стороною обвинувачення здійснені вже після закінчення ще в кінці березня 2024 року строків давності.
Питання про речові докази суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 284, 314-380 КПК України,
1)Клопотання обвинуваченої задовольнити.
2)ОСОБА_4 звільнити від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
3)Після набрання ухвалою законної сили речовий доказ зберігати в матеріалах кримінального провадження (досудового розслідування).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Балаклійський районний суд Харківської області, протягом 7 днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1