Справа № 201/7977/25
Провадження № 2-н/201/229/2025
30 червня 2025 року м. Дніпро
Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О., розглянувши заяву об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПЕРЕМОГА-130» про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, інфляційних втрат, 3% річних та витрат на правничу допомогу,
ОСББ «ПЕРЕМОГА-130» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території.
Вивчивши матеріали заяви, вважаю за необхідне відмовити у видачі судового наказу виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно положень пункту 1 частини 2, частини 3 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного, позовного та окремого провадження. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Порядок вирішення справ в наказаному провадженні визначено в Розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України (статті 160-173).
Відповідно до частини 1, 2 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Пунктом 3 частини 1 статті 161 ЦПК України передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахування індексу інфляції та 3% річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Згідно з частиною 1 статті 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна тривалість якої встановлюється у три роки.
Згідно до ч.ч. 2, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 3ст. 160 ЦПК України).
Так, стаття 165 ЦПК України не містить вимог щодо з'ясування судом/суддею обставин зупинення строку позовної давності.
Водночас, пропуск позовної давності свідчить про наявність спору між заявником та боржником, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. У протилежному випадку, вирішення питання про стягнення вказаної заборгованості з боржника у порядку наказного провадження призведе до того, що боржник буде позбавлений можливості звернутися до суду з відповідною заявою про застосування позовної давності, чим можуть бути обмежені права цього учасника справи.
Так, із долучено до матеріалів справи розрахунку, вбачається, що заборгованість по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території нараховувалась позивачем щомісяця, а тому перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
Таким чином, враховуючи, що із даною заявою заявник звернувся у червні 2025 року, то щомісячний платіж, сплата якого прострочена у межах строку позовної давності слід відраховувати із червня 2022 року.
Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 27153,90 грн.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що вона нарахована за період з 31 січня 2019 року по 31 березня 2025 року.
Вищезазначені обставини свідчать про те, що заявлені вимоги не є безспірними, а тому їх вирішення можливе лише у порядку позовного провадження.
Відповідно до частини 2 статті 167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Враховуючи наведені положення закону та встановлені судом обставини справи, зважаючи на те, що вимоги за якими видаються судові накази, мають бути безспірними, вважаю за необхідне відмовити ОСББ «ПЕРЕМОГА-130» у видачі судового наказу щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суддя зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 165 ЦПК України у разі, якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі, якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних матеріально-правових вимог, перелічених у ст. 161 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У справах наказного провадження учасниками справи є заявник та боржник (ч. 2 ст. 42 ЦПК України).
Натомість, згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України учасниками у справах позовного провадження є сторони та треті особи.
При цьому, відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, принцип цивільного судочинства полягає у відшкодуванні судових витрат саме сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
З огляду на те, що згідно з ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, а також враховуючи, що згідно зі ст. 167 цього Кодексу розгляд заяв про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника та боржника, останній фактично позбавлений можливості подати заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу або клопотати про їх зменшення.
Отже, очевидним є те, що вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не є безспірною, що узгоджується з положеннями ст. 137 ЦПК України, яка покладає такі витрати на сторони, тобто учасників змагального процесу (ч. 1 ст. 42 ЦПК України).
З матеріалів справи встановлено, що ОСББ «ПЕРЕМОГА-130» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, судового збору, витрат на професійну правничу допомогу.
Представником ОСББ «ПЕРЕМОГА-130» - адвокатом Смірновим А.А. наведено розрахунок суми судових витрат, які ОСББ понесло у зв'язку з розглядом справи.
Враховуючи вище викладене, при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності сторін, застосування якого не передбачено розділом ІІ «Наказне провадження».
На відміну від судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, розмір якого чітко визначений Законом України «Про судовий збір», склад та розмір витрат на правничу допомогу входять до предмета доказування у справі, в якій сторони, користуючись принципами змагальності та диспозитивності судового процесу, обґрунтовують свої вимоги та заперечення не лише стосовно вимог по суті спору, а й щодо витрат на правничу допомогу.
З огляду на викладене, відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження, а у справах наказного провадження, з урахуванням процесуальних особливостей розгляду цих справ, такі судові витрати не відшкодовуються.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 25.03.2020 року у справі № 607/1219/18, за змістом якої відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише у справах позовного провадження.
Частина 4 ст. 263 ЦПК України встановлює обов'язок суду при виборі і застосуванні норми права враховувати висновки, викладені в постановах лише найвищої судової інстанції - Верховного Суду.
Таким чином, суддя приходить до висновку, що заява про видачу судового наказу в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не може бути прийнята судом до розгляду в рамках наказного провадження, оскільки встановлений порядок розгляду справ наказного провадження не передбачає відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а тому ці вимоги, не відповідають вимогам ст. 161 ЦПК України, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Згідно ч. 2 ст. 167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
Відтак, в цій частині вимог у видачі судового наказу слід відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 164 ЦПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,161,163,165,258,260,353-355 ЦПК України, суддя,-
Відмовити об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «ПЕРЕМОГА-130» у видачі судового наказу щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, інфляційних втрат, 3% річних та витрат на правничу допомогу.
Роз'яснити об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «ПЕРЕМОГА-130», що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд м. Дніпра протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.О. Куць