02 липня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/1121/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Єфімова Олександра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Котвицького В. Л.
від 09 квітня 2024 року
у цивільній справі № 752/8435/23 Дарницького районного суду міста Києва
за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
У квітні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з січня 2021 року по березень 2023 року у розмірі 94 029,67 грн та судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що відповідач є власником нежитлового приміщення, загальною площею 477,60 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та фактичним споживачем вищезазначених послуг.
Відповідач з січня 2021 року по березень 2023 року не вносила плату за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 94 029,67 грн, яку позивач просить стягнути без штрафних санкцій.
В суді першої інстанції відповідачка позовних вимог не визнала, зазначивши що між сторонами було укладено Договір про надання послуг № ЕВ-506 від 24.12.2020, стосовно групи нежитлових приміщень загальною площею 477,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, позивач не виконував належним чином свої обов'язки та надавав їх не в повному обсязі. Зокрема, відповідно до Плану-схеми зі сторони автомобільної стоянки, в районі секцій № 1, 2, будинку 23-Б послуги взагалі не надавалися та не надаються. Вказував, що неодноразово звертався до позивача з претензіями щодо неналежного виконання його обов'язків за укладеним Договором. Остання Претензія була надіслана позивачу 27.06.2023 з вказівкою про те, що послуги за відповідною адресою нежитлових приміщень не надаються. Проте, позивач, порушуючи п. 4.4.5 Договору, жодним чином не реагує на відповідні претензії.
Також, на думку відповідача, позивач не враховує, що насправді більша частина роботи, за яку він нараховує оплату - не проводиться. Проте дійсна частина виконаної роботи набагато менша та не може бути оцінена в таку суму. Враховуючи, що прибирання прибудинкової території в межах нежитлових приміщень надається лише для 81,7 кв.м, однак взагалі не надавалась для решти площі, а саме 395,9 кв.м. Тобто, позивач покладає на відповідача надмірний тягар сплати суми боргу, враховуючи, що послуга, за якими нараховується відповідний борг, навіть не надаються.
Згідно з п.3.1.1. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом №76 від 17.05.2005 Держжитлокомунгоспу України, утримання допоміжних приміщень включає: технічне обслуговування (планові, позапланові огляди, підготовку до сезонної експлуатації, поточний ремонт конструктивних елементів та інженерних систем і будинкового обладнання); заходи, що забезпечують нормативно-вологісний режим допоміжних приміщень; обслуговування сміттєпроводів; обслуговування автоматичних замикальних пристроїв, вхідних дверей; обслуговування ліфтового обладнання; обслуговування системи протипожежного водопроводу, пожежогасіння та димовидалення; обслуговування системи протипожежного водопроводу, пожежогасіння, димовидалення; обслуговування допоміжних приміщень, спрямоване на комфортне обслуговування мешканців.
Однак, відповідач не отримував належним чином зазначені послуги, а отже, на думку відповідача, вона не має обов'язку сплачувати за надані послуги в повному обсязі.
Про це відповідач також зазначав у листі, де вказав, що 22.06.2023 на об'єкті нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , була проведена зустріч з представниками ЖЕД - 204, які роз'яснили та показали в натурі межі відповідальності ЖЕД - 204 та надали «План-схему прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 », згідно якої послуги з утримання прибудинкової території ЖЕД - 204 дійсно проводяться, однак лише на площі 81,7 кв.м, а на іншій площі послуги не виконуються і ніколи не виконувались.
На підставі викладеного відповідач просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з січня 2021 року по березень 2023 року у розмірі 94 029,67 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2 684,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Єфімов О. М., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що доданими позивачем до позовної заяви документами не підтверджено надання апелянту, як власнику групи нежитлових приміщень загальною площею 477,60 кв.м за адресою АДРЕСА_1 послуг з утримання будинку за весь заявлений позовний період, що ставить під сумнів достовірність даних викладених у наданому розрахунку заборгованості.
Вважає, що наданий позивачем розрахунок та акти ЖЕД повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка його складає самостійно. Тому на переконання сторони скаржника даний розрахунок може бути належним доказом виключно у разі якщо кожне відображене в ньому значення підтверджено та доведено позивачем в ході розгляду справи із відображенням зокрема складової тарифу, чого фактично зроблено не було.
Посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував докази відповідача, в той час, коли всі докази, додані позивачем були враховані під час ухвалення рішення. Вважає, що суд першої інстанції формально мотивував відхилення доказів сторони відповідача, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи, яке спричинило необґрунтоване ухвалення рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги також вказував на те, що заперечення відповідачем щодо обов'язку сплати заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій починаються ще з 2021 року.
Так, 29.03.2021 апелянт направив до позивача лист, яким повідомив, що до 24.12.2020 жодних відносин з позивачем з приводу обслуговування прибудинкової території відповідач не мав і фактично вказані роботи не виконувались. У період з листопада 2017 року по грудень 2020 року послуги не надавались, фактично роботи не виконувались, акти наданих послуг та рахунки не складались, однак в той же час, позивач пред'явив представнику апелянта договір про реструктуризацію заборгованості від 04.01.2021 та рахунок-фактуру № 2 від 20.01.2021. Відповідно до рахунку-фактури було нараховано заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за період з листопада 2017 року по січень 2021 року. Враховуючи те, що договір укладений 24.12.2020, апелянт вважає дії позивача протиправними.
Також скаржник вважає безпідставним твердження суду першої інстанції щодо ухилення апелянта від сплати за послуги з утримання прибудинкової території, оскільки такі висновки спростовуються на його думку листами від 31.03.2023, від. 08.06.2023, від 16.01.2024, які були долучені до апеляційної скарги.
Так, апелянт скориставшись правом передбаченим п. 4.1.3 Договору, вимагав зробити перерахунок розміру оплати за послуги у зв'язку з ненаданням в повному обсязі послуг, проте позивач не виконує своїх обов'язків та не проводить перерахунок у відповідності до п. 4.4.4 Договору. У зв'язку з цим, апелянт самостійно розробив перерахунок, а також Акт-претензію від 17.10.2023, який складений відповідно до постанови КМУ від 11.12.2013 №970 та надав його позивачу.
Проте позивач повністю ігнорує свої обов'язки, при цьому протиправно вимагаючи оплачувати послуги, які не надаються.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині порушення процесуальних норм, посилався на те, що судом повністю було проігноровано порушення процесуальних прав відповідача, які полягають в умисній недобросовісній поведінці позивача. Оскільки ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21.08.2023, суд зобов'язав позивача надати відповідь на поставлені у відзиві питання у формі заяви свідка. Однак, відповідач так і не отримав копію заяви свідка, а рішення не містить жодного посилання на відповідну заяву свідка і на реакцію суду на невиконання позивачем свого процесуального обов'язку.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України (в редакції на час відкриття апеляційного провадження) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 25 червня 2024 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного суду як позивача, так і відповідача.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Суд, задовольняючи позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, виходив із того, що відповідач є власником нежитлового приміщення загальною площею 477,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , і є фактичним споживачем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, які надаються позивачем згідно з Договором № ЕВ-506 від 24.12.2020. Суд встановив, що позивач забезпечує надання цих послуг, а відповідач з січня 2021 року по березень 2023 року не сплачувала за них, утворивши заборгованість у розмірі 94 029,67 грн. Зважаючи на встановлені обставини щодо обов'язку власника утримувати своє майно відповідно до ст. 322 ЦК України та оплачувати житлово-комунальні послуги згідно із Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями», суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Суд критично поставився до акту-претензії відповідача від 27.06.2023, оскільки він був складений після звернення позивача до суду, без виклику представників ЖЕД - 204 та без підтвердження порушень. Таким чином, суд задовольнив позов у повному обсязі, стягнувши заборгованість у сумі 94 029,67 грн та судові витрати у розмірі 2 684,00 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Встановлено, що відповідно до Розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 33 від 30.01.2015 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва за Керуючою компанією на праві господарського відання було закріплено об'єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, зокрема і передано будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач забезпечує надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за зазначеною адресою.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником групи нежитлових приміщень № 228, 229, 230, 231, 232, загальною площею 477,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору дарування групи нежитлових приміщень від 20.10.2017 та фактичним споживачем послуг, які надаються позивачем.
Крім того, між Керуючою компанією та ОСОБА_1 укладено Договір про надання послуг № ЕВ-506 від 24.12.2020, стосовно групи нежитлових приміщень загальною площею 477,60 кв.м за адресою АДРЕСА_1 .
У пункту 8.1 Договору № ЕВ-506 зазначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання, а в частині проведення розрахунків - відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України з 20 жовтня 2017 року і діє до припинення права власності на приміщення/та або підписання іншого договору прямо передбаченого законодавством для надання такого виду послуг, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 2.3 Договору № ЕВ-506 вартість послуги становить 3,89 грн х 477,60 кв.м = 1 857,86 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 3.1 Договору № ЕВ-506 розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата за послуги вноситься не пізніше 20 числа поточного місяця.
Даний договір укладено від імені відповідача та в інтересах відповідача, представником ОСОБА_2 відповідно до заяви, що містила суму боргу, яку визнав представник боржника та бажаний термін розстрочення, і яка зареєстрована за № 101/50/19 від 06.01.2021 (а.с. 20).
Також встановлено, що так як у ОСОБА_1 виникла заборгованість за договором № ЕВ-506 між Керуючою компанією та боржником укладено Договір про реструктуризацію від 04.01.2021 (а.с. 18-19).
За договором про реструктуризацію від 04.01.2021 у відповідача наявне зобов'язання своєчасно та в повному обсязі погасити заборгованість у сумі 71 317,85 грн відповідними частинами 20 платежів по 3 715,72 грн у період з 20.01.2021 по 20.08.2022.
Відповідно до п. 3.5 договору № ЕВ-506 замовник щомісяця до 10 числа отримує у виконавця (договірно-обслуговуючий відділ) під розпис в журналі видачі документацій акт надання послуги та рахунок на оплату за отримані послуги.
Відповідно до п. 3.6 договору № ЕВ-506 якщо замовник не отримує у виконавця в термін, зазначений в п. 3.5 цього договору акт надання послуг та рахунок на оплату за отримані послуги, виконавець має право направити їх поштою на адресу замовника.
Так, листом від 04.11.2022 № 101/50-2892 позивач направив на поштову адресу відповідача рахунки та акти наданих послуг за договором № ЕВ-506 на відшкодування послуг за період з січня 2021 року по жовтень 2022 року (а.с. 26-28).
Листом від 06.04.2023 року № 101/50-997 позивач направив на поштову адресу відповідача рахунки та акти наданих послуг за договором № ЕВ-506 на відшкодування послуг за період з листопада 2022 року по березень 2023 року (а.с. 29-31).
Підтвердження надання послуг у періоді, за який стягується заборгованість, є доповідна та акти ЖЕД № 204, що були додані до позовної заяви (а.с. 22-24).
Станом на 19.04.2023 за Договором № ЕВ-506 відповідачем сплачено 27 450,40 грн, заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем складає 94 029,67 грн (а.с. 8).
Згідно ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», на споживачів покладається обов'язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивач дійсно надавав послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за договором дарування від 20.11.2017. Водночас відповідачка не надала суду належних та допустимих доказів виконання свого обов'язку по оплаті наданих послуг. Докази на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості в матеріалах справи також відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів на підтвердження надання будь-яких послуг з утримання будинку за період позовних вимог, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки Керуюча компанія фактично здійснювала управління житловим будинком АДРЕСА_1 та прибудинковою територією, несло витрати по його утриманню, що стверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема договорами, актами виконаних робіт, натомість відповідачка, яка є власником нежитлових приміщень у цьому будинку, не відмовилася від відповідних послуг, отримувала такі послуги, однак не оплачувала їх вартість, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підставність вимог позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість вимог щодо сплати заборгованості з листопада 2017 року та протиправність нарахувань до дати укладення Договору про надання послуг №ЕВ-506 від 24.12.2020, суд зазначає, що згідно з п. 8.1 Договору № ЕВ-506, договір в частині проведення розрахунків набирає чинності з 20.10.2017. Таким чином, нарахування заборгованості з листопада 2017 року є правомірними та відповідають умовам укладеного договору.
Доводи апеляційної скарги щодо ігнорування позивачем вимог про перерахунок розміру оплати за послуги у зв'язку з ненаданням в повному обсязі послуг, а також щодо безпідставності тверджень суду першої інстанції про «ухилення» від сплати, які на думку апелянта спростовуються листами від 31.03.2023, 08.06.2023, 16.01.2024, відхиляються судом апеляційної інстанції. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість вимог про перерахунок чи повне ненадання послуг за весь спірний період, та спростовували розрахунок позивача, апелянтом не надано. Зазначені листи самі по собі не є безумовним доказом ненадання послуг або підставою для перерахунку, а свідчать лише про висловлення претензій, що не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати фактично отримані послуги.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги наданий відповідачкою акт-претензію від 27.06.2023, як на підставу ненадання позивачем послуг, суд апеляційної інстанції відхиляє, адже такий акт-претензія від 27.06.2023 не є належним доказом в підтвердження факту не надання позивачем послуг, складений з порушенням норм статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та не може бути підставою для звільнення відповідачки від сплати заборгованості на користь позивачу за послуги з утримання будинку, в якому відповідачка є власницею нежитлових приміщень.
Що стосується долучених до апеляційної скарги відповідачем в суді апеляційної інстанції письмових доказів, колегія суддів зазначає наступне.
У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11.11.2020 у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) вказано, що: «відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається відповідачкою надано до суду апеляційної інстанції зокрема листи до позивача, розрахунок запропонований відповідачем відповідно до розрахунку КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району», акт-претензія від 30.10.2023 (а.с. 115-127, 132). Разом з цим, відповідачкою вказані докази не подавались до суду першої інстанції, хоча існували на час розгляду справи в суді першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що провадження в суді першої інстанції відбулось в спрощеному позовному провадженні, що не передбачає проведення судових дебатів, тому відповідачка не мала можливості надати додаткові докази та пояснення, суд апеляційної інстанції вважає, безпідставними, оскільки справа перебувала на розгляді суду першої інстанції тривалий час (з квітня 2023 року до квітня 2024 року), тому відповідачка не була позбавлена можливості подавати будь-які докази відповідно до норм ЦПК України та з дотриманням принципу змагальності.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення процесуальних норм, посилаючись на те, що судом першої інстанції проігноровано порушення процесуальних прав відповідача, які полягають в умисній недобросовісній поведінці позивача. Оскільки ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21.08.2023, суд зобов'язав позивача надати відповідь на поставлені у відзиві питання у формі заяви свідка. Однак, відповідач так і не отримав копію заяви свідка, а рішення не містить жодного посилання на відповідну заяву свідка і на реакцію суду на невиконання позивачем свого процесуального обов'язку.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеними доводами апелянта, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи.
Так, на виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 21.08.2023 позивач надіслав до суду першої інстанції заяву свідка, яка була зареєстрована в суді 14.09.2023 вх. № 60799 (а.с. 73-83).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що представник позивача у відповідно до вимог ЦПК України надіслав вказану заяву свідка на поштову адресу відповідачки, а саме АДРЕСА_3 , що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення (а.с. 83).
Тому доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не отримувала копію заяви свідка, не заслуговують на увагу.
При цьому, апеляційний суд не надає оцінки повноті та достатності відповідей, що містились у заяві свідка, оскільки це не було предметом оскарження в апеляційній скарзі, і згідно з положеннями статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав вірну оцінку доводам позивача та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції в частині його перегляду є законним та обґрунтованим.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Єфімова Олександра Миколайовича, в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов