Справа № 753/5051/24 Головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О.
Провадження № 22-ц/824/11372/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А
про відмову у відкритті апеляційного провадження
02 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Техно» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2024 року, повний текст якого виготовлено 02 грудня 2024 року, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 06 травня 2025 року відповідач ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв'язку з апеляційною скаргою із пропуском строків, встановлених статтею 354 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд, зокрема зазначив, що повний текст оскаржуваного рішення від 14 листопада 2024 року було доставлено до електронного кабінету представника ОСОБА_1 - адвоката Ан І.М. саме 10 грудня 2024 року о 19:06:05 год, про що свідчить довідка Дарницького районного суду м. Києва про доставку електронного документу. Отже, відповідач був достеменно обізнаний зі змістом повного тексту оскаржуваного рішення, порядком та строками його оскарження 11 грудня 2024 року після його отримання представником в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд», проте з апеляційною скаргою відповідач звернувся лише 06 травня 2025 року, не зазначивши причин пропуску тридцятиденного строку на апеляційне оскарження, які можливо визнати поважними.
23 червня 2025 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що 16 жовтня 2024 року він був призваний на військову службу під час мобілізації у військовий час. 25 листопада 2024 року закінчився строк дії договору про надання правничої допомоги і адвокат не міг підписати з ним додаткової угоди про продовження цього строку, оскільки з ним був відсутній зв'язок, а тому повноваження адвоката були припинені. Засобами поштового зв'язку повний текст рішення йому не надходив. У квітні 2025 року він зателефонував адвокату, дізнався всю інформацію у справі та подав апеляційну скаргу.
Наголошує, що у період з 14 по 25 листопада 2024 року, поки у адвоката були наявні повноваження на представництво його інтересів, адвокат не міг повідомити суд про закінчення строку дії договору, а копія оскаржуваного рішення направлена і отримана адвокатом вже після припинення його повноважень як представника у цій справі.
Дослідивши матеріали цивільної справи та обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження, з наступних підстав.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового рішення, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно із вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином строк, передбачений статтею 354 ЦПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Як вбачається з матеріалів справи, розгляд даної справи в суді першої інстанції відбувався у відкритому судовому засіданні за участі представника ОСОБА_1 - адвоката Ан І.М., вступна та резолютивна частина оскаржуваного рішення проголошена 14 листопада 2024 року, а його повний текст складено 02 грудня 2024 року.
Копію повного тексту оскаржуваного рішення від 14 листопада 2024 року було доставлено до електронного кабінету представника відповідача - адвоката Ан І.М. 10 грудня 2024 року о 19:06:05 год, про що свідчить довідка Дарницького районного суду м. Києва про доставку електронного документу (а.с. 238).
Згідно із вимогами частини третьої статті 272 ЦПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (пункт 2 частини шостої статті 272 ЦПК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Згідно із вимогами частини першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Надане процесуальним законом право особі брати участь у справі через представника, передбачає вчинення представником від імені та в інтересах особи певних юридичних дій, що позбавляє сторону або третю особу необхідності їх вчиняти самостійно.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частина сьома статті 272 ЦПК України).
Отже, вчинені представником особи процесуальні дії, зокрема, отримання копії судового рішення, вважаються вчиненими безпосередньо особою, інтереси якої він представляє.
Тобто, відповідач вважається таким, що фактично отримав повний текст рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2024 року саме 10 грудня 2024 року.
ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ан І.М. був достеменно обізнаним зі змістом повного тексту оскаржуваного рішення, порядком та строками його оскарження з 10 грудня 2025 року після отримання його в електронному кабінеті представника, проте з апеляційною скаргою відповідач звернувся самостійно лише 06 травня 2025 року.
Як свідчать матеріали справи, відповідач за наявності невиправданих затримок та зайвих зволікань, свідомо не скористався своїм правом на подання апеляційної скарги відразу після отримання його представником копії рішення суду першої інстанції та не вжив невідкладних заходів щодо звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
Саме по собі посилання відповідача на те, що 16 жовтня 2024 року він був призваний на військову службу під час мобілізації, був переведений з однієї військової частини в іншу та наразі він безпосередньо виконує функції по захисту Батьківщини, не може бути визнано поважною причиною для поновлення процесуального строку, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що з 10 грудня 2024 року ОСОБА_1 на постійній основі виконував бойові завдання у зоні бойових дій та про те, що особисто не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходився у зоні бойових дій.
Із долученої до апеляційної скарги довідки Військової частини НОМЕР_1 від 07 лютого 2025 року № 572 вбачається, що солдат ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресію російської федерації проти України в період з 02 по 12 січня 2025 року та з 14 січня по 22 січня 2025 року.
При цьому відповідач із апеляційною скаргою звернувся до суду лише 06 травня 2025 року.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з незалежних від скаржника обставин унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.
Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.
Верховний Суд у постанові 07 квітня 2025 року у справі № 260/651/24виснував, що сам факт мобілізації, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із перебуванням на службі, не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення цих строків.
Крім того, аналіз матеріалів справи свідчить, що починаючи з 15 травня 2024 року інтереси ОСОБА_1 у даній справі представляла виключно адвокат АБ «Приходько та партнери» - Ан І.М. на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 14 травня 2024 року (а.с. 125-127), особисто відповідач участі у розгляді справи не приймав.
Наведені відповідачем обставини про те, що його адвокат Ан І.М. на момент отримання копії рішення не мала повноважень з огляду на те, що закінчився строк дії договору про надання правничої допомоги, неможливо віднести до поважних підстав для поновлення процесуального строку, оскільки при направленні судом першої інстанції копії повного тексту рішення до електронного кабінету представника в матеріалах справи була відсутня письмова заява відповідача та/або його представника про припинення представництва.
Також в розпорядженні суду не було і самого договору про надання правової допомоги № 164/05-23 від 24 травня 2023 року з додатковою угодою № 2 від 24 травня 2024 року до нього, які відповідач долучив лише до клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 64 ЦПК України обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.
Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 487/4889/16-ц виснував, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні (частина перша та четверта статті 44 ЦПК України в редакції, що діяла на момент вчинення процесуальної дії). Отже, у разі припинення представництва обов'язковому повідомленню підлягають суд та особа, повноваження якої обмежуються чи припиняються. Це повинна зробити особа, яка припиняє або обмежує представницькі повноваження. Якщо такого повідомлення не надійшло, тоді усі негативні наслідки дій, вчинених представником з перевищенням повноважень або без таких, покладаються на довірителя.
У постанові від 15 липня 2021 рокуу справі № 757/30150/19Верховний Суд зазначив, що безпідставними є посилання заявника у касаційній скарзі на те, що адвокат, яка була його представником, була присутньою у судовому засіданні 11 листопада 2020 року, у якому ухвалено оскаржуване рішення, не повідомляла його про результати розгляду справи, не погоджувала з ним свої дії щодо оскарження у апеляційному порядку цього рішення, оскільки позивачем не доведено, що він припинив співпрацю з адвокатом на час подання нею апеляційної скарги.
Всі процесуальні дії чи бездіяльність представника, який представляє інтереси учасника справи в суді, створюють так само наслідки й для останнього, в тому числі, пов'язані із вчиненням чи невчиненням відповідних процесуальних дій, а посилання на неотримання копії повного тексту рішення самим відповідачем за встановлених обставин обізнаності його представника з його наявністю і змістом саме по собі не може бути визнано поважною причиною пропуску строку, адже, як наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням по справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних доказів.
Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважним, об'єктивно не залежав від волі та поведінки заявника.
Натомість, безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
В апеляційній скарзі та у поданому клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало стороні відповідача реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення протягом встановленого законом, а також розумного строку після отримання повного тексту рішення, а посилання на те, що представницькі відносини між відповідачем та його представником були припиненні до фактичного отримання представником копії рішення є неповажною підставою для поновлення пропущеного строку та за встановлених обставин не свідчить про наявність об'єктивних перешкод у відповідача реалізувати своє право на подання апеляційної скарги.
У цивільному судочинстві адвокат як представник не наділений самостійними процесуальними правами та не є стороною у справі, а лише здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Договірні відносини відповідача з його адвокатом є суб'єктивними обставинами в оцінці поважності причин пропуску установленого законом процесуального строку.
Колегія суддів також вказує на те, що у своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (наприклад, Трух проти України (заява № 50966/99) від 04 березня 2003 року).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За частинами першою і другою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Із відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2024 року у справі № 753/5051/24 було оприлюднено в ньому 12 грудня 2024 року.
Таким чином, починаючи із наведеної вище дати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції було відкрите для безоплатного цілодобового доступу, у зв'язку з чим відповідач мав реальну можливість вчасно подати апеляційну скаргу при належній заінтересованості в апеляційному перегляді даної справи.
Колегія суддів вкотре наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Натомість у справі, яка переглядається, відповідач як у клопотанні про поновлення пропущеного строку, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Він не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати процесуальні права відповідача з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним апеляційної скарги не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статті 358 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
За таких обставин, надаючи оцінку доводам відповідача щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а відтак з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 357, 358 ЦПК України, суд
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Техно» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами. Копію апеляційної скарги залишити у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній