справа № 2-4286/11
головуючий у суді І інстанції Матвєєва Ю.О.
провадження № 22-ц/824/4260/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
25 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Цапенко Світлани Миколаївни, -
У серпні 20204 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із скаргою на дії головного державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко С.М., у якій просить:
зобов'язати Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешти з майна коштів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладені у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3;
скасувати інші заходи примусового виконання рішення, вжиті у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.
В обґрунтування заяви посилається на закінчення виконавчих проваджень, повернення виконавчих документів стягувачу, що передбачає зняття з майна арешту.
Також заявник просив поновити строк на подання вказаної заяви, оскільки ним було подано скаргу у межах строку, але ухвалою суду від 12 серпня 2024 року було залишено без розгляду, яку він не отримував, про її існування дізнався в ЄДРСР.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на поданння скарги на дії головного державного виконавця Солом'янського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) Цапенко С.М.
Відмовлено у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що докази сплати заборгованості, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій боржником не надано, а підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не з'ясував повно та всебічного обставини справи, на які посилався скаржник обґрунтовуючи своїх вимог, не оцінив достатність наявних у матеріалах справи доказів.
Посилається на те, що судом першої інстанції не враховано те, що виконавчий лист № 2-4286/11, після його повернення Відділом державної виконавчої служби стягувачу, було пред'явлено повторно та виконано приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С.
Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. від 13 червня 2023 року виконавче провадження № 71997109 закінчено у зв'язку з фактичним виконанням, витрати та основна винагорода сплачена в повному обсязі, а тому наявні обставини, передбачені п. 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), згідно з якого постанова про зняття арешту з майна боржника, постанова про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України, постанова про зняття майна з розшук) або скасування інших заходів примусового виконання рішення виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувану, без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження, за заявою боржника у разі, якщо при повторному пред'явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону і також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувану (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена).
Вказує на те, що судом першої інстанції не досліджено у повній мірі постанову приватного виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. № 71997109 від 13 червня 2023 року, якою виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-4286/11, після його повторного пред'явлення, закінчено у зв'язку з фактичним виконанням, а витрати та основна винагорода сплачена у повному обсязі.
Примусове стягнення з боржника і виконавчого збору, і основної винагороди приватного виконавця, має наслідком покладення на боржника подвійного тягаря зі сплати виконавчого збору за виконання одного й того ж виконавчого листа, чим прямо порушуються майнові права та законні інтереси боржника.
Скаржник наголошує, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що арешт на майно боржника також накладено у межах виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого провадження у той час, коли з боржника було стягнуто основну винагороду приватного виконавця.
Отже, на думку апелянта, виконавчий збір не підлягає стягненню з боржника, а тому й арешт, накладений в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору з боржника, підлягає зняттю.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на виконанні Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4286/11, виданого 12 листопада 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» боргу у сумі 2 141 337 грн 89 коп.
05 травня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
11 травня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору.
31 жовтня 2022 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, на підставі пункту 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі зверненням стягувача із письмовою заявою про повернення виконавчого документу. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
08 листопада 2022 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 214 133 грн 78 коп. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.
08 листопада 2022 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 щодо стягнення витрат за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 у розмірі 319 грн.
13 червня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4. Припинено чинність арешту майна та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Одним із основних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення є закріплення у процесуальному законодавстві положень щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в справах та відповідні норми спрямовані на забезпечення виконання рішень суду (див. постанову Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У своїй скарзі ОСОБА_1 просить суд:
зобов'язати Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешти з майна та коштів, накладені у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3;
скасувати інші заходи примусового виконання рішення, вжиті у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.
З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця від 31 жовтня 2022 року повернуто виконавчий документ стягувачу у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
З витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно також не вбачається наявності відомостей про накладення арешту на майно скаржника постановою державного виконавчого, винесеною у межах цього виконавчого провадження.
Оскільки арешт майна ОСОБА_1 та інші заходи примусового виконання рішення, застосовані у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 скасовано, то вимоги скарги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо вимог скарги в частині скасування арешту майна та інших заходів примусового виконання рішення, вжитих у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3.
У межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 здійснюється стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 214 133 грн 78 коп. за виконавчим провадженням № НОМЕР_2.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватного, державного виконавців або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 381/2126/18 (провадження № 14-324цс19).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що перебував на примусовому виконанні у державного виконавця.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо стягнення з виконавчого збору, указана скарга підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Указане залишилося поза увагою суду першої інстанції, який, не дослідивши питання юрисдикційності скарги, помилково розглянув справу у порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 377 ЦПК України визначено, що порушення правил юрисдикції загальних судів є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, незалежно від доводів апеляційної скарги.
Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина 1 статті 256 ЦПК України).
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням правил юрисдикції загальних судів, а тому відповідно до вимог названих вище норм процесуального закону підлягає скасуванню апеляційним судом із закриттям провадження у цій цивільній справі.
Апеляційний суд роз'яснює скаржнику його право протягом десяти днів з дня отримання ним ухвали про закриття провадження у цій справі - звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року скасувати, провадження у справі закрити.
Роз'яснити, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 03 липня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська