03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/7502/2025
06 травня 2025 року м. Київ
Справа № 760/22002/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Букіної О.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди, відшкодування матеріальної шкоди та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання договору оренди, відшкодування шкоди, зобов'язання вчинити дії.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що підставою для звернення до суду стали порушення з боку відповідача його законних прав власника нерухомого майна-гаражного боксу № НОМЕР_1 в СТ ГБК «Первомайський».
Вказує, що він з жовтня 2016 року є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 в СТ ГБК «Первомайський» в порядку спадкування за заповітом після смерті його батька ОСОБА_3 .
Між ним та відповідачем був укладений договір оренди гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться у СТ ГБК «Первомайський» за адресою: АДРЕСА_1, для зберігання автомобіля відповідача.
Договір оренди укладений строком на 12 місяців, тобто з 12.08.2021 року по 12.08.2022 року та ніяким чином не передбачав продовження договору на наступний термін, а тим більше в односторонньому порядку продовження його строку та несплати орендної плати орендарем.
З 12.08.2022 року відповідач зобов'язаний був звільнити гаражний бокс та повернути ключі від гаражного боксу.Проте, відповідач не звільнив гаражний бокс, в односторонньому порядку продовжив користуватися гаражним боксом, а щоб він (позивач) не потрапив до гаража і не міг ним користуватися, встановив на двері гаража два нових замки і ключів йому не надав, тобто відповідач створив йому перешкоди у здійсненні права власності.
Крім того, позивач вказує, що відповідач розмістив свій автомобіль біля гаража, тим самим створив перешкоди іншим членам кооперативу.
Позивач зазначає, що починаючи з 13.08.2022 року відповідач без його згоди та продовження строку дії договору оренди, перетворив гараж у складське приміщення, де зберігає різні речі та товари з подальшим отриманням прибутку.
Відповідач не виконує зобов'язання щодо сплати вартості орендної плати, яка була узгоджена сторонами усно при підписанні договору оренди. Орендна плата не сплачувалася орендарем у період з квітня 2022 року в сумі 4500 грн, із розрахунку помісячної орендної плати у сумі 1500 грн, а також несплата орендної плати продовжується за самовільне користування гаражем з 13.08.2022 року по вересень 2023 року, тобто за 13 місяців, що складає 19 500 грн. Загальна сума матеріальної шкоди складає 24 000 грн.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь на відшкодування майнової шкоди 46 500 грн, з яких: 4500 грн - невиплачена орендна плата та 42 000 грн - неустойка за неповернення майна по договору оренди гаража від 12.08.2021 року за 14 місяців з серпня 2022 року по листопад 2023 року включно; зобов'язати відповідача звільнити гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_1, на території СТ ГБК «Первомайський» та передати гаражний бокс та ключі від замків власнику гаража ОСОБА_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року позовні вимоги про розірвання договору оренди, відшкодування шкоди, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на території СТ ГБК «Первомайський» та передати ключі від гаражного боксу № НОМЕР_1 власнику ОСОБА_1 .
В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувсяз апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Вказує, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушеннями норм матеріального та процесуального права, оскільки відповідач розпискою від 15.10.2024 року підтвердив, що за період з 2021 року по 2022 рік сплатив за оренду гаража з урахуванням членських внесків суму 10 000 грн. Оскільки в договорі оренди не вказана сума орендної плати, а відповідач виконав грошове зобов'язання у сумі 10 000 грн, відтак слід вважати, що між сторонами договору був встановлений розмір орендної плати в розмірі 833,33 грн за один місяць.
Крім того, в судовому засіданні була подана заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за прострочення повернення гаражного боку, з наступного розрахунку: 833,33 грн (щомісячна плата) х 2 (неустойка за один календарний місяць) х 28 (кількість прострочених місяців) = 46 666,48 грн.
Суд першої інстанції всупереч вимог ЦПК України постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог та не повернув її позивачу без розгляду, чим порушив вимоги ч. 4 ст. 183 ЦПК України. Постановивши протокольну ухвалу, суд не обґрунтував своє рішення, що розцінено як відмова позивачу у доступі до правосуддя.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення неустойки та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення неустойки, тому суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено заявлених вимог щодо погодженої з відповідачем суми щомісячних платежів за спірним договором оренди у розмірі 833,33 грн чи 1500 грн, як і не доведено наявності спірної заборгованості по несплаті щомісячних орендних платежів за договором оренди від 12.08.2021 року. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 42 000 грн.
Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на території СТ ГБК «Первомайський», що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24.04.2017 року НВО 782413 (а. с. 37), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 70).
12.08.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди гаража, за умовами якого орендодавець здає, а орендар приймає у тимчасове користування гараж (бокс № НОМЕР_1 ) площею 16,2 кв. м в СТ ГБК «Первомайський», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Уманська,12-А, строком на 12 місяців з 12.08.2021 року по 12.08.2022 року
Відповідно до п. 2.3 договору оренди гаража від 12.08.2021 року орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісяця за договірною ціною з врахуванням індексу інфляції не пізніше 15 числа поточного місяця (а. с. 13).
07.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до СТ ГБК «Первомайський» із заявою, у якій повідомив, що із серпня 2021 року ОСОБА_2 не сплачує членській внески та орендну плату, відмовляється звільняти гаражний бокс № НОМЕР_1 (а. с. 14). Із вказаною заявою ОСОБА_2 ознайомився 09.02.2022 року (а. с. 17).
31.01.2023 року представниками СТ ГБК «Первомайський» в присутності ОСОБА_1 складено акт № 1, у якому зазначено, що пошкодження замків не виявлено, ключі від замків не підходять та член кооперативу ОСОБА_1 не може потрапити у свій гараж (а. с. 19).
17.02.2023 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 претензію, у якій вимагав у семиденний строк звільнити гаражний бокс № НОМЕР_1 у СТ ГБК «Первомайський», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; виплатити заборгованість за невиконане зобов'язання щодо оплати оренди гаража за період із січня по квітень 2022 року у сумі 4 500 грн; здійснити відшкодування за самовільне користування гаражем за період з серпня 2022 року по дату його звільнення у розмірі 1 500 грн за кожний повний місяць користування гаражем з урахуванням індексу інфляції (а. с. 22).
12.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до СТ ГБК «Первомайський» із заявою, у якій повідомив, що ОСОБА_2 гараж не звільнив, ключі від замків не надав, розрахунки за оренду гаража № НОМЕР_1 не провів (а. с. 78).
31.10.2024 року відповідач ОСОБА_2 написав на ім'я голови СТ ГБК «Первомайський» пояснення, у яких повідомив, що за період із 2021 року по 2022 року заплатив ОСОБА_1 10 000 грн на погашення заборгованості по членським внескам та оренду гаража № НОМЕР_1 (а. с. 88).
За змістом ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормою ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною 3 ст. 651 ЦК України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Положеннями ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Отже, невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.
Таким чином, неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем розміру погодженого з відповідачем щомісячної орендної плати.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 759 ЦК України необхідно констатувати, що договір оренди за своєю суттю є оплатим. Це означає, що орендар зобов'язується сплачувати орендну плату орендодавцю за користування майном. Відсутність плати за користування майном перетворює договір на інший вид договору, наприклад, договір позички, а не оренди.
У пункті 2.3. договору оренди від 12.08.2021 року зазначено, що орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісяця за договірною ціною з врахуванням індексу інфляції не пізніше 15 числа поточного місяця.
Тобто, договір оренди від 12.08.2021 року містить умови щодо періодичності сплати орендних платежів, строків сплати та індексації, а також сторони визначили розмір орендних платежів за договірною ціною.
Отже, договором оренди від 12.08.2021 року встановлено обов'язок відповідача сплачувати орендну плату за володіння та користування орендованим майном.
На підтвердження розміру орендної плати стороною позивача надано суду копію пояснень від 31.10.2024 року, написаних ОСОБА_2 на ім'я голови СТ ГБК «Первомайський», у яких відповідач повідомив, що за період із 2021 року по 2022 рік заплатив ОСОБА_1 10 000 грн на погашення заборгованості по членським внескам та оренду гаража № НОМЕР_1 (а. с. 88).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Оцінивши зазначений доказ, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що у таких поясненнях відповідач фактично визнав сплату ним за договором оренди гаража від 12.08.2021 року орендних платежів у розмірі 10 000 грн за один календарний рік, тобто 833,33 грн за один місяць.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження іншого розміру орендних платежів за укладеним між сторонами договором оренди.
Посилання суду першої інстанції на те, що сума у розмірі 10 000 грн вказана з урахуванням погашення членських внесків, тобто без визначення конкретного розміру щомісячного платежу по оренді, не спростовує таких висновків, оскільки відповідач не був позбавлений можливості надати суду дані про розмір членських внесків, які встановлюються СТ ГБК «Первомайський» відповідно до установчих документів, та які увійшли у сплачену ним суму орендної плати.
Також помилковими є посилання місцевого суду на те, що позивачем не надано доказів щодо здійснення ним сплати податків від отриманих доходів від здачі гаражу в оренду, оскільки несплата таких податків може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у сфері публічних відносин, проте не може свідчити про безоплатність укладеного між сторонами договору оренди гаража.
Виходячи з того, що договором оренди від 12.08.2021 року встановлено обов'язок відповідача сплачувати орендну плату за володіння та користування орендованим майном, а в матеріалах справи міститься копія пояснень відповідача, у яких він підтвердив сплачену ним суму по орендних платежах у розмірі 10 000 грн за період оренди гаража 2021-2022 років, то колегія суддів дійшла висновку про погодження сторонами розміру орендної плати за володіння та користування відповідачем орендованого у позивача гаражного боксу у розмірі 833,33 грн, що відповідає дійсним обставинам справи, встановленим на підставі повно та всебічно досліджених доказів із наданням їм відповідної оцінки.
За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе провести розрахунок заборгованості відповідача, виходячи із розміру орендних платежів у сумі 833,33 грн. на місяць.
Судом встановлено, що після закінчення договору оренди гаража 12 серпня 2022 року відповідач не повернув позивачеві орендоване майно - гаражний бокс. При цьому відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про зобов'язання останнього звільнити гаражний бокс, що свідчить про те, що відповідач погодився із ним.
Враховуючи те, що після закінчення дії договору оренди гаражу відповідач не повернув об'єкт оренди, тому на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України він має понести майнову відповідальність у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення за період з серпня 2022 року (закінчення строку договору) по листопад 2023 року (звернення позивача до суду із уточненим позовом), тобто за 14 місяців, що складає грошову суму у розмірі 23 333,33 грн ( 833,33 грн х 2 х 14 міс.).
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що стягненню підлягає сума неустойки за період 28 місяців, тобто по грудень 2024 року, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано залишив без розгляду заяву про збільшення позовних вимог, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 18 грудня 2024 року, суд першої інстанції постановив ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, якою залишив без розгляду заяву про збільшення позовних вимог, з огляду на порушення порядку її подання.
Зазначена ухвала позивачем у встановленому законом порядку не оскаржувалась, а сам факт неповернення позивачу заяви про збільшення позовних вимог, яка залишена судом без розгляду, не може бути підставою для розгляду апеляційним судом збільшених позовних вимог, оскільки це суперечить вимогам ст. 367 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача, оскільки висновки суду не у повній мірі відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за неповернення майна підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки в розмірі 23 333 грн. 33 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Таким чином, розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у зв'язку із задоволенням даної частини позовних вимог, складає 1610,40 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за неповернення майна та ухвалити в цій частині нове судове рішення:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за неповернення майна - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку в розмірі 23 333 (двадцять три тисячі триста тридцять три) грн. 33 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1610 грн. 40 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 03 липня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.