Номер провадження 22-ц/821/832/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/3417/24 Категорія: 304090000 Позарецька С. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
02 липня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісова Т.Л.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан»
особа, яка подає апеляційну скаргу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінас»
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджі Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що 22.05.2021 року з власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» Краськом М.А. було подано заявку на отримання кредиту № 4786263.
Позивачем ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (СМС) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору № 4786263 від 22.05.2021 року, який знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті.
Вказує, що відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10 000 грн.
В подальшому, 13.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» був укладений договір факторингу № 07Т, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитним договором № 4786263 від 22.05.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача.
Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 43164,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 10000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 32464,00 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 700, 00 грн.
Зазначає, що на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі № 4786263 від 22.05.2021 року, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по вищевказаному кредитному договору.
Позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором № 4786263 від 22.05.2021 року.
В зв'язку з вищевикладеним, Товариство просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4786263 від 22.05.2021 року в розмірі 43164,00 грн.; судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2025 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані із наданням правничої допомоги адвоката у розмірі 45000,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» суд виходив з того, що позивачем недоведені вимоги про стягнення як основного боргу так і похідних від нього відсотків, комісії, та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту.
Задовольняючи вимогу відповідачапро відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 45000,00 суд першої інстанції виходив з ціни позову, категорію справи, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, заперечення сторони позивача, та прийшов до висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката не є завищеним, а цілком обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року у розмірі 43164,00 грн.
Відмовити в стягненні з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 45000,00 грн. за умови задоволення вимог апеляційної скарги Товариства, або зменшити вказану суму до розумного та справедливого розміру, відповідно до принципів розумності та обґрунтованості витрат, у разі часткового задоволення апеляційної скарги позивача.
Вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення є незаконним, не обґрунтованим, ухвалене без з'ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Договір про споживчий кредит від 4786263 від 22.05.2021 року з додатками до нього, було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладення між ним та первісним кредитором такого правочину в електронній формі, оскільки без здійснення входу на сайт кредитора за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення своїх персональних даних, номера телефону, договір з додатками між сторонами не було би укладено.
Також, в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення № 46873203 від 22.05.2021 року яка є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року.
Крім того, у платіжному дорученні, яким первісним кредитором було перераховано кредитні кошти в розмірі 10 000,00 грн. відповідачу, також вказано ідентифікаційний код останнього. Однак, доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в заяві та договорі - матеріали справи не містять.
Представником відповідача до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу.
Звертає увагу, що відповідно до умов спірного договору кредитні кошти були перераховані первісним кредитором на банківську картку позичальника, і фактично ці кошти були видані позичальнику банківською установою. У зв'язку з цим, первісний кредитор не несе обов'язку відстежувати факт зарахування коштів на картковий рахунок позичальника.
Крім того, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про стягнення з Товариства на користь відповідача витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги адвоката у розмірі 45000,00 грн., так як зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов'язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема ч.ч. 4,5 ст. 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності витрат.
Представником відповідача не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45000,00 грн. були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим, а також відсутні будь-які правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кірюшин А.А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.
Вказує, що в апеляційній скарзі позивач посилається на те. що суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи. Проте, дані доводи не заслуговують на увагу, оскільки Товариство не наводить конкретних фактів яким саме чином суд не сприяв вірному вирішенню справи. Суд вирішив справу на підставі доказів, наданих сторонами та витребуваними судом ухвалами, постановленими за наслідками вирішення клопотань сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на сторони, особливо на позивача як ініціатора судового спору, лягає обов'язок довести ті обставини на які він посилається. Таким чином, саме на позивача покладається основний тягар доказування його тверджень та вимог.
Позивач стверджує, що відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих доказів, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу.
Звертає увагу на те, що згідно довідки про наявність рахунку від 16.10.2024 року виданої АТ «Універсал Банк» платіжна картка з номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 не емітувалась.
Вважає, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.01.2025 року є законним, обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, які підтверджені доказами, що перебувають у матеріалах справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріали справи вбачається, що 22.05.2021 року ОСОБА_1 оформлено анкету-заяву на кредит № 4786263 на сайті miloan.ua, в якій зазначено: сума кредиту: 10000 грн. у валюті: українська гривня. Строк кредиту: 28 днів з 22.05.2021 року (строк кредитування). Дата повернення кредиту: 19.06.2021 року. Сума повернення: 13164,00 грн. Складові частини сукупної вартості кредиту: комісія за надання кредиту: 700,00 грн. нараховується одноразово за ставкою 7,00 % від суми кредиту за договором; проценти за користування кредитом 2464,00 грн., нараховуються за ставкою 0,88 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п. 6.1 договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмові формі (п. 6.5 договору).
Приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів) договору у цілому та підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору та правил, що розміщені на сайті кредитодавця та є невід'ємною частиною цього договору (п.6.3 договору).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Умовами договору також визначено, що кредитні кошти надаються позичальнику, шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1. договору).
Позивачем надано додаток № 1 до договору про споживчий кредит № 4786263 від 22 травня 2021 року, в якому сторонами визначений графік платежів, згідно з яким позичальник мав повернути суму кредиту з нарахованими відсотками в розмірі 13164,00 грн.
Згідно з платіжним дорученням № 46873203 від 22 травня 2021 року платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів в розмірі 10000 грн. для отримувача ОСОБА_1 банк отримувача MASTERCARD кредит. рах. № НОМЕР_3 .
13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір факторингу № 07Т, зокрема за кредитним договором № 4786263 від 22.05.2021 року.
Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» на адресу відповідача ОСОБА_1 було направлено досудову вимогу № 3510110831-АВ від 27.09.2023 року, в якій останнього повідомлено про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 4786263 від 22 травня 2021 року.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.
Зі змісту статей 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід'ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Позивач зазначав, що відповідно до платіжного доручення № 46873203 від 22.05.2021 року, ТОВ «Мілоан» перерахував ОСОБА_1 кошти у розмірі 10000 грн. 00 коп. (платник: ТОВ «Мілоан»; код: 40484607; банк платника: ТОВ ФК Елаєнс; код банку: 38905834; дебет рах. № НОМЕР_4 ; отримувач: ОСОБА_1 ; код: НОМЕР_5 ; банк отримувача: 537541; код банку: MASTERCARD; кредит рах. № НОМЕР_3 ; призначення платежу: кошти згідно договору 4786263).
На виконання ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.10.2024 року, ТОВ «Мілоан» надано до суду інше платіжне доручення № 46873203 від 22.05.2021 року, - за яким ТОВ «Мілоан» перерахував ОСОБА_1 кошти у розмірі 10000 грн. Платник: ТОВ «Мілоан»; код: 40484607; банк платника: ПАТ «Альфа-Банк»; код банку: 23494714; дебет рах. № НОМЕР_4 ; отримувач: ОСОБА_1 ; код: НОМЕР_5 ; банк отримувача: 537541; код банку: MASTERCARD; кредит рах. № НОМЕР_6 ; призначення платежу: кошти згідно договору 4786263.
Судом першої інстанції встановлено, що анкета-заява та кредитний договір не містять відомостей про те, що відповідачем (позичальником) було зазначено номер банківської (платіжної) картки, на яку слід було перерахувати кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн. Крім того, за інформацією Монобанку від 16.10.2024 року, ОСОБА_1 з 03.03.2022 року по 09.05.2023 року були здійснені перевипуски карток (рахунків), але відсутні дані про наявність картки (рахунку) за номером НОМЕР_6 .
З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали суду Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.10.2024 року, АТ «Універсал банк» надав інформацію про те, що ОСОБА_1 банківська картка № НОМЕР_3 не випускалась і 22.05.2021 року на його рахунки платіж у розмірі 10000, 00 грн. не надходив.
Крім того, відповідно до інформації АТ «Сенс банк» від 13.12.2024 року, що надана на виконання ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.11.2024 року, станом на 22.05.2021 року рахунок НОМЕР_4 , відкритий в ПАТ «Альфа Банк» (код 23494714) не належить ТОВ «Мілоан» (код ЄДРПОУ 40484607).
Відповідно до відомостей, що надані позивачем, про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року, станом на 18.08.2021 року за відповідачем рахується заборгованість у загальному розмірі 43164 грн. 00 коп., з яких: 10000 грн. - тіло кредиту; 32464 грн. - відсотки: 700 грн. - комісія.
Відповідно до умов договору про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року, що наданий позивачем, Товариство має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу чи делегувати (доручати здійснення) свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим договором кредитодавець отримає від позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч.2 ст.516 Цивільного Кодексу України позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов'язань позичальника за цим договором (п. 3.2.6 договору).
13.09.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір факторингу № 07Т, за умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан».
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 року, відбулося відступлення ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за договором про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року щодо ОСОБА_1 , на загальну суму 43164 грн., з яких: заборгованість за тілом - 10000 грн., заборгованість за відсотками - 32464 грн., заборгованість за комісією - 700 грн.
Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов'язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18). Відповідно до статті 1077 ЦК України відступлення права вимоги може відбуватись і на підставі договору факторингу. Правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов'язків сторін договору. (Постанова ВП ВС у справі № 910/16579/20 від 07.09.2022 року).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13.
Колегія суддів зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Дослідивши договір про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, у подальшому порушив обов'язок з їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови вказаного договору.
Як вбачається з договору про споживче кредитування № 4786263 від 22.05.2021 року, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1 договору).
На підтвердження факту переказу ТОВ «Мілоан» коштів ОСОБА_1 , на виконання умов договору про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року, у розмірі 10000 грн., позивачем надано платіжне доручення № 46873203 від 22.05.2021 року (платник: ТОВ «Мілоан»; код: 40484607; банк платника: ТОВ ФК Елаєнс; код банку: 38905834; дебет рах. № НОМЕР_4 ; отримувач: ОСОБА_1 ; код: 3510110831; банк отримувача: 537541; код банку: MASTERCARD; кредит рах. № НОМЕР_3 ; призначення платежу: кошти згідно договору 4786263).
Суд першої інстанції вірно зазначив, що вказане платіжне доручення не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, не містить повного номера картки/кредитного рахунку, з чого можна було б встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме ОСОБА_1 .
Доводи позивача, що грошові кошти, були перераховані на ті реквізити платіжної картки, які зазначив відповідач суд першої інстанції вважав безпідставними, оскільки у договорі про споживче кредитування № 4786263 від 22.05.2021 року відсутнє посилання на номер банківського рахунку або номер картки, на яку необхідно кредитодавцю було б перерахувати кредит.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, постанова ВП ВС від 16.11.2021 року у справі № 904/2104/19).
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції, за клопотаннями сторін, неодноразово витребовувалися докази. На виконання ухвали суду від 21.10.2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» подало до суду заяву від 30.10.2024, в якій зазначено, що було надано до суду копію платіжного доручення № 46873203 від 22.05.2021 у тому вигляді, в якому його було отримано від ТОВ «Мілоан» у межах виконання умов укладеного договору факторингу 07Т від 13.09.2021 року. Також зазначили, що в платіжному доручені № 46873203 від 22.05.2021 року значиться кредитний рахунок НОМЕР_7 , інформацію про що отримано від ТОВ «Мілоан».
04.11.2024 року ТОВ «Мілоан» надано (на виконання ухвали суду від 21.10.2024 року) належним чином завірену копію платіжного доручення № 46873203 від 22.05.2021 року, у якій зазначено наступні реквізити: платник: ТОВ «Мілоан»; код: 40484607; банк платника: ПАТ «Альфа-банк»; код банку: 23494714; дебет рах. № НОМЕР_4 ; отримувач: ОСОБА_1 ; код: НОМЕР_5 ; банк отримувача: 537541; код банку: MASTERCARD; кредит рах. № НОМЕР_6 ; призначення платежу: кошти згідно договору 4786263; сума: 10000 грн.
29.11.2024 року AT «Універсал Банк» надало інформацію, що банківська картка НОМЕР_3 не випускалась ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ). 22.05.2021 року на рахунки клієнта не надходив платіж у розмірі 10000 грн. щодо надання інформації стосовно відправлення платежу ТОВ «Мілоан» через ТОВ ФК «Елаєнс» на картку 537541хххххх181*, дану інформацію може надати банк відправник, AT «Універсал Банк» не володіє цією інформацією. Зазначений платіж не надходив на рахунки банку.
Дослідивши вказані докази, суд першої інстанції зазначив, що у наданій позивачем, разом з позовною заявою, платіжній інструкції № 46873203 від 22.05.2021 року зазначено банк платника ТОВ ФК Елаєнс; код банку: 38905834, а у наданій ТОВ «Мілоан», на запит суду, платіжній інструкції № 46873203 від 22.05.2021 року зазначено банк платника ПАТ «Альфа-банк»; код банку: 23494714, що ставить під сумнів належність та достовірність вказаного доказу.
16.12.2024 року AT «Сенс Банк» надано (на виконання ухвали суду від 25.11.2024 року) інформацію, що станом на 22.05.2021, рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в AT «Сенс Банк» (код 23494714) не належить ТОВ «Мілоан» (код ЄДРПОУ 40484607).
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 01.11.2023 року у справі № 462/2056/20, засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2040/20).
В зв'язку з вищевикладеним, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не доведено та не підтверджується матеріалами справи, що первісним кредитором ТОВ «Мілоан» виконано умови договору про споживчий кредит № 4786263 від 22.05.2021 року, щодо здійснення переказу/виплати кредитних коштів на банківський/картковий рахунок саме позичальника відповідача по справі ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення як основного боргу за кредитним договором, так і похідних від нього відсотків, комісії, та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту.
Що стосується вимог відповідача про стягнення з ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18 вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору № б/н від 20.05.2024 року про надання правової допомоги, укладений між АО «Артема Кірюшина» та ОСОБА_1 ; копію акту від 30.12.2024 року виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 20.05.2024 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 187 від 30.12.2024 року на суму 45000 грн.; ордер серії АА № 1523919 від 20.11.2024 року; копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю на ім'я Кірюшина А.А. від 04.11.2019 року.
Відповідно до п. 2.1 договору, виконавець бере на себе правове та процесуальне представництво замовника в частині представлення його інтересів в судах незалежно від їх предметної, територіальної та інстанційної юрисдикції у будь-яких спорах, в яких замовник є стороною або учасником справи, в органах та у осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів шляхом надання юридичних консультацій, підготовки відповідних процесуальних документів, зокрема, відзивів на позови, заяв та клопотань, передбачених нормами Цивільного процесуального кодексу України, їх підписання, подання до судів, участі у судових засіданнях, підготовку та направлення адвокатських запитів тощо.
Згідно з п. 3.2.3 договору, замовник своєчасно, у встановлені цим договором строки, зобов'язаний оплачувати вартість наданих послуг та додаткових витрат, понесених Адвокатським бюро «Артема Кірюшина» у зв'язку з відрядженням виконавця, з компенсацією витрат на державне мито, нотаріальні послуги, реєстраційні збори, судовий збір та інші платежі, що не включаються в предмет договору.
Відповідно до акту виконаних робіт по договору, у якому викладений детальний перелік дій, пов'язаних із виконанням доручення, саме правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, яка складалась з усних консультацій, аналізу діючого законодавства та судової практики, підготовку процесуальних документів у справі, участь у судових засіданнях і визначено їх загальну вартість у розмірі 45 000 грн.
Відповідно до п. 5.2. договору оплата за договором здійснюється замовником у готівковій формі, на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт, окремих кошторисів або рахунків, у відповідності до виконаних видів юридичних послуг або запланованих витрат, пов'язаних з виконанням цього договору.
30.12.2024 року ОСОБА_1 на користь АО «Артема Кірюшина» сплачено 45 000 грн., підстава: договір про надання правової допомоги від 20.05.2024 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 187 від 30.12.2024 року.
Верховний Суд у додатковій постанові від 30.09.2020 року (справа №201/14495/16-ц), зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18.
Суд першої інстанції зазначив, що наданими доказами підтверджено те, що адвокатом Кірюшиним А.А. надано відповідачу послуги з професійної правничої допомоги на підставі договору № б/н від 20.05.2024 року про надання правової допомоги на суму 45000 грн. та розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору.
Надаючи оцінку вимогам відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу у контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд першої інстанції прийшов до висновку, що враховуючи ціну позову, категорію справи, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, заперечення сторони позивача, витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 45000,00 грн. є обґрунтованими і пропорційними до предмета спору.
Визначаючи розмір, який підлягає до стягнення з позивача на користь відповідача, суд врахував баланс інтересів учасників справи. Стягнення на користь відповідача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 45000,00 грн. не призведе для позивача надмірного індивідуального тягаря у вигляді сплати саме такого розміру грошових коштів.
Також суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для зменшення розміру таких витрат. Крім того, заперечення позивача, які викладені у письмових поясненнях представника позивача Виссала В.В. від 02.01.2025 року, про те, що розмір витрат - 45000, 00 грн., не є доведеним та не є обґрунтованим, спростовуються дослідженими доказами з цього питання.
Колегія суддів не повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 45000,00 грн.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 43164,00 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
Ознайомившись з поданими до суду документами на підтвердження витрат на правничу допомогу, колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, виходячи із засад розумності та справедливості, а також враховуючи наявність заперечень сторони, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 у суді першої інстанції, підлягають відшкодуванню в розмірі 10 000 гривень.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В зв'язку з вищевикладеним колегія суддів приходить до висновку, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2025 року у даній справі слід змінити зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 з 45 000,00 грн. до 10 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2025 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.141, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2025 року змінити зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 з 45 000,00 грн. до 10 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді