02 липня 2025 року
м. Київ
справа №260/3522/24
адміністративне провадження №К/990/25808/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» (далі - відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 329/к від 28.02.2024 про накладення дисциплінарного стягнення, яким оголошено сувору догану начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» - начальнику арештного дому підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №413/к від 14.03.2024 про накладення дисциплінарного стягнення, яким оголошено попередження про неповну посадову відповідність начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» - начальнику арештного дому підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 премію за березень та квітень 2024 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2024, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 329/к від 28.02.2024 «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким оголошено сувору догану начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» начальнику арештного дому підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 413/к від 14.03.2024 «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким оголошено попередження про неповну посадову відповідність начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» - начальнику арештного дому підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2025 касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі № 260/3522/24 повернуто.
18.06.25 до Верховного Суду надійшла повторна Міністерства юстиції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі № 260/3522/24.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах а саме положень частини третьої статті 16 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" № 3460-IV (далі - Закон № 3460-IV, Дисциплінарний статут), зокрема, те, що дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку, у взаємозв'язку із статтею 8 Дисциплінарного статуту в частині належного контролю за станом службової дисципліни в установі, підпунктів 1, 12 пункту 10 Положення про державну установу "Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)", затвердженого наказом Міністерства від 10.03.2020 № 846/5, в частині здійснення керівництва та організації роботи установи виконання покарань, належного вимагання виконання своїх функціональних обов'язків персоналом установи, пункту 4 глави 8 розділу ІІ Інструкції із забезпечення режиму, охорони і нагляду за особами, які тримаються у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 13.12.2019 № 73/5-ДСК, в частині належного забезпечення безумовного виконання вимог законодавства персоналом установи.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права.
Як слідує зі змісту оскаржуваних рішень, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, та вказав, що дисциплінарне стягнення, за висновком від 21.02.2024, накладено з порушенням вимог статті 16 Закону №3460-IV, оскільки низка виявлених недоліків стосується періоду, коли позивач не обіймав посаду начальника установи. Крім того, недоліки, на які вказано у висновку, не конкретизовані, що ускладнює їх об'єктивне оцінювання.
Також суди вказали, що у змісті вищевказаних висновків службових розслідувань, відсутні посилання на час і місце вчинення дисциплінарних проступків, мотивів та мети вчинення дисциплінарного проступку, відсутня характеристика позивача, відсутні доводи на наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) позивача та їх наслідками, не зазначено обставин, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного, що не відповідає вимогам розділу VІІІ Порядку №356/5. Тому суди дійшли висновку, що застосування дисциплінарного стягнення не може ґрунтуватися на припущеннях або недоведених фактах, а при прийнятті рішень суб'єкт владних повноважень повинен уникати невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами
При цьому, які слідує з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2020 у справі № 120/2732/19-а, 20.05.2021 у справі №420/2916/20, від 20.12.2021 у справі №0740/1045/18.
Крім того, слід зауважити, що Верховний Суд сформував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 29.10.2024 у справі № 260/3942/21.
Касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування вищевказаних норм судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Щодо посилань скаржника про неподібність судових рішень, висновки яких застосовано судом апеляційної інстанції, Суд зазначає таке.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Отже доводи скаржника щодо неподібності судових рішень не знайшли свого підтвердження, оскільки подібність визначається не лише предметом спору.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду