02 липня 2025 року
м. Київ
справа №120/1247/25
адміністративне провадження № К/990/19206/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №120/1247/25 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року повернуто особі, яка її подала.
06 травня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №120/1247/25.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали. Виявлені недоліки скаржнику запропоновано усунути шляхом подання до суду касаційної інстанції: уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскаржуваного судового рішення, копію касаційної скарги та документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
20 червня 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов новий примірник касаційної скарги.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Разом з тим, абзацом 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати норми матеріального та/або процесуального права, неправильного застосування яких припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.
Перевіряючи новий примірник касаційної скарги на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 09 травня 2024 року у справі №120/9094/22, від 27 липня 2022 року у справі №320/7112/21.
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Водночас позивачем оскаржується ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Абзацом 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Однак подана касаційна скарга в новій редакції не містить обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Суд наголошує, що підставами касаційного оскарження можуть бути не будь-які порушення процесуального права, а лише ті, які впливають на правильність вирішення судом процесуального питання або які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 21 травня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху в частині обгрунтвання підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Також позивачем заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
До заяви позивачем додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2023 року по березень 2025 року.
Судом встановлено, що в касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Проте, з наданих до суду відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 03 травня 2025 року вбачається, що ідентифікаційний номер ОСОБА_1 НОМЕР_2 .
Оскільки встановлено розбіжності в ідентифікаційному номері ОСОБА_1 то Суд не приймає до уваги відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 03 травня 2025 року.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 21 травня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху в частині сплати судово збору.
За наслідками не виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.
Враховуючи, що у встановлений строк недоліки касаційної скарги не усунуто, касаційну скаргу слід повернути скаржнику.
Керуючись статтями 169, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №120/1247/25 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько