02 липня 2025 року
м. Київ
справа №320/42666/23
адміністративне провадження №К/990/26988/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної аудиторської служби України від 11 жовтня 2023 року № 619-О "Про застосування дисциплінарного стягнення", яким оголошено догану ОСОБА_1 , головному спеціалісту юрисконсульту відділу договірної та аналітичної роботи Юридичного департаменту Державної аудиторської служби України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
24 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі № 320/42666/23 залишено без руху. Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
21 квітня 2025 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали від 10 квітня 2025 року ОСОБА_1 надано уточнену касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі № 320/42666/23 повернуто особі, яка її подала.
23 червня 2025 року ОСОБА_1 вдруге звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Також, скаржниця подала клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, 20 лютого 2025 року Шостим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження (повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року), тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 21 березня 2025 року, а скаргу подано вдруге 23 червня 2025 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
Частиною п'ятою статті 251 КАС України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
У касаційній скарзі позивачка посилається на те, що зверталась до Верховного Суду з касаційною скаргою. При цьому, зазначає, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків, проте ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу було повернуто позивачці, що вдруге касаційна скарга подається після винесення касаційним судом ухвали про повернення попередньої касаційної скарги, тобто у розумний строк для обгартування попередньої касаційної скарги.
Верховний Суд звертає увагу скаржниці, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду на час подачі первісної касаційної скарги, а також з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
Верховний Суд також зазначає, що повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження і обставини, за яких Верховний Суд вже повертав попередню касаційну скаргу, безпосередньо пов'язані саме з діями скаржника щодо неналежного оформлення касаційної скарги.
Так, ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі № 320/42666/23 повернуто особі, яка її подала
Як встановлено судом з відомостей автоматизованої системи документообігу суду, копію ухвалу Верховного Суду від 28 травня 2025 року доставлено до електронного кабінету позивачки 29 травня 2025 року о 01:14, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
В той же час, з вдруге поданою касаційною скаргою скаржниця звернувся лише 23 червня 2025 року. Клопотання про поновлення строку не містить обґрунтувань щодо наявності об'єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший термін.
Суд звертає увагу, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Разом з тим, значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та черговим поданням касаційної скарги, вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржниці у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою не вказано поважних причин пропуску на касаційне оскарження, не надано доказів щодо вжиття заходів для вчасного подання касаційної скарги у найкоротші строки після її повернення, не обґрунтовано зволікання з поданням цієї касаційної скарги.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Тому, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір ії подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для визнання, викладених скаржницею у заяві про поновлення строку касаційного оскарження, причин пропуску такого строку поважними.
Отже, заявниці необхідно подати клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у /постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Так, в касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки щодо застосування пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та пункту 2 частини першої статті 29 КЗпП України без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22, від 03 квітня 2024 року у справі № 420/645/23, від 06 лютого 2023 року у справі № 522/17702/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 711/5593/21, від 22 червня 2023 року у справі № 577/1447/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 160/7132/19, від 28 квітня 2020 року у справі № 824/773/17-а, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий/висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
У справі № 824/773/17-а предметом оскарження був наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України "Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2 ». Колегія суддів Верховного Суду погодилась з тим, що висновок дисциплінарної комісії про відсутність позивача на робочому місці без поважних причин є безпідставним та необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази недодержання правил внутрішнього розпорядку. При цьому, з висновками службового розслідування та поданням на підставі якого було прийнято спірний наказ, не ознайомлено позивача, чим порушено норми чинного законодавства України.
У справі № 160/7132/19 предметом оскарження був наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 148-д від 22 липня 2019 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 ». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згода на переведення на роботу (службу) в іншу місцевість, шляхом визначення робочого місця в іншій місцевості, позивачем не надавалась; про зміну істотних умов служби та їх причини позивача не попереджали.
Так, у справах № 367/569/23, № 127/29246/22, № 420/645/23, № 522/17702/21, № 711/5593/21, № 577/1447/22, № 459/2618/17, № 489/1609/17 предметом оскарження були накази про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (за прогул), поновлення на посаді та стягнення із на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Натомість у цій справі, що розглядається, спір виник у зв'язку з притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. При цьому, за результатами службового розслідування, встановлено, що оскаржуваним наказом від 11 жовтня 2023 року до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани за прогул більше трьох годин без поважних причин, що мав місце починаючи з 07 серпня 2023 року. Відповідачем у період з 25 квітня 2022 року по 04 серпня 2023 року позивачу надано 460 календарних днів відпусток. 17 липня 2023 року позивач звернулась до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати, у наданні якої листом від 19 липня 2023 року № 000900-16/8160-2023 їй було відмовлено. Судом першої інстанції встановлено, з чим погодився суд апеляційної інстанції, що позивач, займаючи посаду державної служби, склавши присягу державного службовця, повинна неухильно виконувати обов'язки державного службовця, в тому числі виконувати рішення, накази (розпорядження), доручення керівників, проте вона, після закінчення відпустки не приступила до виконання службових обов'язків з 07 серпня 2023 року, була відсутня на робочому місці, при цьому усвідомлювала, що не перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, а отже у відповідача були підстави для притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності.
Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 367/569/23, № 127/29246/22, № 420/645/23, № 522/17702/21, № 711/5593/21, № 577/1447/22, № 160/7132/19, № 824/773/17-а, № 459/2618/17, № 489/1609/17 є відмінним від тієї, що маємо у цій справі.
Тому наведена скаржником постанови ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 367/569/23, № 127/29246/22, № 420/645/23, № 522/17702/21, № 711/5593/21, № 577/1447/22, № 160/7132/19, № 824/773/17-а, № 459/2618/17, № 489/1609/17 є безпідставними.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, пункту 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» до поважних причин прогулу, що виключає дисциплінарну відповідальність у вигляді догани.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Водночас скаржником лише процитовано пункту 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», викладено обставини справи та констатовано про неправильне застосування вказаної статті судами першої та апеляційної інстанцій, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, Суд зазначає, у цій справі суди попередніх інстанцій вирішували питання щодо наявності правових підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Водночас в обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен зазначити норму права, яка повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій.
Скаржницею не зазначено висновків судів, рішення яких оскаржуються, та положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосовано судами при прийнятті відповідного висновку.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення у справі незначної складності, скаржник у касаційній скарзі послалась на підпункти «б» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Проте, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування - залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання:
- клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини;
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині надання клопотання про поновлення строку у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині надання касаційної скарги у нові редакції касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду