02 липня 2025 року
м. Київ
справа №340/6392/23
адміністративне провадження №К/990/25440/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Південно-Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до відповідача Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа: Південно-Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (далі - третя особа), в якому просив:
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 340/222/20 про поновлення на роботі, починаючи з 10 червня 2021 року по 03 серпня 2023 року включно, в розмірі 1 095 481,24 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 340/222/20 про поновлення на роботі, починаючи з 10 червня 2021 року по 03 серпня 2023 року включно, в розмірі 1 095 481,24 грн.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами загального позовного провадження.
12 травня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України, в якій скаржник просив скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмови повністю.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2025 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року в справі № 340/6392/23 повернуто особі, яка її подала.
17 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України, в якій скаржник просив скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмови повністю.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Проаналізувавши матеріали касаційної скарги та оскаржувані дії справі судові рішення, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі № 340/222/20 про поновлення на роботі, починаючи з 10 червня 2021 року по 03 серпня 2023 року включно, в розмірі 1 095 481,24 грн.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій застосував норму права, а саме статей 233, 236 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)].
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Зі змісту постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що оцінка правомірності нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу і виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду здійснювалася судом касаційної інстанції виходячи із установлених судами попередніх інстанцій конкретних обставин справ та досліджених ними доказів.
При цьому, скаржник наводить витяги з постанов Верховного Суду, які стосуються обставин справи, а також щодо оцінки того чи іншого аргумента учасників справи, однак без наведення висновків щодо застосування саме норм права, які врегульовують спірні правовідносини, що не є свідченням застосування судами апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Своєю чергою у цій справі суди попередніх інстанцій застосовуючи положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, виходили із встановлених конкретних обставин справи та досліджених доказів.
Так, у цій справі задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про стягнення з Міністерства юстиції України на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в сумі 1095482,24 грн. Також, суди попередніх інстанцій зазначили, що на час звернення позивача до адміністративного суду постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_1 в Південно - Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції на рівнозначній посаді з 26 грудня 2019 року не виконана. Також, суди попередніх інстанцій прийняли, як належний доказ розмір середньоденного розміру заробітної плати визначений позивачем, оскільки це встановлено та підтверджено постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року по адміністративній справі № 340/222/20, і саме виходячи з цього розміру середньоденного розміру заробітної плати, виконано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2020 року по 09 червня 2021 року.
Також, в касаційній скарзі скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі 461/1303/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Так, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що на час поновлення позивача на посаді, так і на час ознайомлення позивача з наказом про поновлення на посаді, частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції чинній до 19 липня 2022 року, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Подібна правова позиція щодо застосування положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) викладена у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 02 березня 2023 року у справах № 460/14618/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1частини другої статті 353 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Варто зазначити, що у разі якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, що встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги в частині обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України та виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Південно-Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення - залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду