Справа № 320/39153/23 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.
03 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
Рух справи.
26.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки рф ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти заяву громадянки рф ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є громадянкою Російської федерації, але через свої політичні погляди перебуває в Україні і неодноразово висловлювалась публічно про свої політичні погляди, внаслідок чого, 17.08.2023 звернулась до відповідача із заявою про визнання її особою яка потребує додаткового захисту чи біженцем, проте відповідач відмовився від прийняття її заяви, а після подачі цієї заяви до керівництва, отримала рішення відповідача про неприйняття заяви.
Позивачка вважає, що нею було дотримано положення чинного законодавства України щодо подання такої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така заява подана нею особисто.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 р. позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо не ухвалення рішення щодо прийняття до розгляду заяви від 17.08.2023 року позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ухвалити рішення щодо прийняття до розгляду заяви від 17 серпня 2023 року позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та ухвалити одне з рішень, передбачених статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (зі змінами) та розділом IV "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 (зі змінами).
Крім того, цим судовим рішенням було встановлено порядок виконання рішення суду в частині ухвалення рішення про прийняття до розгляду заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17 серпня 2023 року - шляхом зобов'язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області узгодити, використовуючи усі відомі засоби зв'язку, з позивачкою місця, дати та часу її особистої явки для реалізації Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повноважень, передбачених частиною дванадцятою статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (зі змінами) та пунктом 2.1 "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 (зі змінами).
Судом першої інстанції зроблено висновок, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами свої дії та рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам висловленим відповідачем у суді першої інстанції, зокрема те, що звернення позивача від 17.08.2023 було розглянуто відповідачем відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та надано відповідь, в якій позивачці роз'яснено процедури подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та про наявність підстав для відмови в прийнятті її заяви через порушення строку подання такої заяви.
Апелянт наголосив, що позивачка перебуває на території України з 2014 року, і заходів щодо звернення за захистом тривалий час не приймала, що свідчить про те, що позивачка шукає шляхи для легалізації на території України.
Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про правильність висновків суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та ухвалою від 30.05.2025 призначено слухання справи у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка є громадянкою Російської федерації, що підтверджено паспортом серія НОМЕР_1 (а.с.23).
17.08.2023 позивачка звернулась до відповідача із заявою-анкета про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до якої також долучила анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками на підтвердження права на отримання відповідного статусу (а.с.13, 15).
Вказане підтверджено описом відправлення цінним листом від 17.08.2023, 67 аркушів, та фіскальним чеком про поштове відправлення з рекомендованим листом №0110400209294 (а.с.82).
Також до вказаних документів, цим же цінним відправленням на адресу відповідача позивачка направила в той же день звернення з приводу розгляду її заяви-анкети про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.80)
Відповідач листом від 22.09.2023 №Т-1619/6/8010-23/8010.7.1.1/3388-23 надав відповідь за вказаний лист позивачки від 17.08.2023 відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (а.с.94).
Зокрема у листі зазначено, що нормами законодавства України врегульовано порядок подання шукачем притулку відповідної заяви, підстави для відмови в прийнятті такої заяви. Позивачу роз'яснено, що нею пропущений строк звернення із заявою про отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки вона перетнула Державний кордон України 23.02.2014 та не вчиняла дій щодо звернення з відповідною заявою, а також порушила вимоги частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою не передбачено подання відповідної заяви поштовим чи електронним листом.
Позивачці також повідомлено, що Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275- IX) у зв'язку із повномасштабною збройною агресією зі сторони рф. Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. При цьому зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну "безпечною країною походження" та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Отже, відповідач заяву-анкету позивачки від 17.08.2023 не розглядав і рішення з цього питання не приймав.
Вказані обставини підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Управлінням Верховного Комісара ООН (УВКБ) яке є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, розроблено з метою забезпечення міжнародного захисту біженців та здійснення нагляду за дотриманням їх прав та основних свобод відповідно до норм міжнародного права тематичні рекомендації « «Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців».
Згідно пунктів 45, 66, вказаного документа, Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Пунктом 195 передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі Закон № 3671) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671 визначені поняття:
біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 5 Закону № 3671 встановлений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зокрема, частиною 2 статті 5 Закону № 3671 визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Частиною 4 статті 5 Закону № 3671 передбачено, що особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною 6 цієї ж статті встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Стаття 6 Закону № 3671 передбачає умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Стаття 7 вказаного Закону№ 3671 визначає порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Стаття 8 цього Закону№ 3671 встановлює порядок попереднього розгляду заяв.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону № 3671 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Висновки суду.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка 17.08.2023 особисто прибула до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особисто.
Вказана обставина апелянтом не заперечувалась і не спростовувалась.
Крім того, підтверджено, що позивачці у усній формі було відмовлено у прийнятті її заяви-анкети від 17.08.2023 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особисто, вказану заяву нею було направлено відповідачу з додатками, переліченими вище.
Вказана обставина також відповідачем не заперечувалась та підтверджена відповідними доказами.
Таким чином, заява-анкета позивачки від 17.08.2023 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особисто, не була розглянута відповідачем відповідно до положень Закону № 3671.
Відповідачем також вказана обставина не заперечувалсь.
З огляду на встановлені обставини та вищенаведені норми закону, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про бездіяльність відповідача щодо не розгляду і не ухвалення рішення щодо прийняття до розгляду заяви від 17.08.2023 року позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Така бездіяльність є протиправною, оскільки відповідно до вищенаведених норм, суб'єкт владних повноважень має прийняти таку заяву і розглянути її у відповідному порядку та прийняти рішення цього питання, чи то задовольнити і прийняти заяви чи відмовити у прийнятті заяви.
Крім того, таке рішення може бути предметом оскарження в судовому порядку з огляду на його дотримання положенням ст.2 КАС України.
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач вчинив протиправну бездіяльність і як належний спосіб відновлення порушеного права позивачки це є зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення з урахування поданих документів і на підставі чинного законодавства.
Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, доводи апелянта щодо пропущення позивачкою строків подачі такої заяви не заслуговують уваги, оскільки чинним законодавством передбачено прийняття відповідачем письмового рішення у разі подачі такої заяви, яке має бути мотивованим, пропорційним, розсудливим, тощо, тобто відповідати положення ч.2 ст.2 КАС України, і яке у подальшому може бути предметом оскарження в судовому порядку.
Щодо всіх інших доводів апелянта, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк