Справа № 539/2118/25
Провадження № 2/539/1021/2025
03 липня 2025 року місто Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Пилипчука М. М.,
за участі секретаря судового засідання Крайсвітньої Н. М.,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи відповідача
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що 03 вересня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, про що Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) того ж дня склав відповідний актовий запис № 1674, та видав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після укладення шлюбу позивач змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 . Під час шлюбу у сторін у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_6 .
Спільне шлюбне життя виявилось невдалим. Протягом останнього часу стосунки сторін у справі розладились, зникло взаєморозуміння і взаємоповага, стали частими сварки. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли рішення про припинення шлюбних стосунків та розірвання шлюбу, проте, враховуючи наявність спільного сина, розлучення можливе лише через суд. З початку березня 2025 року сторони у справі припинили будь-які шлюбні стосунки, не ведуть спільного господарства, у них відсутній спільний сімейний бюджет та немає жодних спільних інтересів, крім сина. Мета подальшого спільного життя подружжя та збереження родини відсутня. Оскільки фактично шлюб між сторонами у справі припинено, відновлення шлюбних стосунків неможливе, позивач вважала за необхідне звернутися до суду з цією позовною заявою. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнули домовленості про те, що син ОСОБА_7 залишається проживати з матір'ю.
Крім того, позивач вважала за необхідне заявити вимоги про стягнення аліментів з відповідача. Відповідач здоровий, працездатний, має постійне місце роботи, інших осіб на утриманні не має. Принцип рівноправності подружжя також передбачає рівність їх обов'язків щодо матеріального забезпечення їхніх дітей, яке, з огляду на вимоги сімейного законодавства не може бути меншим від рівня, необхідного дитині для гармонійного розвитку, а тому з огляду на наявність матеріального обов'язку батька, який є працездатним та має можливість надавати мінімальну фінансову допомогу дитині, суд не може прийняти недостатній заробіток відповідача, як обставину, що є підставою для зменшення розміру аліментів.
Таким чином, з відповідача необхідно проводити стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше одного прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, на її користь.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: розірвати шлюб, укладений 03 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований у Дарницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за № 1674; після розірвання шлюбу залишити прізвище позивачу ОСОБА_5 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу, але не менше одного прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття; судові витрати з відповідача не стягувати.
ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій вказував, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, проти їх задоволення не заперечує. Просив не давати строк на примирення, вирішити питання розподілу судових витрат відповідно до статті 142 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Рух справи
01 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 травня 2025 року справу № 539/2118/25 передано судді Пилипчуку М. М.
Суддя на виконання вимог частини восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 01 травня 2025 року звернувся з відповідним запитом до Єдиного державного демографічного реєстру щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.
Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 01 травня 2025 року № 1342145 за вказаними параметрами ( ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) особу не знайдено.
Суд на виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України 02 травня 2025 року звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Суд 07 травня 2025 року повторно звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Представник позивача - адвокат Коряк А. В. звернувся до суду із заявою про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
У відповіді, яка надійшла до суду з відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи 17 червня 2025 року, зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 25 червня 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з повідомленням Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано 14 травня 2025 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 03 липня 2025 року; надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, позивачу - відповіді на відзив, відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
ОСОБА_2 26 червня 2025 року подав до суду заяву, в якій вказував, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, проти їх задоволення не заперечує, просив не давати строк на примирення, вирішити питання розподілу судових витрат відповідно до статті 142 ЦПК України, судову кореспонденцію направляти за зареєстрованою адресою проживання: АДРЕСА_2 .
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини, встановлені судом
Суд встановив, що 03 вересня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, про що Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) того ж дня склав відповідний актовий запис № 1674, та видав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після укладення шлюбу позивач змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 .
Під час шлюбу у сторін у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 28 березня 2023 року серії НОМЕР_3 .
Місце проживання ОСОБА_1 з 14 жовтня 1997 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .
Місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано 14 травня 2025 року за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився, проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 вказувала, що спільне шлюбне життя виявилось невдалим. Протягом останнього часу стосунки сторін у справі розладились, зникло взаєморозуміння і взаємоповага, стали частими сварки. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли рішення про припинення шлюбних стосунків та розірвання шлюбу, проте, враховуючи наявність спільного сина, розлучення можливе лише через суд. З початку березня 2025 року сторони у справі припинили будь-які шлюбні стосунки, не ведуть спільного господарства, у них відсутній спільний сімейний бюджет та немає жодних спільних інтересів, крім сина. Мета подальшого спільного життя подружжя та збереження родини відсутня. Фактично шлюб між сторонами у справі припинено, відновлення шлюбних стосунків неможливе.
Позивач також стверджувала, що сторони у справі досягнули домовленості про те, що син ОСОБА_7 залишається проживати з матір'ю. Відповідач здоровий, працездатний, має постійне місце роботи, інших осіб на утриманні не має, тому зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше одного прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_2 вказував, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, проти їх задоволення не заперечує. Просив не давати строк на примирення.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 1 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України (частина друга статті 36 СК України).
Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (стаття 51 СК України).
Відповідно до частин першої та третьої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Згідно з частиною другою статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу (частина третя статті 105 СК України).
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (стаття 110 СК України).
Відповідно до частини другої статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Відповідач визнав позов. Збереження шлюбу можливе за наявності почуттів взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а сторони не мають наміру зберігати шлюб.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу.
За змістом частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Частиною третьою статті 115 СК України визначено, що розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд має виходити з того, що добровільність шлюбу є однією з основних його засад. Під шлюбом слід розуміти сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Верховний Суд у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 127/16963/22-ц виклав висновок про те, що «заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об'єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ».
Оскільки шлюбні відносини між подружжям припинені, наміру їх відновлювати у сторін не має, суд вважає, що збереження сім'ї є неможливим, відповідно, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині та розірвання шлюбу між подружжям.
У постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 760/6988/22, від 21 червня 2023 року у справі № 369/9813/20 викладено висновок про те, що «одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України). Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності».
Положеннями статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Частиною третьою статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частин першої та другої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Доказів про наявність медичних протипоказань, встановлених щодо працевлаштування відповідача та заняття певними видами діяльності, суду не надано.
Підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дитину, передбачених статтею 188 СК України не встановлено. Судом також враховано, що відповідач визнав позов, про що подав до суду відповідну заяву.
Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом не встановлено, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Стягнення аліментів у частці заробітку (доходу) батька, матері має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, оскільки на відповідача як на батька покладено обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення свого сина, який проживає разом з позивачем.
Такий розмір аліментів на утримання сина буде необхідним та достатнім для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Враховуючи зміст статті 191 СК України, аліменти підлягають стягненню від дня пред'явлення позову - 01 травня 2024 року. Суд допускає негайне виконання рішень суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць (стаття 430 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду позовних вимог
Враховуючи викладене, наявні підстави для розірвання шлюбу між сторонами у справі та судового захисту прав матері та стягнення аліментів на її користь на утримання сина, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення обґрунтоване доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими у судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до підпункту 3 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн.
Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів (пункт 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»).
Встановлено, що позивач сплатила 1 211,20 грн судового збору за подання до суду позовної заяви (3 028 грн ? 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), що підтверджується квитанцією від 30 квітня 2025 року № 7000-8913-2881-3096.
Оскільки відповідач визнав позовні вимоги про розірвання шлюбу повністю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн та повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у розмірі 605,60 грн.
Оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач була звільнена від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення аліментів, а відповідач визнав позовні вимоги в цій частині, з урахуванням частини шостої статті 141 та частини першої статті 142 ЦПК України, статті 4 Закону України «Про судовий збір», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , зареєстрований 03 вересня 2021 року Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1674, розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його (платника аліментів) заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 01 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Повернути ОСОБА_9 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею відповідно до квитанції від 30 квітня 2025 року № 7000-8913-2881-3096, тобто у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП - НОМЕР_4 ).
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ).
Суддя М. М. Пилипчук