03 липня 2025 року Чернігів Справа № 620/3907/25
Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:.
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.03.2023 по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.03.2023 по день фактичного розрахунку.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання адміністративного позову 15 - денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що ГУНП в Чернігівській області з 24.02.2022 включене до сил та засобів, що здійснює відсіч збройної агресії рф. ГУНП зауважує, що відповідно до статті 15 Європейської конвенції з прав людини (1951 року, Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) «Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації» під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення відсічі збройної агресії рф, ГУНП дійшло до висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин стягнення на користь позивача коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2023 по 26.03.2025 (за 744 дні) є безпідставним та таким, що повністю суперечить приписам статті 117 КЗпП України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач по 13.03.2023 проходив службу в органах Національної поліції України.
Як зазначає позивач, протягом періоду несення служби індексація грошового забезпечення, а також надбавки за службу в умовах режимних обмежень, нараховувалась та виплачувалась йому відповідачем у неналежному розмірі.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 у справі № 620/3569/2 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не призначення, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за службу в умовах режимних обмежень у період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2015 року в розмірі 15%, у період з 01 квітня 2015 року по 19 травня 2016 року в розмірі 10%, у період з 09 грудня 2016 року по 31 січня 2017 року в розмірі 10%, у період з 11 листопада 2017 року по 22 грудня 2021 року в розмірі 10%, у період з 21 червня 2022 року по 13 березня 2023 року в розмірі 10%;зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за службу в умовах режимних обмежень у період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2015 року в розмірі 15%, у період з 01 квітня 2015 року по 19 травня 2016 року в розмірі 10%, у період з 09 грудня 2016 року по 31 січня 2017 року в розмірі 10%, у період з 11 листопада 2017 року по 22 грудня 2021 року в розмірі 10%, у період з 21 червня 2022 року по 13 березня 2023 року в розмірі 10%; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 01.11.2017; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 01.11.2017.
Відповідно до довідки з АТ КБ «ПриватБанк» від 13.01.2025№ V96SCMRJHRIERV0G від ГУНП в Чернігівській області на виконання вищевказаного рішення суду в частині виплати індексації грошового забезпечення, 11.01.2025 на картковий банківський рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 3206,41 грн. В подальшому, відповідно до довідки з АТ КБ «ПриватБанк» від 07.04.2025 № 28GF6H1826GE8KPD від ГУНП в Чернігівській області на виконання вищевказаного рішення суду в частині виплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень, 26.03.2025 на картковий банківський рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 36226,94 грн.
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та на компенсацію втрати частини доходів позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
З огляду на матеріали справи, фактичний розрахунок проведено на виконання рішення суду 26.03.2025, що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.
Варто вказати, що зміни у статтях 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (26.03.2025), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". А відтак позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарних дні.
Разом з тим, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне визначити розмір такого відшкодування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Згідно довідки відповідача від 07.06.2024 №347 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 693,00 грн.
Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців становить 126126,00 грн (693,00 грн х 182 =126126,00 грн).
Сума виплаченої індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду складає 39433,35 грн.
Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 31,26 % (39433,35/39433,35 х 100%).
Отже сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 31,26 % розраховується наступним чином: 693,00 грн (середньоденний заробіток позивача) х 31,26 % х 182 (дні затримки розрахунку) та становить 39426,98 грн.
При цьому суд враховує, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, та інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Суд враховує, що загальними засадами законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об'єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Отже суд зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Так Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Водночас суд зауважує, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У справі, яка розглядається, суд враховує розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача, та враховуючи, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, якій триває і на даний час, великий дефіцит бюджету України, недостатність коштів для фінансування Збройних Сил України, з урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану, тому суд приходить до висновку за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 15000,00 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зокрема, зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
З урахуванням вказаних вимог судом в резолютивній частині рішення зазначається конкретна сума, яка підлягає стягненню, без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову частково, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) 00 грн (сума без виключення сум відрахування на податки).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, буд. 74, м. Чернігів, Чернігівська область, 14000, код ЄДРПОУ - 40108651).
Суддя В.В. Падій