03 липня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2292/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Адміністрації державної прикордонної служби України щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці і наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року для перерахунку пенсії з 01.02.2020 року, 01.02.2021 року, 01.02.2022 року та 01.02.2023 року;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області довідки про розмір грошового забезпечення мені ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, на 01,01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з 01.02.2020, з 01.02.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023.
Ухвалою суду від 22 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду й доказів поважності причин його пропуску.
Як вбачається з матеріалів позову, у зв'язку з ненадходженням до суду відомостей про вручення позивачу поштового відправлення, яким надіслано ухвалу суду від 22 травня 2025 року, позивача було повідомлено про залишення його позовної заяви без руху засобами телефонного зв'язку за номером телефону, який зазначений у позовній заяві.
У встановлений судом строк представником позивача подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що спір у даній справі стосується соціального захисту позивача, пов'язаного із правом на отримання пенсії в належному розмірі. Відповідно, позивач (його представник) вважає, що застосування у даних спірних відносинах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, матиме наслідком неможливість реалізувати позивачем передбачене статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», право на перерахунок пенсії у зв'язку із зміною видів пенсійного забезпечення. Крім цього позивач посилався на те, що він не міг раніше звернутися до суду з цим позовом, оскільки на даний час перебуває на військовій службі у Державній прикордонної службі України у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Розглянувши подану заяву та перевіривши матеріали справи, суд зазначає таке.
Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, особа має право звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів протягом шестимісячного строку, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається зі змісту позову, позивач виражає незгоду з діями Адміністрації Державної прикордонної служби України, які полягають у відмові у видачі ОСОБА_1 оновлених довідок про розмір його грошового забезпечення станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року для перерахунку його пенсії з 01 лютого 2020 року, 01 лютого 2021 року, 01 лютого 2022 року та 01 лютого 2023 року.
При цьому, як свідчать додані до позову матеріали, така відмова Адміністрації Державної прикордонної служби України оформлена листом від 30 березня 2023 року №11/Г-3583-6118.
До суду з даною позовною заявою позивач звернувся лише 16 травня 2025 року (згідно відбитку штемпеля на конверті).
Тобто позовна заява подана до суду із значним пропуском строку, встановленого часиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Надаючи оцінку доводам заяви, поданої представником позивача на виконання ухвали від 22 травня 2025 року, варто зазначити наступне.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19, яку суд враховує у відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Верховний Суд наголосив на тому, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Крім того Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2019 року у справі №127/13736/16-а зазначив, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, позивач посилається, зокрема, на недоцільність застосування положень частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у протилежному випадку він не матиме можливість реалізувати право на перерахунок пенсії, яке згідно з положеннями статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не обмежується будь-яким строком.
Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону №1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
При цьому, як свідчить зміст позову та доданих до нього матеріалів, пенсія за спірні у даному позові періоди (тобто з 01 січня 2021 року, з 01 січня 2022 року та з 01 січня 2023 року) саме у зв'язку із зміною розміру та видів грошового забезпечення, визначених з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а також з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, позивачеві фактично не нараховувалася та не виплачувалася.
Отже, відсутні підстави для застосування норми щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб суб'єктів владних повноважень. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Окрім цього позивач, отримуючи пенсію, у тому числі й починаючи зі спірних у даному позові періодів, мав можливість дізнатися про порушення свого права на отримання пенсії у належному розмірі.
Стосовно доводів представника позивача про перебування ОСОБА_1 на військовій службі, то названі обставини також не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду з цим позовом.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
До того ж, саме по собі перебування ОСОБА_1 на військовій службі не позбавило його можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду через представника - адвоката Малишеву І.В., з якою, як свідчить зміст ордеру про надання правової допомоги серії СЕ №1114958, договір про надання правової допомоги був укладений 24 червня 2025 року, тобто на час перебування позивача на військовій службі.
У заяві про поновлення строку звернення до суду, поданій на виконання вимог ухвали суду від 22 травня 2025 року, не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем (його представником) у встановлений законом строк усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зі змісту доводів, наведених представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, не вбачається обставин, які були б пов'язані з дійсними істотними труднощами та наявністю перешкод об'єктивного і непереборного характеру, які б унеможливили або значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 особисто або в порядку представництва права на судовий захист у строк, установлений процесуальним законом для звернення до адміністративного суду.
Не звернення до суду з адміністративним позовом через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Тому, наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частинами першою, другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Оскільки підстави пропуску строку звернення до суду, викладені представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду на виконання вимог ухвали суду від 22 травня 2025 року, визнані судом неповажними, з метою надання позивачу можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом із зазначенням інших підстав такого пропуску, відмінних від наведених у заяві від 27 червня 2025 року, та надання доказів поважності причин пропуску строку, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для продовження позивачу строку усунення недоліків цієї позовної заяви на десять днів з дня отримання цієї ухвали.
Керуючись статтями 121, 122, 123, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
2. Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на десять днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом із зазначенням інших підстав для поновлення строку та надання доказів поважності причин його пропуску.
3. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк