Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
03 липня 2025 р. № 520/9036/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправними та скасування постанов
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській області за № 130388 від 27.03.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській області за № 130387 від 27.03.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що направлені постанови №130388 та №130387 не містять обґрунтувань, а складений та направлений акт є нечитабельним. Вказує, що, враховуючи нечитабельність, позивач зберігає за собою можливість подати додаткові пояснення по справі після ознайомлення з текстом акту перевірки, оскільки такий не відповідає вимогам законодавствам. Крім того, позивач вказує, що вона не має статусу водія. Вказані обставини зумовили звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачам - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано у Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях документи, на підставі яких були прийняті оскаржувані постанови №130388 від 27.03.2023 та №130387 від 27.03.2023.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що на момент проведення перевірки було встановлено відсутність санітарної книжки водія та порушення дотримання умов праці та відпочинку водія, у зв'язку з чим Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях правомірно були винесені постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №130387 від 27.03.2025 та №130388 від 27.03.2025.
Також, відповідачем було надано до суду витребувані документи.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи суд установив наступне.
На підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області та направлення на перевірку №001977 від 17.02.2025, співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка на а/д Н-10 «Стрий-Мамалига», 105 км + 900 м.
Відповідно до пункту 3, 4 Порядку № 422, посадовими особами був зупинений транспортний засіб марки IVECO, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом LAMBERRET, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Вказаний транспортний засіб належить на праві власності ОСОБА_4 , проте використовується у господарській діяльності позивачем, що було установлено на підставі наданої водієм товарно-транспортної накладної №М3-0004635 від 17.02.2025, де у графі «автомобільний перевізник» зазначено: «Фізична особа підприємець ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 ».
На момент проведення перевірки було встановлено відсутність санітарної книжки водія; порушення дотримання умов праці та відпочинку водія за 21.01.2025, 22.01.2025, 24.01.2025, 26.01.2025, 28.01.2025, 30.01.2025, 01.02.2025, 05.02.2025, 08.02.2025, 10.02.2025, 11.02.2025, 13.02.2025, 16.02.2025.
У зв'язку з виявленням зазначеного порушення, державними інспекторами було складено акт №АР 076539 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 17.02.2025, зі змістом водій був ознайомлений, копію отримав, від підпису та пояснень відмовився.
За вказані порушення Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 130387 від 27.03.2025 за порушення статті 48 та у відповідності до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000,00 грн. та винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 130388 від 27.03.2025 за порушення статті 34 та у відповідності до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно господарський штраф в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 340,00 грн.
Не погоджуючись із постановами про накладення штрафу, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року №2344-III.
Щодо доводів відповідача про порушення дотримання умов праці та відпочинку водія за 21.01.2025, 22.01.2025, 24.01.2025, 26.01.2025, 28.01.2025, 30.01.2025, 01.02.2025, 05.02.2025, 08.02.2025, 10.02.2025, 11.02.2025, 13.02.2025, 16.02.2025, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (у редакції від 15.11.2024) документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» установлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку, відповідно до вимог законодавства України здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 (далі за текстом - Положення) (у редакції від 27.01.2025) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Відповідно до п. 6.2 Положення облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Згідно з п. 6.3 Положення водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф.
Згідно з визначенням Положення, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 «Про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті» (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з ч.3 ст.10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Приписи п. «а» ч.1 ст. 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення вантажів автомобілями з повною масою понад 3,5 тонн, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №823/1199/17, від 10.05.2019 у справі №816/124/17, від 29.08.2019 у справі №823/5035/15, в яких, зокрема, аналізувалося співвідношення п. 6.1 та 6.3 Положення № 340.
Суд зазначає, що пункт 6.3 Положення покладає на водія, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, обов'язок вести індивідуальну контрольну книжку водія.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 823/5035/15 у схожих правовідносинах.
При вирішені спору, суд також керується правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 11.02.2020 року у справі №820/4624/17, від 10.05.2019 року у справі №816/124/17, в яких Верховний Суд вказував, що положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010. За відсутності документів, зокрема, в даному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуальної контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, з матеріалів справи судом установлено, що в ході проведення перевірки, посадовими особами відповідача був зупинений транспортний засіб марки IVECO, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом LAMBERRET, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Транспортний засіб марки IVECO, державний номерний знак НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 . Відповідно до вказаного свідоцтва, повна маса транспортного засобу становить 20000 кг (20 тонн).
Спеціалізований напівпричеп LAMBERRET, державний номерний знак НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 . Відповідно до вказаного свідоцтва, повна маса спеціалізованого напівпричепу становить 39000 кг (39 тонн).
За результатами перевірки складено акт №АР026539 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 17.02.2025, яким встановлено наступне: під час перевезення вантажу згідно з ТТН №МЗ-0004635 від 17.02.2025 перевізник не забезпечив водія належними документами щодо, зокрема, але не виключно: дотримання умов праці та відпочинку водія за 21.01.2025, 22.01.2025, 24.01.2025, 26.01.2025, 28.01.2025, 30.01.2025, 01.02.2025, 05.02.2025, 08.02.2025, 10.02.2025, 11.02.2025, 13.02.2025, 16.02.2025.
Судом, відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, установлено, що загальною масою транспортного засобу є 59 тонн (20 тонн + 39 тонн), а отже, у відповідності до п.6.1 указаного вище Положення, транспортний засіб повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом.
Відповідачем було долучено до матеріалів справи дані роботи тахографа, з якого встановлено:
- 21.01.2025 - серйозне перевищення безперервного часу керування становить 5:42 годин;
- 22.01.2025 - критичне перевищення часу керування становить 6:11 годин;
- 24.01.2025 - серйозне перевищення безперервного часу керування становить 5:18 годин;
- 26.01.2025 - серйозне перевищення безперервного часу керування становить 5:08 годин;
- 28.01.2025 - критичне перевищення часу керування становить 8:39 годин;
- 30.01.2025 - серйозне перевищення безперервного часу керування становить 5:44 годин;
- 01.02.2025 - критичне перевищення часу керування становить 7:13 годин;
- 05.02.2025 - серйозне перевищення безперервного часу керування становить 5:51 годин;
- 08.02.2025 - критичне перевищення часу керування становить 9:27 годин;
- 10.02.2025 - серйозне перевищення безперервного часу керування становить 5:18 годин;
- 11.02.2025 - серйозне перевищення безперервного часу керування становить 5:30 годин;
- 13.02.2025 - критичне перевищення часу керування становить 9:19 годин;
- 16.02.2025 - критичне перевищення часу керування становить 6:58 годин.
У матеріалах справи міститься протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу №UA120-001811Z від 20.11.2024, з якого вбачається, що перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу здійснено за допомогою пристрою аналогічного відтворення параметрів руху транспортного засобу із застосуванням устаткування для автоматичного реєстрування часу та пройденої ним відстані, який відповідає вимогам згідно з процедурою оцінки відповідності.
Так, відповідачем було встановлено факт відсутності дотримання умов праці та відпочинку водія за 21.01.2025, 22.01.2025, 24.01.2025, 26.01.2025, 28.01.2025, 30.01.2025, 01.02.2025, 05.02.2025, 08.02.2025, 10.02.2025, 11.02.2025, 13.02.2025, 16.02.2025, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Разом з тим, суд враховує, що, звертаючись до суду, позивач не навів жодних доводів, які б доводили відсутність допущених водієм порушень вимог законодавства у сфері безпеки на транспорті.
Щодо доводів позивача про те, що акт №АР026539 від 17.02.2025 є нечитабельним, суд зазначає таке.
Позивачем було долучено до матеріалів позовної заяви акт №АР026539 від 17.02.2025 та зазначено, що, враховуючи нечитабельність акту, вона зберігає за собою можливість подати додаткові пояснення по справі після ознайомлення з текстом акту перевірки, оскільки такий явно не відповідає вимогам законодавства.
Судом установлено, що копія акту №АР026539 від 17.02.2025, який було долучено позивачем до матеріалів справи, є частково нечитабельною, поганої якості.
Водночас, відповідачем, на виконання ухвали суду, разом із відзивом на позовну заяву було подано копію акту №АР026539 від 17.02.2025 чіткої якості, з якого вбачається як інформаційні дані, так і виявлені порушення.
Відповідних додаткових пояснень, про які зазначає позивач у позовній заяві, до суду не надано.
З огляду на викладене, суд не приймає до уваги доводи позивача.
Щодо доводів позивача про те, що вона не має статусу водія, суд зазначає таке.
Відповідно до товарно-транспортної накладної №МЗ-0004635 від 17.02.2025, яка міститься в матеріалах справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є автомобільним перевізником.
Постановою Верховного Суду від 13.10.2023 у справі № 120/554/23 визначено: «Автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть співпадати».
Постановою Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а визначено: «Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 17 частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть співпадати».
Постановою Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 240/22448/20 визначено: «В обсязі з'ясованих в цій справі обставин можна виснувати, що виникнення спірних правовідносин пов'язане з тим, що спірну постанову відповідач виніс щодо особи, яка не є автомобільним перевізником вантажу, щодо якого була оформлена товарно транспортну накладну від 5 листопада 2020 року № 110328, відповідно не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Звертає увагу, приміром, те, що інформація про ФОП ОСОБА_1 як автомобільного перевізника не була зазначена у товарно-транспортній накладній від 5 листопада 2020 року № 110328, якою оформлено перевезення вантажу. Суди попередніх інстанцій зауважили, що перевізником вантажу, відповідно до цього документа, є ТОВ "Вест солді транс", замовником - ТОВ "Овочева технологічна компанія"; з'ясовано також, що власником транспортного засобу, яким перевозився вантаж, є гр. ОСОБА_3, одначе, як уже мовилося, ця обставина має значення для з'ясування питання законності користування транспортним засобом для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за перевищення встановлених габаритно-вагових норм вантажу. Щодо останнього, то ним, повторимося, є автомобільний перевізник, визначити якого можна на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу. В обсязі встановлених обставин у цій справі таким документом була товарно-транспортна накладна (принаймні відомо тільки про цей документ), проте відповідач зосередив увагу на реєстраційних документах на транспортний засіб й відомостях акта перевірки від 5 листопада 2020 року № 251719, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи (ФОП ОСОБА_1 ), причетність якої до перевезення вантажу визначена зі слів водія на місці проведення габаритновагового контролю транспортного засобу (КАМАЗ 43143 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) з причепом ГКБ 8551 (реєстраційний номер НОМЕР2)».
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем здійснювалось надання послуг з перевезення вантажу, що підпадає під визначення «автомобільний перевізник» у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», що спростовує наведені останнім доводи у позовній заяві.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності перевізника складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 по справі №К/9901/3278/17.
Діюче законодавство чітко визначає підстави для відповідальності автомобільного перевізника, як то порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Таким чином, суд вважає, що оскільки відповідачем в ході перевірки було встановлено, зокрема, але не виключно, факт відсутності дотримання умов праці та відпочинку водія під час керування транспортним засобом, який використовується у господарській діяльності позивачем, то оскаржувана постанова №130388 від 27.03.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірною та не підлягає скасуванню.
Щодо доводів відповідача про відсутність санітарної книжки водія, суд зазначає таке.
Пунктом 12.4 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (у редакції від 03.01.2025), встановлено, що водій (експедитор), зайнятий перевезенням харчових продуктів, повинен мати санітарну книжку з результатами медичного огляду.
Таким чином, під час перевезення харчових продуктів водій повинен мати та пред'явити для перевірки наступні документи: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж, санітарну книжку з результатами медичного огляду.
Як установлено судом, 17.02.2025 водій ОСОБА_3 здійснював перевезення товару (молоко ультра пастеризоване 2,5%) транспортним засобом, який було перевірено посадовими особами відповідача.
Відповідно до товарно-транспортної накладної №МЗ-0004635 від 17.02.2025 автомобільним перевізником є фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , вантажовідправником - ТОВ "Житомирський молочний завод", вантажоодержувачем - МКР груп ТОВ, водієм - ОСОБА_3 .
Для перевірки водій надав посадовим особам відповідача посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та напівпричепу, ТТН та видаткову накладну на товар. Однак, санітарної книжки з результатами медичного огляду такого водія не надано. Доказів протилежного до суду не надано.
Суд критично оцінює доводи позивача про те, що вона не є суб'єктом відповідальності з огляду на положення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Так, відповідно до вказаної норми у товарно-транспортній накладній обов'язково зазначається, зокрема, але не виключно, автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення.
Правила №363 визначають, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов'язкові реквізити, визначені Законом України «Про автомобільний транспорт», форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до згаданих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Відтак, на думку суду, зазначення позивача в графі автомобільний перевізник товарно-транспортної накладної, на підставі якої здійснювалося перевезення вантажу у спірних правовідносинах, спростовує доводи позивача про те, що він не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільні перевезення.
Суд звертає увагу, що належність на праві приватної власності автомобіля та напівпричепа ОСОБА_4 не спростовує встановлених в ході судового розгляду обставин про те, що в межах спірних правовідносин саме позивач мав статус перевізника.
Статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» чітко визначено, що відповідальність застосовується, у разі здійсненні перевезень вантажів за відсутності документів, визначених статтею 48 цього Закону саме на момент проведення перевірки. Тобто, формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути у водія на руках, а не в офісах чи інших осіб. Саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини.
Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до правил і процедур, передбачених профільними нормативно-правовими актами.
Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 року у справі №340/5660/22 висловив наступне: «основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності».
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23 липня 2002 року №280» від 21.02.2013 №150, встановлено «Форму первинної облікової документації №1-ОМК «Особиста медична книжка» та Інструкцію щодо її заповнення.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-III від 06.04.2000 (далі - Закон №1645-III) (у редакції від 01.01.2025) передбачено, що обов'язкові попередні (до прийняття на роботу) та періодичні профілактичні медичні огляди працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, проводяться за рахунок роботодавців у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з часиною п'ятою статті 21 Закону № 1645-III дані про результати обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників, зазначених у частині першій цієї статті, заносяться до їх особистих медичних книжок та інших медичних документів і підлягають обліку у відповідних органах державної санітарно-епідеміологічної служби.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядок проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 21 Закону №1645-III).
Відповідно до частини сьомої статті 21 Закону № 1645-III, особи, які відмовляються або ухиляються від проходження обов'язкових профілактичних медичних оглядів, відсторонюються від роботи, а неповнолітні, учні та студенти - від відвідування відповідних закладів.
Абзацом 11 розділу 1 «Харчова та переробна промисловість (крім працівників підприємств з виробництва дріжджів, олії, сушених овочів, солі, молочної кислоти, фасування чаю, кави; млинів, крупорушок, зерносховищ, елеваторів; крохмалепатокових, соледобувних, спиртових, лікеро-горілчаних підприємств; складів зерна, борошна, круп)» Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року №559 (у редакції від 17.01.2014), визначено, що професія водія, зайнятого транспортуванням харчової продукції (на всіх видах транспорту), - підлягає обов'язковому профілактичному медичному огляду.
Відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-III та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, - водій, зайнятий транспортуванням харчової продукції підлягає обов'язковому профілактичному медичному огляду;
Згідно зі ст. 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, зокрема, забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв.
Згідно з пунктом 12.4 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, - водій (експедитор), зайнятий перевезенням харчових продуктів, повинен мати санітарну книжку з результатами медичного огляду.
З аналізу вказаних норм законодавства у їх сукупності суд робить висновок про те, що перевезення харчових продуктів здійснюється автомобільним перевізником, в тому числі і на підставі медичних документів з результатами медичного огляду водія, який проводиться з метою контролю стану здоров'я такого водія.
При цьому, суд звертає увагу, що на час проведення рейдової перевірки посадовими особами відповідача, в законодавстві України відсутнє визначення такого медичного документу як «санітарна книжка» чи «особиста санітарна книжка», оскільки відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23 липня 2002 року №280» від 21.02.2013 №150, встановлено «Форму первинної облікової документації №1-ОМК «Особиста медична книжка» та Інструкцію щодо її заповнення.
Разом з тим, суд зазначає, що зазначення у пункті 12.4 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 неактуального медичного документа, який містить відомості про результати медичного огляду водія, - не звільняє автомобільного перевізника від обов'язку при здійсненні перевезень харчових продуктів мати окрім інших документів щодо таких перевезень, - також медичного документу з результатом медичного огляду водія.
Доказів надання посадовим особам відповідача будь-якого документу з результатом медичного огляду водія сторонами не надано, судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, зважаючи на встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що під час перевірки у водія, який здійснював перевезення харчової продукції (молоко ультра пастеризоване 2,5%), були відсутні документи, на підставі яких виконувалося перевезення, а саме: санітарна книжка з результатами огляду водія, що визначені статтею 48 Закону № 2344-ІІІ.
При винесенні постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу мають значення оцінка фактів та обставин зафіксованих актами перевірки, іншими доказами, що доводять чи спростовують допущені особою порушення, які повинні бути оцінені суб'єктом призначення, що і було в даному випадку зроблено відповідачем.
Таким чином, суд вважає, що, оскільки відповідачем в ході перевірки було встановлено, зокрема, але не виключно, факт відсутності санітарної книжки водія під час керування транспортним засобом, який використовується у господарській діяльності позивачем, то оскаржувана постанова №130387 від 27.03.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірною та не підлягає скасуванню.
Щодо порядку розгляду справи про застосування адміністративно-господарського штрафу, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Як установлено судом з матеріалів справи, повідомленням №21944/40/24-25 від 10.03.2025, направленим засобами поштового зв'язку 11.03.2025 за номером поштового відправлення 0601121370976, позивача було викликано для розгляду справи на 27.03.2025 з 9:00 до 11:00. Вказане повідомлення отримано за довіреністю 13.03.2025, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, наявного в матеріалах справи.
За результатами розгляду акту №АР 076539 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 17.02.2025 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 130387 від 27.03.2025 за порушення статті 48 та у відповідності до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000,00 грн. та винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 130388 від 27.03.2025 за порушення статті 34 та у відповідності до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно господарський штраф в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 340,00 грн.
Згідно з приписами пункту 29 Порядку № 1567, копії постанов № 130387 від 27.03.2025 та №130388 від 27.03.2025 направлено 28.03.2025 позивачу разом із супровідним листом від 27.03.2025 №28573/40/24-25 поштою рекомендованим повідомленням №0601128279192, які вручені за довіреністю 31.03.2025, що підтверджено матеріалами справи.
Так, процедуру належності повідомлення про дату та час розгляду справи про автомобільне правопорушення відповідачем було дотримано. Позовна заява не містить зауважень щодо процедури розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення.
Суд зазначає, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18, від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16.
Також, суд звертає увагу, що позивачем були заявлені позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування постанов №130388 від 27.03.2023 та №130387 від 27.03.2023.
Водночас, як було встановлено судом, відповідачем було винесено постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №130387 від 27.03.2025 та №130388 від 27.03.2025.
Постанови №130388 від 27.03.2023 та №130387 від 27.03.2023, які просить скасувати позивач в межах даної справи, у матеріалах справи не містяться. Отже, суд ураховує зазначення року як технічну описку.
Таким чином, суд вважає, що позивач не довів наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури прийняття рішень, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності, доказів зворотного суду не надано.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що відповідач дотримався вимог чинного законодавства під час розгляду справи про порушення законодавства про транспорт, у зв'язку з чим спірні постанови відповідач прийняв обґрунтовано.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених по справі обставин, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (м-н Свободи, Держпром, буд. 5, 6 під., 7 пов., м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправними та скасування постанов - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН