Справа № 500/2132/25
03 липня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив ухвалити рішення, яким:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 693,49 грн у день за період з 16.07.2023 по 15.01.2024 (шість місяців) терміном 181 календарний день у сумі 125 521,69 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу з 24.02.2023 по 15.07.2023 у Військові частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.07.2023 № 203 звільнений з військової служби, виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 15.07.2023. У зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі № 500/6998/23 відповідач 20.03.2025 виплатив позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 від 28.02.2022, грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за 2023 рік та відпустки, як учасника бойових дій за 2022-2023 роки у сумі 36419,46 грн, що на переконання позивача, свідчить про несвоєчасність виплати грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені не у день виключення з особового складу частини, а відтак наявні підстави для стягнення середнього заробітку, а також компенсації втрати частини доходів.
Відповідач подав до суду відзив на позов, у якому заперечив проти позовних вимог покликаючись на те, що на виконання рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 у жовтні 2024 року здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача належного останньому при звільненні та 20.03.2025, після надходження відповідного фінансування від розпорядника коштів вищого рівня, проведено його доплату. Зазначене, зокрема, підтверджується листом № 4102 від 05.10.2024. Вказану суму грошової допомоги для оздоровлення було сплачено на користь позивача після надходження фінансування, - 20.03.2025. Таким чином, при звільненні позивача 15.07.2023 з військової служби останньому не була виплачена частина грошового забезпечення, сума якої склала 36974,07 грн. В той же час, позивач просить стягнути суму середнього заробітку у розмірі 125521,69 грн, що більш ніж 3 рази перевищує не виплачену при звільненні суму грошового забезпечення. Відтак, заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку за період є не розумною, не справедливою та не пропорційною до суми заборгованості. Крім того, відповідачем, одночасно із відзивом, подано до суду довідку про розмір грошового забезпечення позивача за 2023 рік у військовій частині НОМЕР_1 (арк. справи 30 - 44).
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 17.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду документів, перерахованих в Акті про відсутність вкладень від 15.04.2025, які є предметом оскарження відповідно до позовної заяви.
У вказаний строк позивач виконав в повному обсязі вимоги ухвали суду, подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, а також подав до суду клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 28.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 28.04.2025 про відкриття провадження у справі відповідач отримав 28.04.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 24.02.2023 по 15.07.2023 у Військові частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.07.2023 № 203 звільнений з військової служби, виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 15.07.2023.
У зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі № 500/6998/23 відповідач 20.03.2025 виплатив позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 від 28.02.2022, грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за 2023 рік та відпустки, як учасника бойових дій за 2022-2023 роки у сумі 36419,46 грн, що не заперечується відповідачем та підтверджується випискою з карткового рахунку (арк. справи 15 - 16).
Позивач вважає, що відповідач допустив щодо нього протиправну бездіяльність в частині не невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невиплати йому компенсації втрат частини доходу у зв'язку з порушенням термінів виплати частини грошового забезпечення, з огляду на що звернувся із даним позовом в суд.
Мотивувальна частина
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законодавством, яке урегульовує питання проходження військової служби є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII та постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704.
Суд наголошує, що жодним з вище зазначених нормативно правових актів не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, передбачалася відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Так, Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме: статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
З матеріалів справи слідує, що на дату звільнення позивача із служби, виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (15.07.2023) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок. Виплата коштів проводилася, у тому числі і на виконання судового рішення у зв'язку із наявністю спору між сторонами щодо належних позивачу сум.
20.03.2025 проведено розрахунок з позивачем в частині виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за 2023 рік та відпустки, як учасника бойових дій за 2022-2023 роки, за рішенням суду у справі № 500/6998/23.
Протиправність поведінки відповідача щодо виплати не у повному обсязі грошового забезпечення та інших сум, належних позивачу, встановлена вказаними судовими рішеннями, з огляду на що суд дійшов висновку про те, що відповідач не дотримався обов'язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення, тобто, остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, з огляду на що, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником (у цьому разі з 16.07.2023 - наступний після виключення позивача зі списків частини та всіх видів забезпечення) по 20.03.2025 - день виплати кошти згідно з рішенням суду у справі № 500/6998/23).
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд враховує, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-ІХ), де час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Розрахунок компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд бере до уваги, що обчислення середнього заробітку (грошового забезпечення) проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача за 2023 рік від 28.04.2025 (арк. справи 42), грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням позивача (травень 2023 та червень 2023 становило 42947,26 грн (21473,63 + 21473,63 ), а розмір середньоденного грошового забезпечення - 704,05 грн (42947,26 (грошове забезпечення за два місяці перед звільненням) : 61 календарних днів (травень + червень )).
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 127433,05 грн (181 день (з 16.07.2023 по 15.01.2024) х 704,05 грн (середньоденний заробіток позивача)).
Отже, з урахуванням обставин цієї справи та заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ці позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Одночасно суд наголошує, що суми, які визначені для нарахування і виплати як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18.
Щодо щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
При цьому, виплата такої грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. (пункт 4 Порядку № 44)
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на проведення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення та компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Судові витрати
Згідно із частинами першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 6450-1492-3327-5728 від 05.04.2025.
Оскільки позов підлягає до задоволення, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 704,05 грн у день за період з 16.07.2023 по 15.01.2024 (шість місяців - 181 календарний день) у сумі 127433,05 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 03 липня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Головуючий суддя Юзьків М.І.