про повернення позовної заяви
02 липня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/8246/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Слободянюк Н.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 25 січня 2023 року по 07 квітня 2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов?язання Військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 25 січня 2023 року по 07 квітня 2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03 листопадаа 2022 року №2710-IХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, встановленого Законом України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не проведенні розрахунку за 65 дні невикористаної щорічної відпустки за 2022-2024 рік, та за 28 днів додаткової відпустки, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023 - 2024 рік;
- зобов?язання Військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_2 за 61 день невикористаної щорічної відпустки за 2022-2024 рік, та за 42 дні додаткової відпустку, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023 - 2024 рік.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як свідчить зміст позовної заяви, предмет спору у цій справі зводиться до вимог про перерахунок грошового забезпечення позивача під час проходження нею військової служби, яка в силу пункту 17 частини першої статті 4 КАС України є публічною службою, а відтак для такої категорії спорів частиною п'ятою статті 122 КАС України встановлений місячний строк звернення до суду.
Разом з тим, беручи до уваги той факт, що стаття 122 КАС України, зокрема частина п'ята цієї статті, не містить норми, яка б встановлювала строк звернення до суду у справах про стягнення належної особам, які перебували (перебувають) на публічній службі, заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці, Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, відповідно до якого положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, тобто до 19 липня 2022 року) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, тобто з 19 липня 2022 року) "працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 (пункти 65.1 та 65.2 пункту 65), вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:
правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);
у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року".
Таким чином, до правовідносин, які мали місце у період до 19 липня 2022 року, строк звернення до суду не обмежений, а до правовідносин, які виникли у період після 19 липня 2023 року, строк звернення до суду становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у разі звільнення такої особи строк звернення до суду становить - три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. При цьому з урахуванням закінчення в Україні строку дії карантину 30 червня 2023 року, перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати відновлено з 01 липня 2023 року.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд доходить висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення до 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України №2352-ІХ) якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, період перерахунку та виплати грошового забезпечення з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу.
При цьому початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу військової частини).
Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №100 від 07 квітня 2024 року позивача виключено зі списків особового складу з 07 квітня 2024 року.
Позивач звернувся до суду з позовом - 13 червня 2025 року, тобто із пропуском встановленого законом тримісячного строку.
До позовної заяви позивачем додано заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій зазначається що з метою досудового врегулювання спору направлено лист до Військової частини НОМЕР_1 про необхідність виплати повної суми заборгованості. На вказаний лист Військовою частиною НОМЕР_1 04 червня 2025 року направлено відповідь, відповідно до якої відмовлено у виплаті повної суми заборгованості. Враховуючи вищевказану відповідь, відповідно до якої відмовлено у виплаті повної суми, він вважає, що досудове врегулювання спору не дало бажаних наслідків, а тому починаючи саме з 04 червня 2025 року почалося порушення прав, про що дізнався саме у вказаний день, ознайомившись з даною відповіддю. При цьому до позовної заяви позивач додав лист Військової частини НОМЕР_1 від 04 червня 2025 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №440/8246/25 визнано неповажними підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду; позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху; роз'яснено позивачу, що недолік необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску (зокрема, грошовим атестатом, виданим позивачу військовою частиною НОМЕР_1 ; доказами на підтвердження наявності у позивача перешкод щодо звернення до відповідача із заявою щодо отримання детального розрахунку спірного грошового забезпечення у період з дня його виключення з особового складу військової частини (отримання грошового атестату) до дня закінчення встановленого законом трьохмісячного строку звернення до суду); встановлено позивачу строк для усунення недоліку - упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
До суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, яка обґрунтована тим, що на заваді вчасного звернення до суду з захистом прав позивача стало те, що підставою для звільнення з Збройних Сил України стала необхідність у постійному сторонньому догляді за ОСОБА_3 , якого він возив по лікарським установам для проведення досліджень та лікування. Крім того, позивач закінчив Фастівський ліцей №4 Фастійвської міської ради Київської області. Профільної освіти він не має, а тому до юриспруденції має опосередковане відношення та не орієнтується в тонкощах процесуальних строків.
Надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зауважує, що критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Суд наголошує на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)."
Поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, а відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим.
За змістом пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280 грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п'ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил №280).
Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).
Відтак, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті, один примірник якого видається військовослужбовцю, а інший залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Суд на противагу доводам позивача зазначає, що у разі виключення військовослужбовця з особового складу військової частини та усіх видів її забезпечення (у зв'язку зі звільненням зі служби або вибуттям до нового місця служби) письмовим документом, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні /виключенні зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, є (за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/2) - грошовий атестат, а не лист відповідача, що надісланий у відповідь на запит позивача. Направлення позивачем до відповідача заяви (після закінчення встановленого законом строку звернення до суду) та отримання від відповідача листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду. На переконання суду, військовослужбовець, який виключений з особового складу певної військової частини та отримав грошовий атестат, в якому (в силу чинного законодавства та висновку Верховного Суду) зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/ виключенні зі списків особового складу військової частини, вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про те, як обраховане грошове забезпечення та на підставі яких нормативно-правових актів, або про підстави ненарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період, - без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду. А у разі ненадання військовослужбовцю грошового атестату у день виключення його зі списків особового складу військової частини, як того вимагають Правила № 280, такий військовослужбовець не позбавлений можливості отримати його у роботодавця за окремим зверненням, поданим без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду. При цьому суд зауважує, що відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України докази у справі подають до суду учасники справи, а у разі заявлення клопотання про витребування доказів судом у такому у клопотанні повинно бути зазначено про заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та/або причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Тобто відсутність у військовослужбовця грошового атестату вказує на його власну пасивну поведінку, а не на наявність у нього поважної причини для пропуску строку звернення до суду.
У постанові Верховний Суд від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 сформулював висновки, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Посилання позивача на те, що до юриспруденції він має опосередковане відношення та не орієнтується в тонкощах процесуальних строків суд до уваги не бере, оскільки в постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 460/24751/23 Верховним Судом була висловлена позиція, згідно з якою: «відсутність у позивача юридичної освіти чи необізнаність з нормами законодавства мають суб'єктивний характер та не є достатньою підставою для поновлення процесуального строку. За відсутності в особи спеціальних знань у сфері права для належного й ефективного судового захисту своїх прав, держава гарантує надання відповідних правових послуг за кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел для соціально незахищених верств населення. Тривале та нічим необґрунтоване зволікання з наданням правової допомоги не може бути обґрунтованою та поважною підставою для поновлення процесуального строку, поза як не пов'язане із дійсними непереборними обставинами».
На довід позивача стосовно необхідності здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_3 , якого він возив по лікарським установам для проведення досліджень та лікування, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23 зазначено: колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі “Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку".
Також суд враховує, що постійний догляд за ОСОБА_3 не став перешкодою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що доказів на підтвердження наявності обставин, які були об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду у строк, який пропущено, до матеріалів позовної заяви (заяви про поновлення строку звернення) не надав.
Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання поважними підстав пропуску строку звернення до суду.
Суд зауважує, що позивач звернувся до суду понад рік з дня його виключення з особового складу військової частини та поновлення позивачу строку звернення до суду без наявності поважних причин його пропуску свідчитиме не тільки про нехтування судом вимог закону, а й про недотримання судом такого принципу адміністративного судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 123 згаданого Кодексу якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 123, 169, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.І. Слободянюк