03 липня 2025 рокусправа № 380/3079/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення командира військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні позивача;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт позивача щодо звільнення його з військової служби з урахуванням висновків суду у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 . 09.01.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із необхідністю догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. Вважає, що відповідач безпідставно відмовив у звільненні, мотивуючи тим, що на момент розгляду документів була встановлена відсутність позивача у частині з 22.01.2025, оскільки звільнення за сімейними обставинами не пов'язане з дисциплінарними правопорушеннями, а відповідач порушив право позивача на звільнення.
Ухвалою суду від 21.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що 13.01.2025 засобами поштового зв'язку від майора ОСОБА_1 надійшов рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «ґ» пункту 2 частини п'ятої статті 26 «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з потребою постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю, що II групи (що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ №371906 та довідкою ЛКК), у зв'язку з відсутністю відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. До рапорту Позивача додані копії документів, що на думку Позивача, обґрунтовують порушені у рапорті питання.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.01.2025 №16 позивача 16.01.2025 було направлено у відрядження до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів) з метою приймання та супроводження до складу військової частини НОМЕР_2 випускників офіцерського складу. Проте вже 20.01.2025 майор ОСОБА_1 , не очікуючи результату розгляду відповідачем рапорту про звільнення з військової служби, не повернувся з відрядження чим здійснив самовільне залишення військової частини та на цей час перебуває за місцем реєстрації. Матеріали за фактом самовільного залишення військової частини передано до Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава.
Разом з тим, відповідачем 02.02.2025 рапорт позивача було розглянуто. За наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів листом №1/1436 від 02 лютого 2025 року повідомив позивача про неможливість прийняття рішення про звільнення у зв'язку з самовільним залишенням позивачем військової частини. Водночас позивача було повідомлено про те, що розгляд порушених у рапорті питань буде поновлено після повернення позивача в розташування військової частини.
Відповідач також зазначає, що в розумінні положень норми підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та фактичних юридично значущих для справи фактів у позивача відсутні правові підстави для звільнення з військової служби через таку сімейну обставину, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, оскільки його сестра ОСОБА_3 може здійснювати такий догляд, а доказів протилежного не надано.
Зауважує, що військова частина НОМЕР_2 не входить до жодного армійського корпусу та перебуває у прямому підпорядкуванні командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_4 ) і саме зазначена посадова особа має право прийняття рішення про звільнення позивача. Таким чином, на підставі абзацу 3 підпункту 2 пункту 225 зазначеного Положення №1153/2008 прийняття рішення про звільнення позивача перебуває поза межами визначених Положенням повноважень відповідача, а, відповідно і унеможливлює задоволення позовних вимог до військової частини НОМЕР_2 . Просить відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача скористався правом на подання відповіді на відзив.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 , що не заперечується відповідачем.
09.01.2025 позивач подав рапорт на ім'я командира 102 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ґ» п. 2 ч. 5, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із тим, що мати позивача ОСОБА_2 є яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. До рапорту позивачем долучено документи на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби.
Листом від 02.02.2025 №1/1436 відповідач повідомив позивача про те, що на момент розгляду матеріалів про звільнення, з'ясовано, що позивач 22.01.2025 самовільно залишив місце служби. Вказав, що питання про звільнення позивача буде розглянуто після його повернення в розташування Військової частини НОМЕР_2 .
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у звільненні зі служби, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Зокрема, у підпункті «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені підстави припинення (розірвання) Контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану), а саме через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі - Інструкція).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).
Додатком 19 до Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що процедура ініціювання звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини має чіткий алгоритм дій, а саме, військовослужбовець, який не висловив бажання продовжувати військову службу має подати рапорт про звільнення разом із документами, які підтверджують підстави для звільнення.
Положень про те, що рапорт подається особисто і безпосередньо військовослужбовцем, вищезазначені акти не містять.
Розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби повинен відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Суд вважає за доцільне зазначити, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі положень підпункту «ґ» пункту 2 частини 5 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
З наведеного слідує, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Відтак, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
Водночас, відповідач листом-відповіддю від 02.02.2025 №1/1436 повідомив позивача, що питання про його звільнення буде розглянуто після його повернення в розташування Військової частини НОМЕР_2 ,
Тобто відповідач не прийняв жодного рішення у вигляді наказу по особовому складу про звільнення позивача з військової служби чи відмови у задоволенні рапорту позивача із зазначенням підстав відмови.
Таким чином, оскільки за наслідками поданого позивачем рапорту про звільнення відповідачем не прийнято належним чином оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи відмову у його звільненні, суд робить висновок про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності.
Суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки відповідачем не прийнято жодного рішення по суті рапорту позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду по суті рапорту позивача від 09.01.2025 про звільнення з військової служби та не прийняття відповідного рішення.
Як наслідок, відповідача слід зобов'язати повторно розглянути рапорт позивача від 09.01.2025 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам відповідача, позаяк вони не впливають на викладений висновок суду.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову частково.
Щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про падання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає статі відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає статі в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
У заяві про стягнення судових витрат позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.
На доказ понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн., до суду подано: ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом серії СВ №1063894 від 10.02.2025, договір №б/н від 09.01.2024 року про надання правової допомоги адвокатським об'єднанням «Міжнародний правовий захист»; квитанція до прибуткового касового ордера №25 від 03.02.2025 на суму 20000,00 грн.
Пунктом 4.2. договору №б/н від 09.01.2024 року про надання правової допомоги визначено, що за надання правової допомоги відповідно до даного договору клієнт повинен авансом оплатити адвокату гонорар в розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, оскільки представником позивача не надається доказів на підтвердження виконаних адвокатом робіт із консультації з правових питань, правової оцінки та аналізу судової практики, збирання (отримання) доказів. Такими доказами могли бути роздруковані судові рішення, матеріали та законодавча база, яка опрацьовувалась адвокатом. Або ж це могло бути оформлено у вигляді довідки, яка встановлює, що саме було проаналізовано й опрацьовано адвокатом, та до яких висновків він прийшов. Або будь-які юридичні результати роботи, які були зроблені у ході підготовки до справи, переписка, протоколи зустрічей тощо. Вважає, що всі витрати, які були вчиненні до фактичного відкриття провадження слід вважати такими, що безпосередньо не пов'язані з розглядом справи, а тому не можуть бути компенсовані за рахунок державного бюджету.
Щодо обґрунтованості розміру заявлених витрат, суд зазначає таке.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 06.06.2025 у справі № 320/6203/23.
Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд робить висновок, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, та їх обсягом, у зв'язку з чим заявлені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 2000,00 грн.
Щодо судового збору, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично ним не сплачувався.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 09.01.2025 про звільнення з військової служби та не прийняття відповідного рішення.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 09.01.2025 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду у даній справі.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 03.07.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович