про повернення позовної заяви
03 липня 2025 рокусправа № 380/11755/25
місто Львів
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Гулик А.Г., розглянувши заяву про усунення недоліків позовної заяви у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:
- стягнути з відповідача, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , на користь позивача безпідставно набуті ним грошові кошти в розмірі 62 774 (шістдесят дві тисячі сімсот сімдесят чотири)грн 19 коп., надміру виплачені суми додаткової винагороди за період з 01.09.2023 по 24.09.2023 та з 18.10.2023 по 20.10.2023.
Ухвалою від 16.06.2025 суддя встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.
01.07.2025 представник позивача подав до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та про відстрочення сплати судового збору.
Вирішуючи клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 62774 грн 19 коп.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеній у постанові від 12.09.2019 № 826/3318/17.
Позивач при зверненні до суду повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 6-17цс17.
Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 у справі №520/10899/22 сформував позицію, відповідно до якої питання щодо повернення надмірно виплаченого грошового забезпечення не відноситься до спорів, які виникли з підстав проходження публічної служби (частина п'ята статті 122 КАС України), а отже до них мають застосовуватися приписи абзацу 2 частини другої статті 122 КАС України, якими встановлено тримісячний строк звернення до суду, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
У позовній заяві позивач зазначає, що про безпідставність виплати відповідачу грошових коштів дізнався за результатами проведення позапланового аудиту окремих питань використання коштів та майна у сфері ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.07.2022 по 31.07.2024 від 10.10.2024 №526/24. Службовими розслідуваннями у військових частинах НОМЕР_4 та НОМЕР_5 , проведеними за наслідками аудиторської перевірки встановлено неправомірність нарахування та виплати додаткової винагороди та розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_5 №1626/589/ОКП від 17.01.2025 зобов'язано командира Військової частини НОМЕР_1 невідкладно організувати та вжити заходи щодо прийняття управлінського рішення щодо повернення в бюджет України безпідставно виплачених сум.
На виконання розпорядження командира Військової частини НОМЕР_5 у Військовій частині НОМЕР_1 видано наказ №41 від 21.01.2025 "Про внесення змін до наказів командира військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди".
Отже, про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися, починаючи з 17.01.2025. Тому останнім днем на звернення до суду щодо стягнення вказаних коштів було 17.04.2025.
Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою лише 11.06.2025, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
У клопотанні про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду від 01.07.2025 представник позивача вказав, що Військова частина НОМЕР_1 з 09.06.2022 вибувши з пункту постійної дислокації повним особовим складом по теперішній час на різних (визначених вищим військовим командуванням) ділянках північного та східного фронту бере безпосередню участь у бойових діях, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Згідно з бойовим розпорядженням від 12.05.2024 №15/1625/дск у період з 12 травня 2024 року перебуває на виконанні бойових завдань в зоні бойових дій на території Запорізької області в підпорядкуванні ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », поза межами свого пункту постійної дислокації, зокрема виконує бойові розпорядження від 21.05.2024 № 1/12/1481/дск, від 17.01.2025 № 132-т, від 25.01.2025 № 8-т, від 07.02.2025 №304-т, від 11.02.2025 № 15-т та інші. Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення до суду за захистом інтересів Військової частини НОМЕР_1 з поважних причин.
Суд, оцінюючи поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, викладених у клопотанні, зазначає таке.
Введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Позивач як на підставу для обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду посилається на бойові розпорядження, проте такі до клопотання не долучені. Відсутність таких бойових розпоряджень перешкоджає суду оцінити, викладені у них обставини, у контексті поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Суддя звертає увагу на те, що бойові розпорядження датовані січнем, лютим та травнем місяцем 2025 року. Проте строк звернення до суду охоплює період з січня по квітень 2025 року.
Разом з тим, суд висновує про те, що позивач не навів обставин, які об'єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк (тобто, до 17.04.2025) саме з підстав запровадження правового режиму воєнного стану чи участі у виконанні бойових завдань в зоні бойових дій.
Суддя також зазначає, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення таких строків.
Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі 500/1912/22.
Окрім цього, суд наголошує на тому, що претензійно-правова робота входить до посадових обов'язків помічника командира батальйону з правової роботи Військової частини НОМЕР_1 , а тому невчасне її виконання не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду.
Суд також акцентує увагу на тому, що обставини, наведені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду існували впродовж строку, встановленого для звернення до суду, та не відпали на момент подання позивачем позову до суду. Так, позивач скористався можливістю звернутися до суду під час дії правового режиму воєнного стану і під час виконання Військової частиною НОМЕР_1 бойових завдань, що свідчить про те, що позивач мав можливість вчиняти активні дії з метою захисту своїх прав.
Інших причин поважності строку звернення до адміністративного суду з цим позовом представник позивача не наводить.
При цьому, причини та обставини, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом саме в цей період, не зазначені.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
З таких підстав, суд вважає, що у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку необхідно відмовити повністю, причини пропуску строку звернення до суду визнати неповажними.
Суддя також звертає увагу на те, що частина третя статті 161 КАС України визначає, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України “Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028 гривні.
Отже судовий збір за подання позовної заяви становить 3028,00грн (62774,19грн*0,015= 941,61 грн, що є меншим за 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Водночас частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З врахуванням викладеного, судовий збір за подання позовної заяви в електронній формі становить 2422,40грн.
Позивач судовий збір за подання позовної заяви не сплатив.
У клопотанні про відстрочення сплати судового збору представник позивача вказав, що Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою та утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Однак, станом на момент подання до Львівського окружного адміністративного суду вказаної позовної заяви та даного клопотання про відстрочення сплати судового збору склалася ситуація, що Військова частина НОМЕР_1 не має достатньо коштів за відповідним напрямком для сплати судового збору за подання такої позовної заяви, про що свідчить довідка № 1626/21/6231/ОКП від 07.06.2025 за підписом начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_5 та командира військової частини НОМЕР_5 (забезпечувальний орган військової частини НОМЕР_1 ). Тому враховуючи майновий стан Військової частини НОМЕР_1 , продовження воєнного стану в Україні та те, що пріоритетним напрямком спрямування бюджетних коштів виділених для фінансування Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 є заходи спрямовані безпосередньо на відвернення загрози, відсіч збройної агресії та забезпечення національної безпеки, та те, що військовою частиною НОМЕР_1 очікується надходження коштів на оплату судового збору за подання зазначеної позовної заяви, Військова частина НОМЕР_1 вважає, що наявні підстави для відстрочення сплати судового збору.
Розглянувши клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, суддя дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
При цьому відповідно до частин першої та другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон №3674).
Виключний перелік підстав для звільнення від сплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору та суб'єктів, які можуть бути звільнені від сплати такого збору або мають право на його відстрочення наведено у статті 8 Закону № 3674.
Так, частина перша статті 8 Закону № 3674 визначає, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону № 3674 суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій згаданої статті.
Суддя зауважує, що суб'єкти владних повноважень відсутні у переліку осіб, які можуть бути звільненні від сплати судового збору або, які мають право на його відстрочення (розстрочення) на підставі статті 8 Закону № 3674.
Водночас звільнення від сплати, відстрочення або розстрочення суб'єкту владних повноважень сплати судового збору може розцінюватися, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу юридичними та фізичними особами, які зобов'язані сплачувати такий збір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 наведений висновок про те, що суд може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, враховуючи майновий стан особи, що звертається до суду. Висновок стосувався саме юридичної особи, (а не суб'єкта владних повноважень), і полягав в тому, що звільнення юридичної особи від сплати судового збору за наявності майнового критерію, можливе виключно у випадку, якщо предметом позову у справі є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору необхідним є доведення особою, яка звертається з відповідним клопотанням, фінансової неможливості сплатити судовий збір. Оцінці також підлягають дії, вчинені скаржником з метою сплати судового збору, та причин, з яких такі дії не призвели до позитивного вирішення питання його сплати.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі №640/3393/19 зазначила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних бюджетних призначень не є підставою для звільнення від сплати чи відстрочення такому суб'єкту сплати судового збору.
Необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів також не може бути підставою для звільнення від сплати чи відстрочення сплати судового збору. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
Обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень, обмежене фінансування, відсутність коштів, призначених для сплати судового збору тощо не звільняють такого позивача від обов'язку своєчасно сплатити судовий збір.
Окрім цього, відсутні належні обґрунтування підстав для відстрочення сплати судового збору, оскільки подані заявником докази, не містять безсумнівних відомостей про час і обсяг очікуваних надходжень на рахунки Військової частини НОМЕР_1 , призначені для сплати судового збору, й жодним чином не підтверджують виникнення у нього можливості сплатити такий збір упродовж нового строку.
Обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення такої сплати.
Окрім того, відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Також суд відхиляє доводи представника позивача, які стосуються введення воєнного стану в Україні.
Воєнний стан безумовно впливає на діяльність держави в цілому. Водночас між неможливістю сплатити судовий забір і введенням воєнного стану має бути безпосередній, прямий причинний зв'язок. Однак позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які, у взаємозв'язку із введенням воєнного стану, вплинули на роботу цього суб'єкта владних повноважень та перешкодили сплаті (унеможливили сплату) судового збору.
Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в ухвалах від 27.07.2023 у справі № 420/12939/22, від 18.07.2023 у справі №420/24016/21 та інших, які були сформульовані з урахуванням факту введення в Україні воєнного стану.
Більш того, звільнення суб'єкта владних повноважень від сплати судового збору, відстрочення сплати судового збору з підстав, зазначених вище, може розцінюватися як порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед судом та як надання суб'єктам владних повноважень процесуальних переваг у доступі до суду у порівнянні з іншими суб'єктами фізичними та юридичними особами, які такий збір зобов'язані сплачувати. До того ж Верховна Рада України, визначаючи коло суб'єктів, яким надані пільги зі сплати судового збору, не вважала за необхідне включити до переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору, про що свідчать положення статті 5 Закону № 3674.
Крім того, варто зауважити, що доповнення до статті 5 Закону № 3674, які передбачали звільнення від сплати судового збору суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, вносились і після введення в Україні воєнного стану, про що свідчать пункти 25, 26, 27 частини першої статті 5 згаданого Закону.
З урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позовна заява подана позивачем до суду після спливу строку звернення до суду, та без підтвердження позивачем обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, а тому існують достатні підстави для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 169, 243, 248 КАС України, суддя
у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити повністю.
Причини пропуску Військовою частиною НОМЕР_1 строку звернення до суду з позовною заявою визнати неповажними.
У задоволенні клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору відмовити повністю.
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович