справа №380/23870/24
з питань забезпечення позову
02 липня 2025 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого - судді Карп'як О.О., розглянувши в письмовому провадженні заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради за участі у справі у якості, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Артура Шталя» про визнання протиправною та скасування ухвали,-
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП- НОМЕР_1 ) (далі - Позивач) звернулася в суд з позовом до Львівської міської радт (адреса: пл. Ринок, 1, м. Львів,79008; код ЄДРПОУ - 04055896) (далі - Відповідач) за участі у справі у якості, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Артура Шталя» (вул. Чубая Грицька, 11, м. Львів, 79005; РНОКПП -45461647) про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 ».
Ухвалою суду від 17.12.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03.02.2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 30.01.2025 року про забезпечення позову, - відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2025 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №380/23870/24 - залишено без змін.
До суду представником позивача подано заяву про забезпечення позову (вх.№ 54055 від 01.07.2025), у якій просить суд:
Зупинити дію ухвали Львівської міської ради від 17.10.2024 № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 ».
Заборонити кадастровим реєстраторам реєструвати земельну ділянку на АДРЕСА_2 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
В обґрунтування заяви про застосування заходів забезпечення позову представник заявника зазначає, про те, що рішенням Узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 13.06.2025 (протокол № 16) погоджено ОСББ "Артура Шталя" межі земельної ділянки на вул. Грицька Чубая, 11 по лініях Б-В, В-А, відповідно до акту обстеження та показу меж земельної ділянки з схемою розмежування землекористувань. Зазначає, що відповідно до п. 1.5. Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 22.04.2021 № 592, - рішення узгоджувальної комісії є підставою для формування земельних ділянок відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України і Закону України "Про Державний земельний кадастр" та розгляду міською радою питань передачі земельних ділянок у власність або надання у користування.
На думку представника позивача співмірними заходами забезпечення позову є зупиненням дії ухвали Львівської міської ради № 5555 «Про надання ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Грицька Чубая, 11» від 17.10.2024 та заборона кадастровим реєстраторам реєструвати земельну ділянку, сформовану під час виготовлення документації із землеустрою на підставі спірного рішення; оскільки співвласники будинку АДРЕСА_3 не надавали згоди на вилучення земельної ділянки чи її частини, що перебуває в їх користуванні.
Крім того, представник позивача вказує, що усупереч чинному законодавству фактично в односторонньому порядку змінено межі та площу земельної ділянки, наданої для обслуговування будинку № 6, що на вул. Тершаковців, вилучивши частину такої земельної ділянки у співвласників будинку без їх згоди та без рішення суду, в порушення вимог ст. ст. 123, 154 ЗК України.
На думку представника позивача на даний час існує реальна можливість реєстрації земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Грицька Чубая, 11, в державному земельному кадастрі та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі ухвали Львівської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Грицька Чубая, 11», що є предметом оскарження у цій справі.
Вирішуючи подану заяву суд керується таким.
Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з урахування наступного.
Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При розгляді та вирішенні такого клопотання суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб в тому числі й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Отже у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
Забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність ухвали Львівської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Грицька Чубая, 11».
Згідно із ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. (ч. 2 ст. 151 КАС України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Суд зазначає, що перевірка наявності обставин порушених прав та законних інтересів позивача, ухвалою Львівської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Грицька Чубая, 11», є обов'язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду заяви про забезпечення позову, такі дії є фактично надання судом правової оцінки спірному рішенню до ухвалення рішення по суті.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 року у справі 826/9263/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню, наведені підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям згаданої статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Також, згідно позиції Верховного суду України постановах від 10.12.2013 у справі №21-358а13, від 11.10.2016 у справі № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування).
У постанові від 30.05.2018 у справі №826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.03.2020 у справі № 495/8898/16-а, від 06.09.2021 у справі № 380/1/20, від 09.12.2021 у справі № 2340/2819/18, у справі № 826/12764/16 від 30.11.2022, у справі № 442/2476/17 від 04.07.2023, у справі № П/811/506/18 від 23.08.2023.
За своєю правовою природою рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не породжують на цій стадії виникнення у особи, якій надано такий дозвіл, права власності або права користування на таку земельну ділянку, а зазначений дозвіл є лише наслідком дотримання особою порядку звернення за таким дозволом.
Щодо доводів представника позивача про те, що рішення узгоджувальної комісії є підставою для формування земельних ділянок відповідно до ст.79-1 ЗК України та розгляду міською радою питань передачі земельних ділянок у власність або надання в користування.
Відповідно до п.2 Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів, до основних функцій комісії віднесено розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з таких питань земельних спорів: суміжного землекористування, дотримання правил добросусідства, спорів щодо погодження меж земельних ділянок комунальної власності та земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні громадян, питань щодо встановлення обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
Частиною 5 ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно п. 107 порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 №1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Відтак, рішення узгоджувальної комісії від 13.06.2025 не свідчить про існування ускладення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, як вказує представник позивача у заяві про вжиття заходів забезпечення позову.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, заявник просить заборонити кадастровим реєстраторам реєструвати земельну ділянку на АДРЕСА_2 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Щодо вимоги заборонити кадастровим реєстраторам реєструвати земельну ділянку на АДРЕСА_2 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку до набрання законної сили рішенням у даній справі, фактично така покликана на заборону вчиняти певні дії в майбутньому, а тому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-951цс16).
Суд зазначає, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Важливо наголосити на тому, що у випадку забезпечення позову суд фактично без належних на те підстав поставить під сумнів дій чи рішення суб'єкта владних повноважень, втрутившись у його дискреційні повноваження без надання правової оцінки підставам для такого рішення, а відтак тимчасово вирішить майбутній спір по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та виходить за межі встановлених підстав для забезпечення позову.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 640/8742/20 вказав, що положеннями частини другої статті 150 КАС України передбачено забезпечення позову не у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а у випадку необхідності докладання значних зусиль та витрат для виконання рішення суду або в поновленні порушених прав, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд звертає увагу на те, що представник заявника не надав доказів існування очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.
При цьому, посилання представника заявника на ту обставину, що невжиття судом заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання рішення суду також не підтверджені належними доказами.Сама лише незгода позивача із діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Варто підкреслити, що заходи забезпечення позову мають бути спрямованими виключно на забезпечення можливості ефективного виконання майбутнього рішення суду, а не надання позивачу результату, якого він прагне досягти за допомогою судового рішення.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №320/28419/23.
За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається.
Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні заяви представника позивача від 01.07.2025 року про забезпечення позову, - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України, з урахуванням п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна