03 липня 2025 року справа №320/1471/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021, 2022 в розмірі 12236,71 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021, 2022 роки в розмірі 12236,71 грн. за період з 04.07.2023 по сьогоднішній день.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що з 04.09.2007 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», а 04.07.2023 нею була подана заява про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак при призначенні позивачці пенсії за віком відповідачем неправильно розраховано розмір пенсії позивачки, застосувавши розрахунок середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014 - 2016 роки.
Позивачка не погоджується з такою позицією відповідача та вважає, що при призначенні пенсії за іншим законом (за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») має місце призначення пенсії вперше, при якому має застосовуватися середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують призначенню пенсії, тобто за 2010 - 2022 роки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі в електронний кабінет в системі "Електронний суд", про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням "Діловодство спеціалізованого суду".
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області з 04.09.2007 як отримувач пенсії за вислугу років на умовах, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
04.07.2023 позивачці призначено пенсію +за віком, розмір якої обчислено з урахуванням норм частини першої статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом ГУ ПФУ у Київській області від 19.07.2023 №1000-0202-8/109037 на звернення позивачки повідомлено, що позивачку з 04.07.2023 переведено на пенсію за віком з 04.07.2023, що не є первинним призначенням пенсії, а є переведенням на інший вид пенсії.
Страховий стаж позивачки 45 років 9 місяців та 26 днів, коефіцієнт стажу 0,45750.
Відповідач зазначив, що пенсію обчислено із заробітної плати, визначеної за період з 01.07.2000 по 31.03.2023. Осучаснена середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, застосована в розмірі 7405,03 грн., індивідуальний коефіцієнт по заробітній платі становить 1,41370, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії склав 10468,49 грн. (7405,03 х 1,41270).
Розмір пенсії з надбавками станом на 04.07.2023 становить 4950,43 грн., де: 4789,33 грн. - розмір пенсії; 161,10 грн. - доплата за понаднормовий стаж.
Не погоджуючись з правомірністю вчинених відповідачем дій, позивачка звернулась з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частиною першою статті 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058) визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною першою статті 40 Закону № 1058 передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно з частиною другою статті 40 Закону № 1058 заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
В силу положень частини третьої статті 45 Закону № 1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Згідно з пунктом 16 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону № 1058 (в редакції, яка була чинна на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що частиною третьою статті 45 Закону №1058 установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, у зв'язку з чим показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058.
Однак у випадку із заявою позивачки мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Так, з матеріалів справи вбачається, що до моменту призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058 позивачка отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статей 51, 52 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції станом на момент призначення пенсії позивачці) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту “е» статті 55.
З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2023 позивачці було призначено пенсію за віком вперше, однак під час розрахунку пенсії було застосовано показник середньої заробітної плати в Україні за 2014 - 2016 року (3764,40 грн), збільшений на коефіцієнти 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197 що в цілому становить 7405,03 грн.
Так, згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Пенсійного Фонду України (https://www.pfu.gov.ua/statystyka/pokazniki-serednoyi-zarobitnoyi-plat/arhiv-zapitannya-vidpovidi-peremishhenim-pokazniki-serednoyi-zarobitnoyi-plat/), показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування враховується для обчислення пенсії, є такими:
- за 2014 рік 3149,45 грн;
- за 2015 рік 3661,41 грн;
- за 2016 рік 4482,35 грн;
- за 2017 рік 6273,45 грн;
- за 2018 рік 7810,88 грн;
- за 2019 рік 9205,19 грн;
- за 2020 рік 10340,35 грн;
- за 2021 рік 12993,56 грн.;
- за 2022 рік 13376,21 грн.
Отже, застосований відповідачем при обчисленні пенсії позивачки показник середньої заробітної плати є показником за 2014-2016 роки - 3764,40 грн (11293,21 грн (3149,45 грн+3661,41 грн +4482,35 грн) : 3).
Однак, суд звертає увагу на те, що позивачці було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.
Суд наголошує на тому, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», а в подальшому при виявленні бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до частини третьої статті 43 Закону №1058.
Оскільки пенсія за вислугу років і пенсія за віком передбачені різними законами і за своєю природою є різними пенсіями, призначення пенсії за віком особі, яка до того отримувала пенсію за вислугу років, не відповідає передбаченому частиною третьою статті 45 Закону №1058 поняттю переведення на інший вид пенсії.
Отже, за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058 позивачка звернулася вперше.
Таким чином, позивачка має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020 - 2020 роки, на рівні 12236,71 грн. (36710,12 грн (10340,35 грн.+ 12993,56 грн. + 13376,21 грн.) : 3).
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 63704016), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 77654163), Верховним Судом у постановах від 31.05.2019 у справі № 359/4709/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82169343), від 21.02.2019 у справі № 211/2459/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80035629), від 28.11.2019 у справі № 647/1699/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85964613), від 31.07.2019 у справі № 720/208/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83379281) та від 20.02.2025 у справі №380/4842/24 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -125312485).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачці 04.07.2023 було призначено пенсію за віком вперше, під час визначення її розміру мав бути врахований показник середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2020-2022 роки, саме у розмірі рівні 12236,71 грн. (36710,12 грн (10340,35 грн.+ 12993,56 грн. + 13376,21 грн.) : 3).
Всупереч вимогам статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності здійснення розрахунку пенсії позивачки без застосування показника середньої заробітної плати в Україні за 2020 - 2022 роки, у той час як матеріали справи свідчать про необхідність застосування цього показника у розмірі 12236,71 грн.
З огляду на вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправними дій ГУ ПФУ у Київській області щодо обчислення позивачці пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення пенсії, а саме: за 2014-2016 роки.
Крім того, захист порушених прав позивачки також потребує зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2020-2022 роки, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи, що позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії за віком 04.07.2023, з метою ефективного захисту її прав суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2020-2022 роки, починаючи з 04.07.2023, тобто з дати звернення із заявою про призначення їй пенсії за віком.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн., що підтверджується квитанцією від 01.08.2023 №0.0.3126052004.1.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2684 гривень.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
Таким чином, позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру, сума судового збору за звернення з якою становить 1073,60 грн. (2684,00 грн. х 0,4).
Отже, позивачем під час звернення до суду з позовною заявою було надмірно сплачено судовий збір на суму 1073,60 грн. (2147,20 грн. - 1073,60 грн.)
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ у Київській області.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст.7 Закону України "Про судовий збір" надмірно сплачена ним сума судового збору підлягає поверненню у разі його звернення до суду з відповідним клопотанням.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення пенсії, а саме: за 2014-2016 роки.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн., починаючи з 04.07.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.