Рішення від 02.07.2025 по справі 300/3764/25

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2025 р. справа № 300/3764/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 092650008536 від 16.05.2025 року про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком у зв'язку з відсутністю в неї необхідного страхового стажу;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по цій пенсії починаючи з часу подання нею заяви про призначення цієї пенсії, з 08.05.2025 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачкою, відповідачем прийнято рішення від 16.05.2025 № 092650008536, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період роботи з 18.01.1992 по 06.12.1999 р., оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою підприємства, в якій відсутній код підприємства згідно з ЄДРПОУ. Крім того, назва підприємства при прийнятті на роботу та звільненні з неї не співпадає. Позивачка вважає таку вимогу протиправною з мотивів, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки покладається на роботодавця, натомість відповідачем така відповідальність покладена на позивачку. Відтак, просить позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

19.06.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 18.01.1992 по 06.12.1999 р., оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою підприємства, в якій відсутній код підприємства згідно з ЄДРПОУ що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58. Крім того, записи про прийняття на роботу і звільнення з роботи внесено різними підприємствами, однак трудова книжка, всупереч положень Інструкції № 58 не містить належним чином внесеної інформації про перейменування такого суб'єкта господарювання. У зв'язку з цим даний період стажу роботи позивачки не може бути зараховано до її страхового стажу, у зв'язку з чим наявний обсяг страхового стажу є недостатнім. З огляду на це просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 08.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області № 092650008536 від 16.05.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 18.01.1992 по 06.12.1999 р. відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.11.1984 р., оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою підприємства, в якій відсутній код підприємства згідно з ЄДРПОУ (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 № 17). Крім того, також не співпадає назва підприємства при прийнятті (МП "Дністер") із назвою підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення (КП "Дністер"), а інформація про реорганізацію/перейменування відсутня.

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов'язання зарахування даного періоду роботи до страхового стажу та призначення пенсії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі, також - Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі, також - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Разом з вказаним, як передбачено у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, якою установлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Судом встановлено, що позивачкою при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 08.05.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.11.1984 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 18.01.1992 по 06.12.1999 р. про прийняття на роботу і звільнення з роботи секретарем-діловодом в МП "Дністер" (записи № 4-5). (а.с. 12). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб'єкта господарювання, вказано посаду, підпис та ПІБ уповноваженої особи.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.

Щодо аргументів відповідача про невідповідність назви підприємства на печатці та запису прийняття на роботу суд вважає за потрібне звернути увагу на той факт, що після обох записів, що стосуються роботи на даному підприємстві, керівник підприємства проставив свою візу між записами № 5 і 6 наступного змісту:

"Директор

МП "Дністер" підпис Дубей".

Даний підпис скріплено печаткою, яка належить колективному підприємству "Дністер". Таким чином, відмінність між даними запису про прийняття на роботу і зазначення "МП "Дністер"" перед записом № 4 та даних в сліді печатки нівелюється даними візування цього документа директором підприємства МП "Дністер", а не КП "Дністер", відповідно до даних печатки.

Суд звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.

Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб'єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачці, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивачку. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв'язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.

Зважаючи вищезазначене суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо незарахування періоду роботи позивачки з 18.01.1992 по 06.12.1999 роки до її страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.

Виходячи з вищезазначеного, суд робить висновок про необхідність скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області № 092650008536 від 16.05.2025 про відмову в призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд констатує, що після зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивачки, загальний період її страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України № 1058-IV.

В прохальній частині позовної заяви позивачка просить призначити їй пенсію за віком та виплатити заборгованість по даній пенсії з 08.05.2025, тобто з дня подання нею заяви про призначення їй пенсії за віком.

Суд звертає увагу позивачки, що відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Таким чином, оскільки позивачка звернулася в строк, передбачений законом, то вона має право на задоволення своїх вимог з дати, наступної за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 21.04.2025 року, а не з 08.05.2025. У зв'язку з цим, задля належного і ефективного захисту порушеного права позивачки, слід вийти за межі заявлених позовних вимог.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, як орган, який уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 08.05.2025 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції № 0.0.4389317838.1 від 29.05.2025 (а.с. 21).

Як наслідок, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 092650008536 від 16.05.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 18.01.1992 по 06.12.1999 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.11.1984, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 08.05.2025 та призначити і виплатити їй пенсію за віком з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Копію цього рішення надіслати учасникам справи.

Відповідачу копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008).

Суддя Главач І.А.

Попередній документ
128603330
Наступний документ
128603332
Інформація про рішення:
№ рішення: 128603331
№ справи: 300/3764/25
Дата рішення: 02.07.2025
Дата публікації: 07.07.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (02.07.2025)
Дата надходження: 29.05.2025
Предмет позову: про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
Учасники справи:
суддя-доповідач:
ГЛАВАЧ І А
відповідач (боржник):
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
позивач (заявник):
Вилка Оксана Григорівна