03 липня 2025 року Справа № 280/3967/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 07.04.2025 року № 084650012332 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком;
2) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 30.03.2025, зарахувавши до її загального страхового стажу періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 , та стаж підприємницької діяльності з 25.10.1996 по 30.11.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2013 по 31.12.2016, з 01.01.2020 по 30.04.2020, з 01.01.2021 по 24.02.2022, період навчання з 01.09.1979 по 15.08.1980, з 01.09.1980 по 05.03.1984.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Котік О.С., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 1897295 від 15.05.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.03.2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком та додала документи для підтвердження стажу роботи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду Україні в Запорізькій області №084650012332 від 07.04.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зауважує, що відповідачем протиправно не були зараховані періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки, навчання та періоди провадження підприємницької діяльності. Вважає, що рішення відповідача прийняте без урахування усіх обставин, які мали значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.
26.05.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що до загального страхового стажу позивача не зараховані періоди трудової діяльності згідно з записами трудової книжки з огляду на виконання запису про зміну прізвища без додержання вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників та не долучення документа про зміну прізвища. Також вказано про відсутність правових підстав для зарахування періодів провадження підприємницької діяльності, оскільки відсутні докази про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (довідка ПФУ та дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування). Зауважено і на правомірності незарахування до страхового стажу періоду навчання, оскільки атестат та диплом видані на різні прізвища, свідоцтво про шлюб або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян не надано. Звернуто увагу, що функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 20.05.2025 задоволено клопотання представника позивача Котік Олесі Станіславівни про відстрочення ОСОБА_1 сплату судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору за подання до суду позову у цій адміністративній справі.
Ухвалою від 20.05.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
30.03.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084650012332 від 07.04.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 21 року. Зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про зміну прізвища виконано без додержання вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників, а документ про зміну прізвища не долучений. До страхового стажу не зараховано періоди підприємницької діяльності з 25.10.1996 по 30.11.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутня довідка Пенсійного фонду України про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. До страхового стажу не зараховано періоди підприємницької діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2016, з 01.01.2020 по 30.04.2020, з 01.01.2021 по 31.01.2025, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. До страхового стажу не зараховано періоди навчання з 01.09.1979 по 15.08.1980 відповідно атестату №10563 від 15.08.1980 та з 01.09.1980 по 05.03.1984 відповідно диплому НОМЕР_2 від 05.03.1984, оскільки відсутній зв'язок між ПІБ ( ОСОБА_2 ) та паспортними даними (Скиба). Свідоцтво про шлюб або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відсутні.
Відповідно до наявних у матеріалах пенсійної справи доказів до заяви про призначення пенсії позивач надала, серед іншого, трудову книжку серії НОМЕР_1 від 20.04.1984, на титульній сторінці якої зазначено « ОСОБА_2 » (закреслено) « ОСОБА_1 » (мовою оригіналу).
У трудовій книжці наявні наступні записи про трудову діяльність ОСОБА_1 :
14.04.1984 - прийнята до овочевого цеху Мелітопольського консервного заводу приймальником-здавачем готової продукції (наказ 33к від 13.04.84);
29.06.1984 - переведена до склотарного цеху комірником на час відсутності основного працівника (наказ 56к від 27.06.1984);
27.12.1988 - звільнена у зв'язку з доглядом за дитиною до 8 років (наказ 249 від 27.12.1988);
27.11.1989 - прийнята лаборантом лабораторії цитогенетики у Південне науково-виробниче плодорозсадницьке об'єднання Українського НДІ зрошуваного садівництва (наказ №76к від 23.11.89;
10.10.1994 - звільнена за власним бажанням у зв'язку з доглядом за дитиною до 14 років (наказ №91к від 10.10.94).
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00049720086 від 26.02.2025: 06.07.1985 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області складено актовий запис №834 про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_1 ; 28.09.2005 на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про розірвання шлюбу №2-1754 від 21.01.2005 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області складено запис №551 про розірвання шлюбу між вказаними особами.
Зазначене також підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 26.05.2006, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області
Відповідно до змісту атестату №10563 від 15.08.1980, виданого ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 - зазначено російською мовою), вона 01.09.1979 вступила і 15.08.1980 закінчила сільське професійно-технічне училище №7 м. Хоростків, Тернопільської області зі строком навчання один рік за професією «оператор по первинній обробці молока», присвоєно кваліфікацію оператора по первинній обробці молока.
В матеріалах пенсійної справи наявний диплом серії НОМЕР_2 від 05.03.1984, виданий ОСОБА_5 про те, що вона в 1980 році вступила до Свалявського політехнічного технікуму і в 1984 закінчила повний курс названого технікуму по спеціальності «технологія консервування». Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 05.03.1984 ОСОБА_5 присвоєно кваліфікацію «техніка -технолога». Також наявний диплом з аналогічним змістом, складений російською мовою та виданий « ОСОБА_5 » (мовою оригіналу).
Крім того, матеріали пенсійної справи містять наступні документи на підтвердження провадження позивачем підприємницької діяльності:
- податкові декларації з податку на доходи фізичних осіб за січень-березень 2011 року, травень 2011 року;
- податкові декларації про майновий стан і доходи за 2011, 2013, 2014, 2015, 2017, 2020 роки;
- таблиця сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 06.01.2021 за період травень-грудень;
- звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма N Д5 (річна)) за 2016, 2017, 2020 роки;
- таблиця нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями за 2016, 2017 роки;
- розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності за 2011 рік;
- декларація про доходи, одержані за 2008 рік (01.01.2008-31.12.2008, 01.01.2008-31.03.2008, 01.01.2008-30.06.2008, 01.01.2008-30.09.2008), 2009 рік (01.01.2009-31.12.2009, 01.01.2009-31.03.2009, 01.01.2009-30.06.2009, 01.01.2009-30.09.2009), 2010 рік (01.01.2010-31.12.2010, 01.01.2010-31.03.2010, 01.10.2010-30.06.2010, 01.01.2010-30.09.2010);
- патенти Державної податкової адміністрації серії НОМЕР_4 від 04.09.2009 (термін дії з 02.09.2009 по 12.11.2009), серії НОМЕР_5 від 16.01.2009 (термін дії з 13.01.2009 по 30.04.2009), серії ПАЄ №034024 від 11.02.2010 (термін дії з 09.02.2010 по31.08.2010), серії ПАЕ №746775 від 07.10.2011 (термін дії з 05.10.2011 по 31.10.2011), видані ОСОБА_1 ;
- витяг з Реєстру платників єдиного податку від 29.05.2020 №2008323400652 про те, що ОСОБА_1 з 01.06.2020 перебуває на спрощеній системі оподаткування (І група, ставка 10%);
- виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.05.2020.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу.
Як встановлено судом з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084650012332 від 07.04.2025, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані:
періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про зміну прізвища виконано без додержання вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників, а документ про зміну прізвища не долучений.
періоди підприємницької діяльності з 25.10.1996 по 30.11.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутня довідка Пенсійного фонду України про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
періоди підприємницької діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2016, з 01.01.2020 по 30.04.2020, з 01.01.2021 по 31.01.2025, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
періоди навчання з 01.09.1979 по 15.08.1980 відповідно атестату №10563 від 15.08.1980 та з 01.09.1980 по 05.03.1984 відповідно диплому НОМЕР_2 від 05.03.1984, оскільки відсутній зв'язок між ПІБ ( ОСОБА_2 ) та паспортними даними ( ОСОБА_6 ).
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 20.04.1984, а також періодів навчання суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), відповідно до пункту 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження)
За пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення здійснюються адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У відповідності до пункту 2.10 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи вносяться на внутрішньому боці обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства чи спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзаци перший-третій пункту 2.12. Інструкції № 162).
Відповідно до абзацу першого пункту 4.1. Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Відповідно до паспорту громадянина України позивача серії НОМЕР_6 від 29.01.2000 такий виданий на ім'я ОСОБА_1 .
Під час дослідження трудової книжки ОСОБА_1 , у якій містяться записи щодо її трудової діяльності за періоди з 14.04.1984 по 27.12.1988 та з 27.11.1989 по 10.10.1994, судом встановлено, що на титульній сторінці містяться закреслення прізвища « ОСОБА_2 » (мовою оригіналу) та зазначено поруч « ОСОБА_6 », ім'я та по батькові « ОСОБА_7 » (мовою оригіналу). Тобто, при першому заповненні трудової книжки прізвище, ім'я, по батькові позивача внесені російською мовою.
Водночас відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00049720086 від 26.02.2025 у період з 06.07.1985 по 28.09.2005 позивач перебувала у шлюбі зі ОСОБА_3 , до реєстрації шлюбу мала прізвище « ОСОБА_8 », а після реєстрації та розірвання шлюбу має прізвище « ОСОБА_6 ».
Наведене дає підстави для висновку про те, що розбіжності у написанні прізвища у трудовій книжці (а саме: зазначення « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_8 ») зумовлені виключно особливістю написання прізвища російською та українською мовами.
Крім того, відповідачем до поданих документів не були зараховані періоди навчання з 01.09.1979 по 15.08.1980 відповідно атестату №10563 від 15.08.1980 та з 01.09.1980 по 05.03.1984 відповідно диплому НОМЕР_2 від 05.03.1984, оскільки відсутній зв'язок між ПІБ ( ОСОБА_2 ) та паспортними даними ( ОСОБА_6 ).
Слід відмітити, що у період навчання позивача діяв Закон УРСР «Про народну освіту» від 01 жовтня 1974 року. Відповідно до частини першої статті 47 вказаного Закону для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві.
Частиною другого статті 48 цього Закону передбачалося, що особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою.
Відповідно до пункту "д" частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Так, судом з'ясовано, що диплом серії НОМЕР_2 від 05.03.1984, виданий ОСОБА_5 про те, що вона в 1980 році вступила до Свалявського політехнічного технікуму і в 1984 закінчила повний курс названого технікуму по спеціальності «технологія консервування». Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 05.03.1984 ОСОБА_5 присвоєно кваліфікацію «техніка -технолога». Також наявний диплом з аналогічним змістом, складений російською мовою та виданий « ОСОБА_5 » (мовою оригіналу).
Відповідно до змісту атестату №10563 від 15.08.1980, виданого ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 - зазначено російською мовою), вона 01.09.1979 вступила і 15.08.1980 закінчила сільське професійно-технічне училище №7 м. Хоростків, Тернопільської області зі строком навчання один рік за професією «оператор по первинній обробці молока», присвоєно кваліфікацію оператора по первинній обробці молока.
Отже, беручи до уваги те, що до реєстрації шлюбу позивач мала прізвище « ОСОБА_8 », після реєстрації шлюбу та розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_6 », а в дипломі та атестаті зазначено прізвище « ОСОБА_2 », суд вказує, що розбіжності у написанні прізвища в дипломі та атестаті з паспортними даними також виникли внаслідок неусталеності принципів міжмовного перетворення іншомовних назв.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за складання диплому та атестату. Зазначені вище атестат та диплом чітко посвідчують юридичні факти, не містять виправлень та виданий належним суб'єктом.
З урахуванням наведено суд підсумовує, що різне написанні прізвища позивача в трудовій книжці, атестаті, дипломі не може впливати на можливість зарахування спірних періодів позивача до страхового стажу, оскільки такі розбіжності є проявом надмірного формалізму. Відповідачем не заперечується належність вказаних документів саме позивачу. Достовірність записів в трудовій книжці, атестаті, дипломі сумнівів не викликають.
Здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, так само як і заповнення диплому та атестату здійснює уповноважена особа навчального закладу, тому відповідальність за неналежне оформлення вказаних документів не може бути покладена на позивача та призводити до позбавлення його права на врахування періодів роботи та навчання, який враховується для призначення пенсії.
У розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
За таких обставин відповідачем безпідставно не враховано періоди роботи позивача відповідно до записів трудової книжки, а також періоди навчання згідно із записами в атестаті та дипломі, поданих позивачем під час звернення із заявою про призначення пенсії на підтвердження наявності страхового стажу.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, під час навчання та офіційного працевлаштування, маючи відповідні записи у трудовій книжці, атестаті та дипломі, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, їй буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працював позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Враховуючи, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки, а також періоди навчання відповідно до записів атестату та диплому, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084650012332 від 07.04.2025 суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів підприємницької діяльності з 25.10.1996 по 30.11.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2013 по 31.12.2016, з 01.01.2020 по 30.04.2020, з 01.01.2021 по 31.01.2025 суд зазначає наступне.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 2.7 Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про перерахунок пенсії у зв'язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв'язку зі зміною кількості членів сім'ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.
Згідно із підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 21-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзацом третім підпункту 2 пункту 2.1 розділу 2 Порядку № 22-1 закріплено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Тобто законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб-підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а та від 06.08.2024 у справі № 580/7175/21.
Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-VI (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Таким чином, підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте, зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить, зокрема, від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію.
За допомогою підсистеми «Електронний суд» судом було зроблено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з відповіді №1543282 від 03.07.2025 встановлено, що у період з 25.10.1996 по 16.01.2017 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець (основний вид економічної діяльності 52.62.0 Роздрібна торгівля з лотків та на ринках), стан на час формування відповіді - припинено. Крім того, з відповіді №1543292 від 03.07.2025 судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.05.2020 є фізичною особою-підприємцем (основний вид економічної діяльності 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами), стан на час формування відповіді - зареєстровано.
Отже, у періоди з 25.10.1996 по 16.01.2017, з 27.05.2020 дотепер позивач була та є фізичною особою-підприємцем.
В оскаржуваному рішенні відповідач підставою для незарахування до страхового стажу періодів провадження позивачем підприємницької діяльності зазначив:
з 25.10.1996 по 30.11.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2003 - відсутня довідка Пенсійного фонду України про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
з 01.01.2013 по 31.12.2016, з 01.01.2020 по 30.04.2020, з 01.01.2021 по 31.01.2025 -відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що на підтвердження наявності у позивача права на зарахування до її страхового стажу періодів здійснення нею підприємницької діяльності до пенсійного органу надано:
- документи з податкової звітності, а саме: податкові декларації з податку на доходи фізичних осіб за січень-березень 2011 року, травень 2011 року; податкові декларації про майновий стан і доходи за 2011, 2013, 2014, 2015, 2017, 2020 рік; таблиця сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 06.01.2021 за період травень-грудень; звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма N Д5 (річна)) за 2016, 2017, 2020 роки; таблиця нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями за 2016, 2017 роки; розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності за 2011 рік; декларація про доходи, одержані за 2008-2010 роки;
- патенти Державної податкової адміністрації серії НОМЕР_4 від 04.09.2009 (термін дії з 02.09.2009 по 12.11.2009), серії ПАЕ №591587 від 16.01.2009 (термін дії з 13.01.2009 по 30.04.2009), серії ПАЄ №034024 від 11.02.2010 (термін дії з 09.02.2010 по31.08.2010), серії ПАЕ №746775 від 07.10.2011 (термін дії з 05.10.2011 по 31.10.2011);
- витяг з Реєстру платників єдиного податку від 29.05.2020 №2008323400652;
- виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підтвердження здійснення підприємницької діяльності у періоди 25.10.1996 по 30.11.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2003 позивачем не надано жодного доказу визначеного законодавством (торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків) для підтвердження вказаних періодів. Вказані докази позивачем ані разом із заявою про призначення пенсії до територіального орану ПФУ, ані із позовною заявою до суду надані не були.
Суд зазначає, що сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати нею відповідних внесків не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до її страхового стажу періоду підприємницької діяльності та не є належними доказами в підтвердження сплати страхових внесків, облік яких ведеться пенсійним органом.
За таких обставин, наданими до суду доказами не підтверджується факт сплати ОСОБА_1 страхових внесків у періоди 25.10.1996 по 30.11.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2003, що унеможливлює зарахування провадження підприємницької діяльності за цей період до страхового стажу особи.
Також судом досліджено довідку форми ОК-П (індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування), з якої встановлено, що за спірні періоди з 01.01.2013 по 31.12.2016, з 01.01.2020 по 30.04.2020, з 01.01.2021 по 31.01.2025 відсутня інформація про сплату страхових внесків. Будь-які інші докази, що спростовують дані Реєстру та, відповідно, підтверджують факт сплати внесків, у справі відсутні.
За таких обставин суд зазначає, що в матеріалах пенсійної справи відсутні необхідні документи для зарахування до страхового стажу всіх спірних періодів здійснення нею підприємницької діяльності.
Разом з тим, суд вважає, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів підприємницької діяльності застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права.
Суд зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17, від 03.10.2018 у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.
Відомості щодо продовження за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, строку проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, до суду не надано.
Встановивши, що поданих документів щодо підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності не достатньо, відповідачу слід було продовжити строк розгляду заяви та поданих документів, а також направити відповідні запити щодо отримання відомостей та доказів сплати позивачем страхових внесків, документів про сплату єдиного податку, фіксованого податку, тощо.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З аналізу наведених норм слідує, що у зв'язку зі зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком пенсійний орган зобов'язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи, якими документами це підтверджується. У разі прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії пенсійний орган повідомляє про це заявника із зазначає причини відмови.
У свою чергу, предметом доказування у даній справі є встановлення, зокрема, чи діяв відповідач обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Суд вважає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений права, що стосується предмету позову через те, що відповідач не отримав (не витребовував) та не перевірив дійсної сплати позивачем страхових внесків, податків, оскільки відповідачем не було вжито всіх передбачених законодавством заходів задля повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
За таких обставин суд вважає висновок пенсійного органу щодо відсутності підстав для зарахування спірних періодів провадження позивачем підприємницької діяльності передчасним, що також свідчить про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084650012332 від 07.04.2025.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує наступне.
За змістом частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Тобто, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи та навчання, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 30.03.2025.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про передчасність висновку пенсійного органу про відмову в призначенні позивачу пенсії та незарахуванні певних періодів роботи та навчання, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України). Оскільки ухвалою від 20.05.2025 відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, судовий збір не сплачено, враховуючи, що у позов позов подано через підсистему «Електронний суд», судовий збір у розмірі 968,96 грн (1211,20 грн х 0,8), слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084650012332 від 07.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.04.1984, періоди навчання з 01.09.1979 по 15.08.1980 відповідно до атестату №10563 від 15.08.1980 та з 01.09.1980 по 05.03.1984 відповідно до диплому НОМЕР_2 від 05.03.1984, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.03.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.07.2025.
Суддя К.В.Мінаєва