Справа № 734/1641/25 Головуючий у 1 інстанції Бузунко О. А.
Провадження № 33/4823/438/25
Категорія - ч. 5 ст. 126 КУпАП
02 липня 2025 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - Оседача М.М.,
за участю захисника - адвоката Мамая А.С. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в порядку дистанційного судового провадження (в режимі відеоконференції) справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2025 року,-
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,
притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) з накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 40 800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 605,60 грн.
Як встановив суд, ОСОБА_1 30 березня 2025 року о 21 год. 45 хв., керував транспортним засобом Mazda Tribute, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом Городоцьким районним судом Львівської області строком на 12 місяців від 10 квітня 2024 року. Правопорушення вчинено повторно протягом року.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати як незаконну та закрити провадження по справі за відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення. Вважає, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, а постанова суду винесена із порушенням норм процесуального права.
В доповнені до апеляційної скарги захисник - адвокат Мамай А.С. акцентує увагу на тому, що зупинку транспортного засобу було здійснено неналежною посадовою особою безпідставно, неправомірно, а тому, подальші дії працівників поліції вважає незаконними. Також, посилається на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази повторності вчинення адмінправопорушення.
При цьому вказує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем і був вимушений сісти за кермо транспортного засобу, у зв'язку із необхідністю виконання розпорядження командування при виконанні бойового завдання та безпосередньо дій, направлених на захист України.
Окрім цього, зазначає, що під час розгляду справи в місцевому суді були порушені права його довірителя, оскільки розгляд справи, всупереч вимог ст. 268 КУпАП, було здійснено без його участі, що позбавило останнього можливості надати свої пояснення з приводу даних обставин події.
В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не подавав.
При цьому, в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) захисник зазначив, що ОСОБА_1 був поінформований належним чином про час та місце слухання справи та не заперечував щодо розгляду справи за його відсутності.
Відповідно до вимог ч.6 ст.294 КУпАП участь особи, яка подала скаргу, чи інших осіб, які беруть участь у провадженні справи про адміністративне правопорушення, в розгляді справи судом апеляційної інстанції, не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заслухавши пояснення захисника (в режимі відеоконференції), який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, допитавши свідка, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Частина 5 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Пунктом 2.1 «а» Правил дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №286181 від 30.03.2025 року, ОСОБА_1 30 березня 2025 року о 21 год. 45 хв., в с. Кіпті, траса МО1 97 км., керував транспортним засобом Mazda Tribute, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом Городоцьким районним судом Львівської області строком на 12 місяців від 10 квітня 2024 року. Правопорушення вчинено повторно протягом року.
Викладені у даному протоколі відомості ОСОБА_1 власноручно підтвердив своїм підписом (а.с.5).
Отже, протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним із джерел доказів, в силу положень ст.251 КУпАП.
Згідно копії постанови Городоцького районного суду Львівської області від 10 квітня 2024 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік (а.с.7-8).
Постановою серії БАД №587871 від 20.05.2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн. (а.с.6).
Відповідно до ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції був досліджений відеозапис з нагрудної камери інспектора патрульної поліції.
Так, з відеозапису убачається (а.с.9), що водій ОСОБА_1 всупереч п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху керував транспортним засобом, не маючи права такого керування, оскільки був позбавлений права керування транспортними засобами на певний строк, що він і не заперечував.
Посилання апелянта щодо незаконної зупинки транспортного засобу працівниками патрульної поліції не знайшли свого підтвердження, оскільки з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, незгода водія із причинами зупинки або ненадання працівниками поліції доказів вчинення правопорушення, не позбавляє водія обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, та не впливає на причину зупинки. Крім того, на даний час діє воєнний стан і працівники поліції мають право зупиняти та перевіряти усі транспортні засоби, та осіб, які ними керують.
Слід зазначити і те, що ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами на певний строк, проте, навмисно порушує Закон та керує транспортним засобом, ігноруючи заборони, а тому він цілком обґрунтовано позбавлений права на одержання права керування транспортними засобами на п'ять років, що відповідає диспозиції ст. 126 КУпАП та санкції ч. 5 цієї статті.
Згідно вимог ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах, і це дає підстави для відхилення доводів апелянта.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Доводи захисника, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, нічим не підтверджені, а саме по собі перебування останнього на військовій службі, за відсутності відповідного наказу керівництва, не дозволяло сідати за кермо транспортного засобу, при цьому не маючи такого права.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в протоколі про адміністративне правопорушення, у графі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не зазначав, що діє в стані крайньої необхідності та взагалі відмовився надавати будь-які пояснення по суті порушення (а.с.5).
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, адміністративне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи, у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Невірно зазначена дата винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі є механічною помилкою, яка була допущена відповідною службовою особою при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, про що також в суді апеляційної інстанції повідомив працівник поліції ОСОБА_2 .
Доводи апелянта про те, що постанова серії БАД №587871 від 20.05.2024 року за ч.2 ст. 126 КУпАП не набрала законної сили, є непереконливими, оскільки згідно з диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП відповідальність настає саме за повторне вчинення протягом року правопорушень, передбачених частинами другою-четвертою статті 126 КУпАП.
При цьому, доказів того, що вказана постанова оскаржувалась ОСОБА_1 або його захисником у встановленому законом порядку до адміністративного суду та була скасована не надано та матеріали справи станом на 02.07.2025 року такої інформації не містять, а тому постанова від 20.05.2024 року вважається такою, що набрала законної сили та є законною.
Посилання захисника на порушення прав ОСОБА_1 через розгляд справи у відсутності останнього, не знайшло свого об'єктивного підтвердження, так як статтею 268 КУпАП визначений вичерпний перелік категорій справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких передбачає обов'язкову участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, проте стаття 126 КУпАП до цього переліку не входить.
Подане клопотання захисника про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому є всі підстави зупинити провадження по справі, не є переконливими, з огляду на таке.
Так, 01.05.2022 року законодавцем були внесені зміни у чинний КПК України щодо зупинення кримінального провадження в умовах воєнного стану.
Згідно зі ст.335 КПК України у разі, якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.
Апеляційний суд зауважує, що у КУпАП такі зміни цим законом не були внесені. Це свідчить про те, що законодавець мав на меті врегулювати виключно питання щодо зупинення кримінального провадження в умовах воєнного стану. Це обумовлено тим, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до КПК України участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов'язковою.
На відміну від провадження у справі про адміністративне правопорушення, де визначено, що участь особи є обов'язковою тільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, що передбачені частиною 1 статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4-172-9, 173, частиною 3 статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 КУпАП. Стаття 126 КУпАП до цього переліку не входить.
Враховуючи зазначене, застосування норм КПК України до правовідносин у даній справі за аналогією закону не видається можливим.
Також слід зауважити, що строки притягнення до кримінальної відповідальності є більш тривалими, ніж строки накладення адміністративного стягнення, та порядок їх обчислення є різним. Так, у КУпАП не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі.
Отже, чинним КУпАП передбачено лише можливість зупинення строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов'язаних з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо), і це прямо зазначено у стаття 277 КУпАП.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення.
Тому, розгляд даної справи без невиправданої затримки буде відповідати інтересам особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Водночас, згідно з ч.2 ст.268 КУпАП, не передбачено обов'язкової участі особи, яка притягається до відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП, а особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не позбавлена можливості подавати свої письмові пояснення щодо обставин справи.
Крім того, у справі приймає участь захисник - адвокат Мамай А.С., якому надано всі права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що є достатнім для здійснення захисту ОСОБА_1 .
Відтак, доводи ОСОБА_1 про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію слід розцінювати, як намагання останнім уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.
Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП, оскільки він, повторно, протягом року, керував транспортним засобом не маючи такого права, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Адміністративне стягнення ОСОБА_1 накладено судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП, з врахуванням характеру вчиненого правопорушення, його особи, ступеня вини та в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як ОСОБА_1 , так і іншими особами.
Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції не допущено порушень вимог ст. 280 КУпАП, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вчиненому правопорушенні, кваліфікацію дій та необґрунтованість накладеного стягнення, підстав для скасування, або зміни постанови суду не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
СуддяМ. М. Оседач