19.06.2025 Справа №607/9624/23 Провадження №1-і/607/2/25
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , у м.Тернополі в залі суду у відкритому судовому засіданні, розглянувши клопотання в.о. начальника ДУ «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про вирішення питання щодо міри запобіжного заходу, -
встановив:
В.о. начальника ДУ «Одеський слідчий ізолятор» ОСОБА_4 звернувся до суду із клопотанням, в якому просить постановити ухвалу, в якій зазначити міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_5 згідно ч.4 ст.374 КПК України, посилаючись на те, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2025 року ОСОБА_5 засуджено за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді 5 років 8 місяців позбавлення волі, однак у вироку суду не зазначено міру запобіжного заходу.
В судове засідання представник ДУ «Одеський слідчий ізолятор» не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду клопотання.
Засудженого ОСОБА_5 в судове засідання не доставлено з незалежних від суду причин.
Прокурор ОСОБА_3 щодо задоволення клопотання заперечила посилаючись на те, що у даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 не застосовувались заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема запобіжні заходи. При цьому, вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2025 року щодо ОСОБА_5 набрав законної сили та підлягає зверненню до виконання.
Відповідно до ч.5 ст.539 КПК України, неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.537 КПК України, Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, зокрема про застосування покарання за наявності кількох вироків.
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2025 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК Україниі призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 8 (вісім) місяців. На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 09 січня 2024 року більш суворим покаранням призначеним цим вироком ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 8 (вісім) місяців та зарахувано покарання відбуте частково за вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 09 січня 2024 року. Строк відбування покарання ОСОБА_5 вирішено рахувати з 26 квітня 2023 року. Вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат та про долю речових доказів. Вирок набрав законної сили 02 червня 2025 року.
Згідно зі ст. 374 КПК України, вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку суд може прийняти рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Питання застосування запобіжного заходу розглядається в порядку ст. 331 КПК України, яка, в свою чергу, відсилає до Глави 18 КПК України.
Відповідно до ч.4 ст.176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Судом встановлено, що запобіжний захід щодо ОСОБА_5 в даному кримінальному провадженні не обирався.
В ході судового розгляду, а також під час судових дебатів прокурор не звертався до суду із клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу, у зв'язку з чим у суду були відсутні підстави вирішувати питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження при ухваленні вироку, в тому числі приймати рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Разом з тим, застосування запобіжного заходу щодо особи при ухваленні вироку з ініціативи суду свідчитиме про порушення права особи на захист, оскільки в такому разі особа, щодо якої обирається запобіжний захід та її захисник, не матимуть можливості висловити з цього приводу своєї позиції, оскільки не знатимуть, яке рішення і який запобіжний захід може застосувати суд. Наведене також не відповідає приписам ч. 6 ст. 22 КПК України (принципу змагальності), ч. 3 ст. 26 КПК України (принципу диспозитивності), Главі 18 КПК України.
Враховуючи наведені обставини, а також беручи до уваги те, що начальник слідчого ізолятора не є суб'єктом, за клопотанням якого суд може вирішувати питання про застосування запобіжного заходу, враховуючи пояснення в судовому засіданні прокурора ОСОБА_3 , суд вважає, що у задоволенні клопотання начальника ДУ «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про вирішення питання щодо міри запобіжного заходу, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 26, 372, 374, 537 КПК України, суд,-
постановив :
У задоволенні клопотання начальника ДУ «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про вирішення питання щодо міри запобіжного заходу, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1