Справа № 490/4707/25
н/п2-а/490/120/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
про повернення позовної заяви
03 липня 2025 року м. Миколаїв
Суддя Центрального районного суду м.Миколаєва Гуденко О.А., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення ,-
16.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови № 29 від 22 січня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до ч.3 статті 210 КУпАП.
Ухвалою від 16.06.2025 року дана заява залишена без руху та надано заявнику в 7-денний строк, з дня отримання ухвали, усунути зазначені недоліки в ухвалі суду. Роз'яснено позивачу, що наслідками невиконання ухвали суду відповідно до частини 5 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України є повернення позовної заяви.
Копію ухвали заявник отримав 25.06.2025 року, що підтверджується повернутим до суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з особистим підписом заявника та відміткою про вручення ОСОБА_1 .
На виконання цієї ухвали 03 липня 2025 року ОСОБА_1 суду надано клопотання про поновлення строків на звернення до суду щодо оскарження постанови від 22.01.2025 року. В клопотанні посилається на те, що 09 січня 2025 року він дійсно отримав протокол про адміністративне правопорушення № 13 від 09.01.2025 року, згідно якого він ніби-то вчиним адміістративне правопорушення , передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. в якому такоє було зазначено, що розгляд справи про адмністративне правопорушення відбудетиься 15 січня 2025 року о 10.00 годин.
В зв'язку з його неявкою (він зазначає, що з невідомих йому причин), розгляд адміністратвиної справи було відкладено до 22 січня 2025 року о 15.00 годин.
Проте під час розгляду адімінстративної справи він не був присутнім , постанову № 29 не отримував.
22 січня 2025 року вночі стався черговий обстріл Миколаєв, отже він вночі перебував в укритті та перебував в пригніченому стані , отже не зміг прийти 22 січні 2025 року до ТЦК. Крім того, він є інвалідом третьої групи та не в повній мірі розуміє всі наслідки вчинених відносно нього дій з боку ТЦК, отже він не розмув, що мав робити. Отже, дізнався про постанову лише тоді, коли заблокували його банківську картку.
Отже з цього часу виконавчого провадження , з цієї ж дати можливо нараховувати строк на оскарження вказаної постанови, що є визначальним для унормування початку перебігу строку.
Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Розглянувши заяву про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На підставі частин першої та другої статті 123 КАС у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_2 з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень ч.3 статті 122 КАС України та статтею 289 КУпАП, за якою строк для оскарження постанови про адміністративне правопорушення становить 10 днів з дня винесення постанови, суд зазначає, що вказаними нормами КАС України встановлено скорочений 10-тиденний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який не ставить під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідує легітимну мету щодо поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом 10 днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При цьому, суд з'ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (заподіяння збитків).
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року № 340/1019/19).
З урахуванням того, що оскаржувана постанова прийнята 22 січня 2025 року, то позовна заява ОСОБА_1 подана з пропуском 10-денного строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Як зазначено вище, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, позивача виходив з того, що він не з'явивися у достовірно відому йому дату розгляду справи 15 січня 2025 року. Водночас з цього часу у він повідомлень від відповідача не отримував і жодним чином навіть не поцікавився результатом розгляду справи.
Отже, позивач протягом 5-ти місяців , достовірно знаючи про перебування справи про адміністративне правопорушення на розгляді в ТЦК, жодним чином не поцікавивися ані результатами розгляду справи , ані рухом справи.
Отже, у ОСОБА_1 право на адміністративний позов виникло тоді, коли він міг дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Дії позивача , а саме його бездіяльність та байдужість до результатау розгляду справи не можна розцінити як неможливість незнання про порушення своїх прав - адже він мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, оскільки йому було достовірно відомо про обставини порушення, на його думку, його прав та ймовірність прийняття оскаржуваного рішення , а також у нього були відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 року по справі №806/2321/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Крім того, суд зважає і на тривалість часу, який минув із дати завершення процесуального строку й на те, що позивачем не вживалось жодних заходів для того, щоб реалізувати своє право на звернення у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд доходить висновку, що відсутні причини пропуску строку звернення до суду, які можуть вважатися поважними.
Положення ч. 2 ст. 123 КАС України кореспондують приписам п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, якими передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС через пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки скаржник не навів об'єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах установленого частиною другою статті 122 КАС строку.
Відповідно до ч. 6 ст. 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
Суд роз'яснює, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Таким чином, враховуючи, що адміністративний позов позивачу повернуто, суд приходить до висновку про необхідність повернення позивачу суми сплаченого ним судового збору у розмірі 605, 60 гривень.
Керуючись ст. 120, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 248, 255, 256 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - повернути особі, яка її подала.
Повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір у сумі 605 гривні 60 копійок, який було сплачено відповідно до квитанції від 11.06.2025 року.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її вручення.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СУДДЯ О. А. ГУДЕНКО