Справа № 489/3169/22
Провадження № 2/489/106/25
Іменем України
03 липня 2025 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі
головуючого судді Микульшиної Г.А.,
із секретарем судового засідання Тищенко Д.О.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Гавловської Ю.В.,
відповідача ОСОБА_2 , її представника - адвоката Павленко Н.М.,
свідка ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна,
встановив:
В листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, передані в якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу квартири, у розмірі 9 300,00 дол. США. Відповідач ухиляється від укладення договору купівлі-продажу, повернути аванс відмовляється, тому позивач просить суд стягнути з неї суму авансу в розмірі 9 300,00 дол. США та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04.03.2021 між сторонами був укладений у простій письмовій формі попередній договір купівлі-продажу. Предметом договору була квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору сторони зобов'язались у строк до 15.04.2021 укласти договір купівлі-продажу (основний договір) вказаної квартири. Згідно цього ж договору покупець передав, а продавець прийняв аванс у сумі 9 300,00 дол. США - в рахунок належних платежів за договором купівлі-продажу вказаної квартири. Зі змісту договору встановлено, що сторони домовились, що істотними умовами основного договору купівлі-продажу будуть такі: продаж квартири буде вчинено за ціною 24 000,00 дол. США, що будуть надані з урахуванням переданої покупцем суми в розмірі 9 300,00 дол. США.
В майбутньому відповідач вирішила не укладати з позивачем договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Проте до теперішнього часу кошти сплаченого авансу не повернуті, виконати свої грошові зобов'язання відповідач відмовляється.
Посилаючись на викладене, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 09.11.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.11.2022 накладено арешт на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 .
09.01.2023 по справі № 489/3169/22 судом постановлено заочне рішення, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна - задоволено; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, передані в якості авансу, в розмірі 9 300,00 доларів США; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3 896,20 грн.
ОСОБА_4 звернулась до суду із завою про скасування заочного рішення.
06.03.2024 Ленінським районним судом м. Миколаєва постановлено ухвалу, відповідно до якої заочне рішення від 09.01.2023 по справі № 489/3169/22 - скасовано; розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання у справі.
19.03.2024 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Павленко Н.В. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого вона просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на те, що відповідач ОСОБА_4 вищевказаний договір з ОСОБА_1 не укладала, такий договір не підписувала, грошові кошти не отримувала.
Від позивача ОСОБА_1 19.03.2024 надійшла відповідь на відзив, згідно якого він наполягав на укладанні між ним та відповідачем ОСОБА_4 попереднього договору купівлі-продажу квартири з передачею авансу. Позивач разом з його сестрою неодноразово бував в кв. АДРЕСА_1 , яка була виставлена на продаж; позивач передав відповідачці аванс. Позивач вказував на те, що на теперішній час оригінал попереднього договору купівлі-продажу від 04.03.2021 втрачено, оскільки з початку повномасштабного вторгнення він перебуває на військовій службі в Збройних Силах України. При цьому ОСОБА_1 вказував, що копію з оригіналу договору робив його представник - адвокат Куратьов А.В., який засвідчив відповідність копії оригіналу. Вважає, що надані документи доводять факт отримання відповідачем авансу та підстави його отримання.
28.03.2024 від представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Павленко Н.В. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких вона наполягає на тому, що попередній договір купівлі-продажу з позивачем не укладала і не підписувала, грошей не отримувала, з ОСОБА_1 взагалі не знайома.
За клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Павленко Н.М. ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2024 по справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Продавець» у попередньому договорі купівлі-продажу від 04.03.2021, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 або іншою особою? - на копії попереднього договору купівлі-продажу від 04.03.2021, яка міститься на арк. 14 т. 1 матеріалів цивільної справи № 489/3169/22. Проведення експертизи доручено експертам (експерту) Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
26.04.2024 на адресу суду від Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, оскільки оригінал попереднього договору купівлі-продажу від 04.03.2021 відсутній, а почеркознавче дослідження по копіям та технічним зображенням документів не проводиться відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень».
Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01.05.2024 провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів - поновлено, призначено підготовче судове засідання у справі.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 07.05.2024, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 48 років, про що складено актовий запис № 1092 (а.с. 107, т. 2).
У відповідності до ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.05.2024 зупинено провадження у справі № 489/3169/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна до закінчення шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та залучення до участі у справі всіх її правонаступників, тобто до 03.11.2024.
05.11.2024 Ленінським районним судом м. Миколаєва направлено запит до ПН ММНО Островської-Колосюк Ю.Б., яким витребувано копію спадкової справи № 15/2024, заведену після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Витребувана спадкова справа надійшла на адресу суду 06.12.2024.
09.12.2024 Ленінським районним судом м. Миколаєва постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі № 489/3169/22 та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 12.02.2025 замінено відповідача ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її правонаступника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; відкладено підготовче засідання у цивільній справі.
21.02.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Павленко Н.М. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого вона проти задоволення позову заперечує, наполягає на тому, що сестра відповідача ОСОБА_4 попередній договір купівлі-продажу квартири не укладала, не підписувала, грошові кошти не отримувала. Наполягала на тому, що позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів існування такого договору та укладення його ОСОБА_4 , оскільки на теперішній час оригіналу даного договору в матеріалах справи не міститься, а отже встановити, чи дійсно підписувала його ОСОБА_4 не виявляється можливим. При цьому відповідач ставить під сумнів достовірність копії попереднього договору купівлі-продажу квартири.
Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.04.2025 закрито підготовче провадження у справі; призначено справу до розгляду по суті; викликано в судове засідання для допиту в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гавловська Ю.В. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити. Пояснили, що оригінал попереднього договору втрачено. Позивач передавав кошти ОСОБА_4 в присутності ріелтора ОСОБА_5 , своєї доньки ОСОБА_6 та сестри ОСОБА_6 . Після допиту свідка позивач пояснив, що вперше в січні 2021 року передав кошти у розмірі 1000 дол. США ріелтору ОСОБА_7 за її послуги. Також постійно передавав кошти у різних сумах через ріелтора ОСОБА_4 то на погашення житлово-комунальних послуг за квартиру, яку він збирався придбати, то на оформлення біржового договору. Коли зрозумів, що ані договір купівлі-продажу з ним не укладатимуть, ні кошти не повернуть (на його прохання) - звертався до правоохоронних органів з метою врегулювання цього питання. Писав заяви до поліції, але йому не відомо результат їх розгляду. І зразки цих заяв у нього не зберіглися.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Павленко Н.М. позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні в повному обсязі. Відповідач наполягала, що сестра дійсно бажала продати спірну квартиру, однак ніяких коштів ні особисто від позивача, ні від ріелтора не отримувала, попередній договір не підписувала. Аналогічні доводи зазначала ОСОБА_4 у суді за життя, коли вирішувалось питання про скасування заочного рішення і при призначенні експертизи.
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що є донькою позивача. Квартира АДРЕСА_1 мала бути подарована їй її батьком. Вона тричі була присутня в цій квартирі, і деякі рази ОСОБА_4 не відкривала двері та заперечувала факт продажу цієї квартири, та через двері говорила, що не знає ніякого ОСОБА_8 , тому вони з ріелтором не могли потрапити до цієї квартири. Вперше оглядала квартиру разом з батьком, чоловіком та дитиною на руках в січні 2021 року - тоді батько передавав якісь кошти ріелтору ОСОБА_7 , яка займалась продажем спірної квартири, тоді ж був присутній ріелтор ОСОБА_9 , який повинен був придбати більш дешеве житло для ОСОБА_4 . В інші 2 рази, зокрема і 04.03.2021 була присутня у вказаній квартирі, її батько передавав ріелтору якісь кошти для ОСОБА_4 в її присутності, однак ані їх розміру, ані номіналу, ані того чи були вони в валюті чи в гривні згадати не може. Ніяких документів в її присутності сторони договору не підписували, то були справи її батька, продавця та ріелтора, вона уходила з квартири, коли вони можливо щось підписували.
Вислухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, суд встановив наступне.
04.03.2021 від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (покупця) було укладено у простій письмовій формі попередній договір купівлі-продажу. Предметом договору є квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до договору сторони зобов'язались у строк не пізніше 15.04.2021 укласти договір купівлі-продажу (основний договір) вказаної квартири, а також здійснити повний розрахунок. Згідно цього ж договору покупець ОСОБА_1 передав, а продавець ОСОБА_4 прийняла аванс у розмірі 9 300,00 дол. США - в рахунок належних платежів за договором купівлі-продажу квартири. Сторони домовились, що продаж квартири буде вчинено за ціною 24 000,00 дол. США, що будуть сплачені з урахування попередньо переданої суми 9 300,00 дол. США. У вказаному договорі міститься підпис у графі «Покупець», а також підпис у графі «Продавець»; прізвища, імена та по батькові відповідних осіб поряд зі вказаними підписами не зазначено. До матеріалів справи долучено копію вказаного документа (а.с. 14, т. 1).
З пояснень позивача та його представника вбачається, що у встановлений строк відповідач ОСОБА_4 відмовилась від укладання з позивачем договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , та відмовилась від укладання такого договору в подальшому. Проте до теперішнього часу кошти сплаченого не відповідачем не повернуті, виконати свої зобов'язання відповідач відмовляється.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.11.2022, право власності на кв. АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 39, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 107, т. 2).
Після смерті ОСОБА_4 . ПН ММНО Островською- ОСОБА_10 заведено спадкову справу № 15/2024 (а.с. 122-129, т. 2). Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла її сестра - ОСОБА_2 , звернувшись із відповідною заявою до нотаріуса.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного правового регулювання.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу, зокрема, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно із ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 644/10317/19 зазначено, що відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Згідно частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77-78, чч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі № 235/499/17 зазначено, що аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова ВС від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц).
У разі пред'явлення позову про стягнення грошових коштів позивач повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання відповідного грошового зобов'язання. Для цього суд повинен встановити наявність між сторонами визначених правовідносин, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого підтверджується факт передачі коштів.
Відповідно до ч. 2, 6 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Всупереч вищезазначеного, позивачем ОСОБА_1 не надано належних, допустимих, достовірних, достатніх та неспростовних доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог. Так, в матеріалах справи не міститься оригіналу попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.03.2021, який, згідно пояснень позивача, втрачено. В зв'язку з цим відсутня об'єктивна можливість проведення по справі судової почеркознавчої експертизи для визначення, чи здійснено підпис на вказаному договорі від імені ОСОБА_4 особисто нею, або іншою особою. При цьому за життя ОСОБА_4 та станом на час розгляду справи її сестра відповідач ОСОБА_2 категорично заперечували факт підписання договору та отримання грошових коштів. Належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної передачі грошових коштів позивачем ОСОБА_4 до матеріалів справи не долучено (квитанції, платіжного доручення, розписки, тощо). До пояснень свідка ОСОБА_3 про передачу грошових коштів в її присутності суд ставиться критично, оскільки вказана особа є близькою родичкою позивача (рідною дочкою), вона точно не знає розміру таких коштів та точної мети їх передачі, та покази свідків не є належним та достовірним доказом передачі грошових коштів.
Враховуючи викладене, дослідивши надані докази в їх сукупності та взаємозв'язку, керуючись принципами змагальності цивільного судочинства та верховенства права, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та в їх задоволенні необхідно відмовити.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову відмовлено - судові витрати покладаються на позивача.
Крім того, відповідно до частини 9 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
За таких обставин, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.11.2022 у даній справі необхідно скасувати.
Керуючись ст. ст. 2-13, 141, 259, 263-268 ЦПК України, суд -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.11.2022 у справі № 489/3169/22, а саме: скасувати арешт на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ;
відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 03.07.2025.
Суддя Г.А. Микульшина