Справа № 183/12856/24
№ 2/183/2371/25
03 липня 2025 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судових засідань Шевченко О.С.,
розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси» про стягнення заборгованості,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Шклярука Д.С.,
представника відповідача - адвоката Шуріна І.В.,-
Стислий виклад позиції сторін.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси», в якому просить стягнути заборгованість за договором позики від 25.06.2013 року у загальному розмірі 846100, 14 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 25 червня 2013 року між позивачам та відповідачем, в особі його директора - ОСОБА_2 , було укладено договір позики, за змістом якого позивач передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 250000 доларів США готівкою в іноземній валюті. Зазначені кошти були отримані відповідачем для використання у своїй господарській діяльності.
За користування позикою відповідач зобов'язався сплачувати щомісяця проценти у розмірі 2% від суми позик.
За змістом договору відповідач зобов'язався повернути грошові кошти у строк до 18 липня 2019 року.
Крім того, сторони узгодили, що у випадку несвоєчасного повернення суми боргу у строк до 18.07.2019 року, позикодавець має право на повернення несплаченої суми позики, з урахуванням пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення, індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.
В цей же день, тобто 25.06.2013 року директором ТОВ «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси» - Гарбузовим Романом Олександровичем власноручно було складено та видано розписку про отримання ним, як керівником підприємства, грошових коштів у сумі 250000 доларів США готівкою.
17 липня 2019 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору позики від 25.06.2013 року, у відповідності до якої продовжено строк дії договору до 20 грудня 2021 року , а пункт 8 договору позики викладено у редакції, відповідно до якої позивач, у випадку несвоєчасного повернення позики, матиме право вимагати пеню у вигляді подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення, інфляційні втрати за весь час прострочення та 3% від простроченої суми.
23 грудня 2021 року відповідачеві було вручено письмову претензію, у якій позивач просив повернути отримані в борг кошти, на що 24 січня 2022 року відповідач надав ОСОБА_1 письмову відповідь на претензію, у якій повідомив, що підприємство не може повернути борг та ними вживаються всі заходи для погашення заборгованості за договором.
Станом на момент звернення до суду заборгованість не погашена відповідачем, тому, за розрахунком позивача, заборгованість ТОВ «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси» становить 846100,14 доларів США, та складається з: основної суми позики у розмірі 250000 доларів США, 3% річних у розмірі 22479,45 доларів США, 505000 доларів США - процентів за користування позикою, 68620, 69 доларів США - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за останній рік прострочення боргу в межах строку позовної давності.
У відзиві на позов представник відповідача заперечує проти позову та зазначає наступне. Згідно довідки ТОВ «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси» за вих. № 1/01 від 13 січня 2025 року, з 2013 року і по цей час Товариство не одержувало від ОСОБА_1 жодних позик в іноземній валюті, у зв'язку з чим на балансі підприємства не обліковуються короткострокові чи довгострокові зобов'язання з повернення валютної позики та відсотків, в зв'язку з чим відповідач взагалі заперечує факт одержання грошей за Договором позики, і вважає зазначений договір неукладеним. Крім того, відповідач спростовує можливість укладення такого договору, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного суду у справі № 373/2054/16-ц, а також на правове регулювання діяльності юридичної особи - суб'єкта господарювання, в тому числі визначений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні (а.с. 29-39).
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороки О.В. від 27 грудня 2024 року відкрите провадження по справі, розгляд справи проводився в порядку загального позовного провадження (а.с. 25)
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороки О.В. від 27 грудня 2024 року відмовлено позивачеві у задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с. 26-27).
Ухвалою суду від 17.02.2025 року призначено розгляд справи по суті.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 травня 2025 року вжито заходи забезпечення позову (а.с. 85).
Позиція сторін в судовому засіданні.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав, надав детальні пояснення про походження коштів для надання позики та їх наявність на момент виникнення спірних правовідносин. Так, позивач наголосив на тому, що у 2013 році він на професійній основі займався футболом, був у складі команди національної збірної республіки Азербайджан, отримував доходи в іноземній валюті. З ОСОБА_2 вони товаришували тривалий час, тому коли позивач закінчував свою професійну кар'єру в спорті, маючи намір вкласти отримані доходи в розвиток, ОСОБА_2 і запропонував вкласти їх у розвиток підприємства ТОВ «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси», де він був керівником. Останній запевняв, що ці кошти підуть на придбання обладнання, яке вони спільно купували за межами України в іноземній валюті. ОСОБА_2 , отримавши від нього готівку у розмірі 250000 доларів США запевнив позивача, що на підставі укладеного письмового договору позики, бухгалтер їх обов'язково оприходує в касі підприємства. Позика була довгостроковою, сумніві у тому, що ці кошти не будуть йому повернуті з процентами, у позивача не виникало, але коли настав строк повернення позики, ОСОБА_2 почав говорити, що у підприємства є тимчасові труднощі, тому запропонував укласти додаткову угоду та продовжити строк дії договору. Коли і цей строк сплив, ОСОБА_2 почав уникати зустрічей, не відповідав на телефонні дзвінки тощо. На його письмову претензію підтвердив наявність грошового зобов'язання саме підприємства за договором позики та додаткової угоди.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав, визначених у позові.
Представник відповідача позов не визнав з підстав, визначених у відзиві.
Суд, дослідивши докази з точки зору допустимості та належності, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом за змістом письмового договору позики встановлено, що 25 червня 2013 року позичальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси», в особі директора Гарбузова Романа Олександровича, отримало від ОСОБА_1 позику в розмірі 250000 доларів США.
Згідно п.2 договору Позичальник отримав від позикодавця грошові кошти з метою використання в господарській діяльності.
Пунктами 3, 5 Договору встановлено строк дії договору - до 18 липня 2019 року, за користування позикою щомісяця нараховуються відсотки у розмірі 2% від суми позики, зобов'язався повернути грошові кошти у строк до 31 серпня 2021 року.
Пунктом 8 Договору передбачено право позичальника на отримання пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання, індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, - у разі неповернення позики своєчасно, тобто до 18 липня 2019 року (а.с. 12-13).
Договір містить підписи сторін, підпис позичальника завірений печаткою ТОВ «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси».
На підтвердження отримання готівкових коштів від ОСОБА_1 суду надана розписка ОСОБА_2 про отримання 250000 доларів США, згідно договору від 25.06.2013 року (а.с. 14).
17.07.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до Договору позики від 25.06.2013 року, за умовами якого Позичальник зобов'язався повернути позику у трок до 20 грудня 2021 року, та п.8 пунктом додаткової угоди передбачено право позичальника на отримання пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання, індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, - у разі неповернення позики своєчасно, тобто до 20 грудня 2021 року (а.с. 16).
Додаткова угода підписана ОСОБА_2 , як директором ТОВ «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси», без накладення печатки підприємства, та ОСОБА_1
23 грудня 2021 року відповідачеві було вручено письмову претензію, у якій позивач просив повернути отримані в борг кошти (а.с. 17), на що 24 січня 2022 року відповідач надав позивачеві письмову відповідь на претензію, у якій повідомив, що підприємство не може повернути борг та ними вживаються всі заходи для погашення заборгованості за договором (а.с. 18).
Правовідносини щодо укладення договору позики, в тому числі в іноземній валюті, врегульовані наступними нормами закону.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465 цс 18).
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:
«валютні цінності»: валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України; іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Для цілей цього Декрету надалі під термінами:
-«валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;
-«іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;
-«валютні операції»: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
-«резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
-«нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні або юридичніособи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, як зазначав суд вище, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 травня 2020 року у справі № 756/11048/18 (провадження № 61-11719св19).
Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що договір позики слід вважати не укладеним, з огляду на правове регулювання діяльності юридичної особи - суб'єкта господарювання, що суперечить Положенню про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженому постановою правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 зі змінами та доповненнями, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (далі - Положення № 637).
Відповідач наполягає на тому, що кошти, отримані ОСОБА_2 , в касі підприємства не були оприбутковані, власники підприємства не уповноважували найманого працівника - директора ОСОБА_2 на укладення будь-яких договорів позики.
У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18) викладено висновок про те, що, укладаючи угоду з юридичною особою, позивач мала передбачати, що стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних.
За правилами пункту 2.6 Положення № 637, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, враховуючи час укладення зазначеного договору позики, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
Відповідно до пункту 4.1 наведеного Положення з метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу, а їх керівники мають забезпечити належне облаштування цієї каси та надійне зберігання готівкових коштів у ній.
Пунктом 3.3 Положення № 637 визначено, що приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (стаття 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів внесення у касу відповідача грошових коштів за договором позики від 25 червня 2013 року та їх зарахування на рахунок юридичної особи, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Питання щодо судових витрат належить вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України, поклавши ці витрати на позивача
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263, 265 ЦПК України, суд,-
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси» про стягнення заборгованості.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси», код в ЄДРПОУ 35419211, місцезнаходження: вул.Гідності, 154, м.Самар, Дніпропетровська область, 51200.
Повне судове рішення виготовлене 03 липня 2025 року.
Суддя О.В. Сорока.