02 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15475/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 (суддя Удалова О.Г.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 (колегія суддів: Владимиренко С.В., Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні Нафогазові Технології"
про стягнення 1 314 880,43 грн,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні Нафогазові Технології" про стягнення 1 314 880, 43 грн, з яких: 869 884,42 грн пеня та 444 996, 01 грн штраф.
2. Господарський суд міста Києва рішенням від 03.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, позов задовольнив частково; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні Нафогазові Технології" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи" пеню в розмірі 249 539,80 грн, штраф у розмірі 216 218,16 грн; в іншій частині позову відмовив.
3. 20.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи" через систему Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 620 344,62 грн та штрафу у розмірі 228 777,85 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
4. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
6. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
7. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
8. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).
9. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
11. Скаржник частково оскаржує судові рішення, якими вирішено спір про стягнення 1 314 880,43 грн, а тому вони не підлягають касаційному оскарженню.
12. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК.
13. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, (пп."а" п.2 ч.3 ст.287 ГПК). Скаржник вказує, зокрема, таке:
"У цій касаційній скарзі будуть поставлені питання, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо переважності умов договору над нормами цивільного законодавства при тлумаченні правовідносин сторін, а також хибності неоднозначної та незаконної практики щодо неможливості застосування штрафних санкцій за прострочення частин робіт за договорами підряду. Крім того, наполягаємо на необхідності формування окремого висновку про необхідність встановлення та належного обґрунтування судами наявності виключних обставин як підстав для зменшення розміру штрафних санкцій".
14. Наведені скаржником твердження щодо наявності правового питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики фактично є обґрунтуванням таких загальних підстав касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадках, якщо: 1) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (що передбачена п.2 ч.2 ст.287 ГПК); 2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (що передбачена п.3 ч.2 ст.287 ГПК).
15. Натомість фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів.
16. Саме лише посилання на випадок, зазначений у пп."а" п.2 ч.3 ст.287 ГПК не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.
17. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч."с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
18. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
19. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
20. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
21. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
22. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
23. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.
24. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/15475/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець