24 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 921/370/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова Платформа"
на додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі
за позовом Комунального підприємства "Лозоваводосервіс" Лозівської міської ради Харківської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова Платформа"
про розірвання договору про надання послуг.
У судове засіданні представники сторін не з'явилися.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У червні 2024 року Комунальне підприємство "Лозоваводосервіс" Лозівської міської ради (далі - КП "Лозоваводосервіс" та/або позивача) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова Платформа" (далі - ТОВ "Правова Платформа" та/або відповідач) про розірвання договору про надання послуг від 01.03.2024 № 127/24 (далі - Договір).
1.2. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.11.2024 у справі № 921/370/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
1.3. Після ухвалення судом рішення у даній справі ТОВ "Правова Платформа" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з заявою про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000,00 грн.
1.4. 12.11.2024 КП "Лозоваводосервіс", через систему "Електронний суд" подані письмові заперечення № б/н (вх. №8668) на вказану заяву. У них позивач зазначав, що інтереси відповідача у справі представляв сам керівник ТОВ "Правова Платформа", як представник, а тому не зрозуміло з ким був укладений договір про надання правничої допомоги і які послуги були оплачені. Крім того, у поданій заяві, керівник відповідача не зазначив, що має статус адвоката та не надав підтверджуючих документів. Також до заяви відповідача не додано будь-яких підтверджуючих документів, які б свідчили про оплату за надання правничої допомоги. Підсумовуючи позивач просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Додатковим рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2024 у справі № 921/370/24 (суддя Руденко О. В.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 (Галушко Н. А. - головуючий, судді: Желік М. Б., Орищин Г. В.) заяву ТОВ "Правова Платформа" задоволено частково; стягнуто з КП "Лозоваводосервіс" на користь ТОВ "Правова Платформа" 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; в решті заяви відмовлено.
2.2. Задовольняючи частково заяву відповідача про стягнення судових витрат місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що відповідачем підтверджено факт надання послуг адвокатом (підготовка та складання відзиву на позовну заяву та заперечень), проте не доведено їх вартість. Оскільки відзив на позов складається із 4-х аркушів, а заперечення на позов фактично викладені у ньому лише на 2-х аркушах, текст заперечення у більшій мірі містить той самий зміст, що й текст відзиву, витрати за написання відзиву та заперечення ідентичного змісту не можуть складати 19 000,00 грн.
Отже, надавши оцінку поданим заявником (відповідачем) доказам на підтвердження понесених ним витрат, приймаючи до уваги незначну складність даної справи, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, зважаючи на заперечення позивача проти стягнення витрат на правову допомогу, виходячи з критеріїв обґрунтованості, пропорційності (співмірності) до предмета спору, справедливості та розумності таких витрат, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача понесених відповідачем витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та співмірності з виконаною роботою.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2024 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 921/370/24, ТОВ "Правова Платформа" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить:
скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 921/370/24 в частині, що стосується розгляду апеляційної скарги ТОВ "Правова Платформа" на додаткове рішення суду першої інстанції;
змінити додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2024 у справі № 921/370/24, збільшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню із позивача до заявлених 19 000,00 грн;
стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із розглядом справи в суді касаційної інстанції, докази сплати чи необхідності сплати яких будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення;
касаційну скаргу розглядати за відсутності представника відповідача.
3.2. Підставами касаційного оскарження додаткового рішення та постанови скаржник вказує пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Скаржник наголошує, що в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права, а саме положення статті 126 ГПК України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у судових рішеннях Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/1876/21, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 08.06.2022 у справі № 920/1191/20.
У контексті наведених доводів скаржник, зокрема зауважує, що судами попередніх інстанцій проігноровано імперативні положення частин п'ятої та шостої статті 126 ГПКУ України, відповідно до яких суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, за твердженням скаржника, позивач не заявляв клопотань щодо зменшення витрат на правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю, як це передбачено положеннями частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України, а тому у судів не було підстав для такого зменшення, оскільки процесуальним законом суд не наділено правом зменшувати розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи.
При цьому скаржник вказує, що заперечення позивача від 12.11.2024 не може вважатись клопотанням про зменшення суми судових витрат у розумінні частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України, оскільки, по-перше, дане заперечення не містило жодних обґрунтувань щодо неспівмірності заявленої суми, а по-друге, суть заперечень полягало не у зменшенні суми, а у абсолютно необґрунтованому проханні повністю відмовити у її стягненні. Більше того, у своїх запереченнях від 12.11.2024 позивач визнав той факт, що він взагалі не ознайомився із поданими відповідачем документами (договором, додатковою угодою, актом), якими обґрунтовується заява про ухвалення додаткового рішення (стягнення витрат на правничу допомогу), а тому в даному випадку не може йти мова про обґрунтованість клопотання про зменшення судових витрат.
3.3. У тексті касаційної скарги скаржник також наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у зв'язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції (надання професійної правничої допомоги), відповідно до якого:
підготовка та складення касаційної скарги та/або відзиву на касаційну скаргу складає 10 000,00 грн за кожен із таких документів;
участь в судових засіданнях (в тому числі в режимі відеозв'язку) складає 2 000,00 грн за одне судове засідання (у разі необхідності);
підготовка та складення додаткових письмових пояснень та інших процесуальних документів складає 3 000,00 за один із таких документів (у разі необхідності).
3.4. КП "Лозоваводосервіс" у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
4.3. Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ятої, шостої статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 також викладено висновок щодо обчислення розміру гонорару та змісту детального опису робіт про таке.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
У частинах першій та другій статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
За положенням частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У пункті 1 частини тертьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у постанові від 17.01.2023 у справі № 922/4812/21.
4.4. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у відзиві на позовну заяву ТОВ "Правова Платформа" зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а також вказано, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
У подальшому на підтвердження понесених судових витрат представником відповідача надано суду: договір про надання професійної правничої допомоги від 19.02.2024 та додаткову угоду до вказаного договору від 03.07.2024, укладені між ТОВ "Правова Платформа" (Клієнт) та адвокатом Присяжнюк М. О. (Адвокат); акт надання - отримання послуг від 11.11.2024 на суму 19 000,00 грн
Відповідно до пункту 1 розділу 1 вказаного договору (у редакції додаткової угоди від 03.07.2024) предметом такого є: надання Адвокатом професійної правничої допомоги, пов'язаної із господарськими взаємовідносинами (в тому числі, що стосується процедури закупівлі) між Клієнтом та Дочірнім підприємством "Лозоваводосервіс" комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (на даний час - КП "Лозоваводосервіс"); надання Адвокатом професійної правничої допомоги, пов'язаної із розглядом судової справи № 921/370/24.
Відповідно до пункту 1 розділу 3 договору (у редакції додаткової угоди від 03.07.2024) послуги, що становлять предмет даного договору, надаються на платній основі. Вартість послуг Адвоката по наданню професійної правничої допомоги Клієнту, пов'язаної із судовою справою № 921/370/24, встановлюється в таких розмірах, зокрема: підготовка та складання відзиву на позовну заяву (в тому числі, але не виключно: правовий аналіз наявних матеріалів та оцінка обставин і наявних доказів; правовий аналіз законодавства та судової практики; формування правової позиції) - 12 000,00 грн; підготовка та складання заперечення чи іншого процесуального документу, який відповідатиме ознакам заяви по суті - 7 000,00 грн.
Відповідно до акта надання-отримання послуг від 11.11.2024, підписаного керівником ТОВ "Правова Платформа" та адвокатом Присяжнюк М. О., Адвокатом надано, а Клієнтом прийнято послуги (професійну правничу допомогу) на загальну суму 19 000,00 грн, а саме: підготовка та складання відзиву на позовну заяву (в тому числі, але не виключно: правовий аналіз наявних матеріалів та оцінка обставин і наявних доказів; правовий аналіз законодавства та судової практики; формування правової позиції) - 12 000,00 грн; підготовка та складання заперечення - 7 000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що адвокат Присяжнюк М. О. підписала та подала суду відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив.
Таким чином, Верховний Суд звертає увагу на те, що зазначений гонорар визначений у формі фіксованого розміру, а тому при визначенні суми витрати на професійну правничу допомогу адвоката суди попередніх інстанцій мали виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, а саме критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У справі, що розглядається суди попередніх інстанцій дослідивши надані на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції докази та заперечення позивача, враховуючи предмет спору та результат вирішення цього спору (відмову у задоволенні позовних вимог), всі аспекти і складність цієї справи, обставини справи в їх сукупності, а також обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений час, їх реальність, розумність та співмірність, дійшли висновку, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн яка є доказово обґрунтованою та підлягає розподілу.
Зокрема, суди попередніх інстанцій виходили з того, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, є завищеним порівняно з ринковими цінами на аналогічні послуги, оскільки: відзив на позов складається із 4-х аркушів, а заперечення на позов фактично викладені у ньому лише на 2-х аркушах; текст заперечення на відповідь на відзив, який надрукований лише на одному аркуші, у більшій мірі містить той самий зміст, що й текст відзиву; матеріали справи не містять великої кількості письмових доказів, що підлягали дослідженню судом; спірні правовідносини регламентуються не надто значною кількістю законів і підзаконних нормативно-правових актів, що підлягали застосуванню.
При цьому, суди відхилили покликання КП "Лозоваводосервіс" на відсутність доказів оплати відповідачем наданих адвокатом послуг з огляду на те, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 15.06.2021 у справі № 159/5837/19).
Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій здійснена оцінка доказів у справі у сукупності з процесуальними діями відповідача під час розгляду цієї справи судом першої інстанції з огляду на предмет і підставу позову, ціну позову, значення справи для сторін, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, а також обґрунтованості та пропорційності з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
4.5. У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та на те, що суди попередніх судових інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.06.2022 у справі № 922/1876/21, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 08.06.2022 у справі № 920/1191/20, а саме щодо застосування частин 5, 4 статті 126 та статті 129 ГПК України.
Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі не були враховані судами попередніх інстанцій, а застосування судами приписів статей 126, 129 ГПК України не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, а також оцінки та дослідження доказів в силу статей 86, 210 ГПК України.
Крім того, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховували такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених скаржником постановах. Незгода скаржника із сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка стягується на користь відповідача у суді першої інстанції, не свідчить про порушення судом статей 126, 129 ГПК України.
4.6. Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та відсутність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на відсутність заяви позивача про їх зменшення колегію судів також відхиляються, виходячи з такого, що у цій справі господарський суд урахувавши наявності заперечень позивача проти розподілу витрат на правничу допомогу, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, не присуджував стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. При цьому в судовому рішенні суд конкретно вказав, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню частково, навів мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Скаржник при цьому помилково ототожнює заперечення проти стягнення судових витрат, яке не є клопотанням про зменшення таких витрат, відповідно право суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та право суду не присуджував стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
5.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
6. Розподіл судових витрат
6.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова Платформа" залишити без задоволення.
Додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 921/370/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ