Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1871/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Полякова Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (61007, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 275)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - Литвиненко А.С. (ордер серія АХ № 1267822 від 16.06.2025),
Приватне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд:
Поновити строки позовної давності щодо стягнення боргу, пені, суми інфляційних втрат та 3% річних з Відповідача за договором № 35100/19/0022 від 01.01.2019 р.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ХТЗ» (проспект Героїв Харкова, 275, м. Харків, Україна, 61007, код ЄДРПОУ 36372300) 38 632 (тридцять вісім тисяч шістсот тридцять дві) грн 88 коп. із яких сума боргу складає 22 380 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят) грн. сума інфляційних втрат по оплаті за договором - 9 942 (дев'ять тисяч дев'ятсот сорок дві) грн 06 коп., 3% річних - , пеня за порушення строків оплати 4 187 (чотири тисячі сто вісімдесят сім) грн 82 коп.
Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов Договору оренди № 35100/19/0022 від 01.01.2019.
Оскільки відповідачем у справі є фізична особа - ОСОБА_1 , суд відповідно до ч. 1 ст. 176 ГПК України до відкриття провадження у справі через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" звертався з відповідним запитом до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 та встановив зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.06.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (вх.№ 1871/25) залишено без руху. Встановлено Приватному акціонерному товариству "Харківський тракторний завод" строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено Приватному акціонерному товариству "Харківський тракторний завод" спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом: зазначення про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача; уточнення ціни позову, сум, заявлених до стягнення, та надання обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються.
04.06.2025 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла уточнена позовна заява (Документ сформований в системі «Електронний суд» 04.06.2025, вх.№ 13338/25).
06.06.2025 від представника Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" через систему "Електронний суд" надійшла уточнена позовна заява (Документ сформований в системі «Електронний суд» 06.06.2025, вх.№ 13549/25), де позивач просить суд:
Поновити строки позовної давності щодо стягнення боргу, пені, суми інфляційних втрат та 3% річних з Відповідача за договором № 35100/19/0022 від 01.01.2019 р.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ХТЗ» (проспект Героїв Харкова, 275, м. Харків, Україна, 61007, код ЄДРПОУ36372300 ) всього 38 632 (тридцять вісім тисяч шістсот тридцять дві) грн., 88 коп. із яких заборгованість по орендній платі за лютий 2022 року - 22 380 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят) грн., сума інфляційних втрат по оплаті за договором - 9 942 (дев'ять тисяч дев'ятсот сорок дві) грн 06 коп., 3% річних - 2123 (дві тисячі сто двадцять три) грн, пеня за порушення строків оплати 4 187 (чотири тисячі сто вісімдесят сім) грн 82 коп. (уточнено, відповідно до ухвали суду від 02.06.2025 р.).
Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1871/25. Справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено розгляд справи в судовому засіданні "02" липня 2025 р. о 11:30.
20.06.2025 від представника ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 14646/25), в якому відповідач просить суд:
1. Позовну заяву ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРКІВСЬКИЙ ТРАКТОРНИЙ ЗАВОД» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди, пені, суми інфляційних страт та 3% річних задовольнити частково - стягнути заборгованість зі сплати оренди за лютий 2022 року у розмірі 22 380, 00 грн, в іншій частині позовних вимог відмовити в повному обсязі
2. Відмовити у поновленні пропущених строків позовної давності в 1 рік для стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та застосувати строки позовної давності для стягнення подвійної облікової ставки НБУ в 6 місяців у зв'язку зі сплином таких строків.
3. Відмовити у поновленні пропущених строків позовної давності в 3 роки для стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідач визнає позовні вимоги частково, в частині стягнення заборгованості зі сплати оренди за лютий 2022 року, в інший частині позовних вимог заперечує в повному обсязі, оскільки, на переконання відповідача, позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені, суми інфляційних страт та 3% річних.
Відповідач зазначає, що у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 року відповідач з цього дня не здійснював свою підприємницьку діяльність у орендованому приміщенні і не отримував від позивача жодних рахунків або актів виконаних робіт. В приміщенні міститься устаткування, меблі, обладнання Орендаря. Ні впродовж двох місяців, як того вимагає Договір, ні в інший період позивач не звертався до відповідача з вимогою звільнити приміщення від свого майна, вивезти меблі, обладнання та повернути приміщення до первісного стану. Приміщення опечатано позивачем без можливості вивезти своє майно відповідачем. У зв'язку з активними бойовими діями на території м. Харкова і Харківської області та перебування м. Харкова до 20.09.2022 року в зоні активних бойових дій відповідач вважав, що в силу небезпекових ситуацій для життя та здоров'я та неможливості користування орендованим приміщенням позивачем не нараховується орендна плата та штрафні санкції. З вимогою про сплату штрафних санкцій та звільненням приміщення позивач до відповідача не звертався. Актів виконаних робіт або наданих послуг, актів взаєморозрахунків відповідачу від позивача не надходило.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за Договором № 35100/19/0022 від 01.01.2019 року відповідач вважає, що такі вимоги заявлені передчасно та не можуть бути задоволені, оскільки з 24.02.2022 до теперішнього часу мають місце форс-мажорні обставини, що підтверджується довідкою №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України. Крім того, підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату частина 6 статті 762 Цивільного кодексу України визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
23.06.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив (вх.№ 14773/25), де позивач просить не брати до уваги доводів відповідача про існування форс-мажорних обставин, засвідчених листом ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, оскільки сертифікат ТПП України, який би засвідчував форс-мажорні обставини, відповідачем не надано, також не надано доказів звернення відповідача до ТПП України із заявою про надання Сертифікату. Повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання зобов'язань за умовами договору, з додаванням вказаного листа ТПП позивач не отримував. Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У судове засідання, призначене на 02.07.2025, представник позивача не з'явився.
Присутній у судовому засіданні 02.07.2025 представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за лютий 2022 року, в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 09.06.2025 доставлено в електронний кабінет позивача 09.06.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Отже, враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України, позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У судовому засіданні 02.07.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Довженко Олександр Володимирович (РНОКПП НОМЕР_1 ) припинив підприємницьку діяльність 26.04.2023, про що зроблено запис 2004800060002179294.
Відповідно до частини першої статті 58 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Отже, 26.04.2023 року фізична особа-підприємець Довженко Олександр Володимирович втратив статус підприємця.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).
Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством «Харківський тракторний завод» (далі - Позивач, Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Довженком Олександром Володимировичем (далі - Відповідач, Орендар) 01.01.2019 укладено Договір № 35100/19/0022 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1-1.5 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежитлові приміщення в будівлі МСЧ АТ «ХТЗ» за адресою м. Харків, пр-т Московський, 275 площею 74,6 кв.м. Об'єкт оренди передається у нормальному технічному стані. Об'єкт оренди належить Орендодавцю на праві власності.
Метою оренди згідно пункту 2 Договору є надання стоматологічних послуг.
Відповідно до п. 3.1-3.4 Договору передача об'єкта оренди ОРЕНДАРЮ від ОРЕНДОДАВЦЯ здійснюється на підставі акту приймання-передачі, який підписується СТОРОНАМИ не пізніше 3 робочих днів з моменту підписання Договору. Об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі. Після закінчення строку оренди або при розірванні договору ОРЕНДАР зобов'язаний звільнити Об'єкт оренди, підготувати його до передачі та повернути ОРЕНДОДАВЦЮ в триденний строк за актом приймання-передачі. Об'єкт оренди повинен бути переданий ОРЕНДОДАВЦЮ у тому ж стані, в якому він був переданий в оренду з урахуванням нормального зносу.
Термін оренди складає 12 місяців з моменту прийняття Об'єкту оренди по Акту прийому-передачі і діє по 31 грудня 2019 р. включно (п. 4.1 Договору).
Розділом 5 Договору встановлені розмір орендної плати та порядок розрахунків. Так, розмір місячної орендної плати, з нарахуванням ПДВ та комунальних послуг складає 14900,00 грн. Першим днем оплати вважається день підписання Сторонами акту прийому передачі об'єкту оренди. Останнім днем оплати вважається день підписання Акту про повернення орендованого майна. Орендна плата вноситься у безготівковій формі на розрахунковий рахунок ОРЕНДОДАВЦЯ не пізніше 15 числа кожного місяця, що йде за звітним. Розмір орендної плати може переглядатися сторонами за згодою сторін.
Згідно з п. 7.2 Договору Орендар зобов'язується, зокрема, своєчасно здійснювати орендні платежі.
Відповідно до п. 8.1. Договору в разі порушення термінів оплати Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором винна СТОРОНА несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п. 8.2 Договору).
Пунктом 9.1 Договору передбачено, що зміни та/або доповнення до Договору можуть бути зроблені Сторонами в будь-який інший час після підписання двосторонньої письмової угоди.
Пунктами 10.1, 10.2 Договору сторони узгодили, що Договір вважається дійсним і набирає чинності з моменту його підписання СТОРОНАМИ та скріплення його печатками СТОРІН. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторін від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього Договору.
Відповідно до Акту прийому-передачі нежитлового приміщення до Договору оренди № 35100/19/0022 від 01.01.2019 року Орендодавець відповідно до Договору передав, а Орендар прийняв у фактичне користування об'єкт оренди за Договором - нежитлове приміщення площею 74,6 кв.м., розташоване за адресою м. Харків, пр. Московський, 275 (МСЧ). Об'єкт оренди переданий в задовільному технічному стані і відповідно до Договору.
Відповідно до Додаткової угоди №1 від 01.01.2020 до Договору оренди №35100/19/0022 від 01.01.2019 року Сторони домовились продовжити строк дії Договору до 31.12.2020.
Відповідно до Додаткової угоди №2 від 28.12.2020 до Договору оренди №35100/19/0022 від 01.01.2019 року Сторони домовились продовжити строк дії Договору до 31.12.2021.
Відповідно до Додаткової угоди №3 від 01.11.2021 р. до Договору оренди №35100/19/0022 від 01.01.2019 року Сторони домовились продовжити строк дії Договору до 31.12.2022. Крім того, сторони узгодили, що розмір місячної орендної плати, з нарахуванням ПДВ та комунальних послуг, складає 22 380,00 грн.
Позивач стверджує, що виконав свої зобов'язання за Договором, проте відповідач не сплатив оренду плату за лютий 2022 року у розмірі 22 380,00 грн, чим порушив умови Договору, у зв'язку з чим позивачем також нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 9 942,06 грн, 3% річних у розмірі 2123,00 грн, пеню у розмірі 4 187,82 грн.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з цим позовом.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Відповідно до частин 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Договір найму відповідно до статті 763 ЦК України укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України, для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього Кодексу.
Судом встановлено, що між Приватним акціонерним товариством «Харківський тракторний завод» та Фізичною особою-підприємцем Довженком Олександром Володимировичем 01.01.2019 укладено Договір № 35100/19/0022 та підписано Акт прийому-передачі нежитлового приміщення.
Положеннями Договору позивач та відповідач визначили розмір орендної плати, який в подальшому збільшили Додатковою угодою №3 від 01.11.2021, та порядок розрахунків, зокрема, внесення орендної плати у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 15 числа кожного місяця, що йде за звітним.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Таким чином, зобов'язання відповідача з оплати оренди виникли на підставі Договору № 35100/19/0022 від 01.01.2019.
Доказів оплати відповідачем орендної плати за лютий 2022 року матеріали справи не містить.
Враховуючи викладене, зважаючи на визнання відповідачем позову в частині стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за лютий 2022 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за Договором № 35100/19/0022 від 01.01.2019 в розмірі 22 380,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 9 942,06 грн та 3% річних у розмірі 2123,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, Довженко Олександр Володимирович не виконав зобов'язання зі сплати орендної плати за лютий 2022 року у розмірі 22 380,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що устатті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення нарахувань інфляційних втрат та відсотків річних у разі неналежного виконання боржником умов договору, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними та такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 9 942,06 грн та 3% річних у розмірі 2123,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо стягнення пені у розмірі 4 187,82 грн судом встановлено таке.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Відповідно до приписів статті 230 та статті 241 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.1 Договору № 35100/19/0022 від 01.01.2019 передбачено, що в разі порушення термінів оплати Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення 4 187,82 грн пені на підставі п. 8.1 Договору.
Перевіривши розрахунок суми пені, суд приходить до висновку, що він також є арифметично вірним, відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а відтак позовні вимоги про стягнення з Довженка Олександра Володимировича пені у розмірі 4187,82 грн підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача на те, що останній не отримував від позивача жодних рахунків або актів виконаних робіт, суд звертає увагу, що Договором № 35100/19/0022 від 01.01.2019 не передбачено обов'язку позивача як Орендодавця направляти Орендарю рахунки на оплату або акти виконаних робіт, в той час, як закріплено обов'язок Орендаря вносити орендну плату на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 15 числа кожного місяця, що йде за звітним.
Щодо посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 суд зазначає таке.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до п. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно п. 6.1, 6.2 Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Отже, з наведених норм вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
У постановах від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 23.08.2023 у справі №910/6234/22, від 13.12.2023 у справі №922/193/23 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Між тим, відповідачем не надано доказів того, що внаслідок форс-мажорних обставин він об'єктивно був позбавлений можливості виконати своє зобов'язання перед позивачем.
Відтак, на переконання суду, посилання відповідача на форс-мажорні обставини є необґрунтованими.
Крім того, частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Отже, наведена норма права визначає як підставу для звільнення від обов'язку сплачувати орендну плату та нести витрати на утримання орендованого майна, об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначила, що відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Крім того, обставини, зазначені в частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно із частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 зауважив, що для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Отже, підставою для звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він має право порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України викладена в постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.
Враховуючи викладене, відповідач повинен довести обставини, які свідчать про те, що орендоване майно не використовувалося через обставини за які він не відповідає. Разом з тим, відповідачем до відзиву на позовну заяву не додано жодних доказів неможливості використання нежитлового приміщення в будівлі МСЧ АТ «ХТЗ» за адресою м. Харків, пр-т Московський, 275 площею 74,6 кв.м, у зв'язку з чим суд відхиляє доводи відповідача щодо звільнення від відповідальності у зв'язку з неможливістю використання об'єкта оренди.
Щодо клопотання позивача про поновлення строків позовної давності для стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних, а також пені.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Стаття 263 Цивільного кодексу України унормовує, що перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та № 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос» проти Росії»).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі “Фінікарідов проти Кіпру»).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2» від 11.03.2020 № 211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 було встановлено карантин, який неодноразово продовжувався.
У свою чергу, 17.03.2020 був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" № 530-ІХ (Закон № 530). Даним законом були внесені зміни, у тому числі, і до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до наведених змін карантин було визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Розділом II Прикінцеві положення Закону №530 було визначено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування. З вищенаведеного слідує, що з 17.03.2020 карантин на законодавчому рівні було визнано обставиною непереборної сили та, відповідно, з даного моменту має застосовуватися правило п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення строків позовної давності. Відповідно до п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин відмінений на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Таким чином, перебіг строків позовної давності був зупинений з 12.03.2020 до 01.07.2023.
Крім того, Законом України № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Закон) відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022, яким в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
30 січня 2024 року набув чинності Закон "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини", яким пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Враховуючи наведене, суд констатує, що строк позовної давності для стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, а також строк позовної давності для стягнення пені не сплили.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд також спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», де Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Довженка Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (61007, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 275, код ЄДРПОУ 05750295) заборгованість у розмірі 38 632,88 грн (з яких: заборгованість по орендній платі за лютий 2022 року - 22 380,00 грн, сума інфляційних втрат - 9 942,06 грн, 3% річних - 2123,00 грн, пеня - 4 187,82 грн), а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Приватне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод" (61007, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 275, код ЄДРПОУ 05750295).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повне рішення складено "03" липня 2025 р.
Суддя О.О. Присяжнюк