03 липня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/383/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
розглянувши заяву б/н від 26.06.2025 (вх. №436 від 26.06.2025) Приватного підприємства "Віта-Агро" (80700, Львівська обл., м. Золочів, вул. Промислова, 4)
про видачу судового наказу
про стягнення з боржника - Фермерського господарства "Беріжок" (47140, Тернопільська обл., Кременецький район, с. Бриків, вул. Українська, 7) 35392,50 грн - боргу, 6467,43 грн - інфляційних втрат, 1620,30 грн - 3% річних.
26.06.2025 через систему "Електронний суд" Приватне підприємство "Віта-Агро" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із заявою про стягнення з Фермерського господарства "Беріжок" 35392,50 грн - боргу, 6467,43 грн - інфляційних втрат, 1620,30 грн - 3% річних.
ПП "Віта-Агро" заяву про видачу судового наказу мотивовано невиконанням ФГ "Беріжок" обов'язку щодо оплати товару, отриманого останнім на підставі договору поставки, укладеного 15.12.2023 у спрощений спосіб, шляхом підписання видаткової накладної №РН-0000696 на суму 35392,50 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (ч. 1, ч. 2 ст. 154 ГПК України).
За змістом статей 147 і 148 ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають враховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором).
Згідно з пунктом 3 ч. 3 ст. 150 ГПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема, копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
Частинами 1, 2 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Досліджуючи подану ПП "Віта-Агро" заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, господарським судом не виявлено укладеного у письмовій формі договору (в тому числі електронного), укладеного з відповідачем.
Більш того, сам заявник в заяві зазначає, що сторони уклали між собою договір у спрощений спосіб.
Не є письмовим правочином (договором) долучена заявником видаткова накладна. За змістом Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вона є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує лише факт передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій.
Суд звертає увагу заявника, що вимоги частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України передбачають видачу наказу саме за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, а не за договором, що укладений у спрощений спосіб.
У даному випадку визначальним для правильного застосування норм процесуального права та можливості розгляду справи за правилами наказного провадження, яке законодавець відокремив від інших видів провадження у господарських справах, є саме наявність укладеного між сторонами в письмовій (електронній) формі договору, а не фактичне існування договірних відносин, оскільки така обставина належить до предмета доказування. Тоді як процесуальний закон встановлює, що під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що ПП "Віта-Агро" заявлено вимогу, яка не відповідає ст. 148 ГПК України, що відповідно до п.3 ч.1 ст.152 ГПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.2 ст.150 ГПК України у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність у заявника електронного кабінету; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
У тексті заяви про видачу судового наказу заявником зазначена адреса Фермерського господарства "Беріжок" 47140, Тернопільська обл., Кременецький район, с. Бриків, вул. Українська, 7.
Однак, за даними Відповіді №1524170 від 27.06.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, адресою відповідача є: 47140, Тернопільська обл., Кременецький район, с. Бриків, вул. Українська, 25.
Враховуючи наведене, заявником не дотримано приписів п. 2 ч. 2 ст. 150 ГПК України.
Пунктом 1 частини 1 статті 152 ГПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається (ч. 2 ст. 151 ГПК України).
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 12, 20, 147, 148, 150, 152, 154, 232, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Відмовити Приватному підприємству "Віта-Агро" у видачі судового наказу про стягнення з Фермерського господарства "Беріжок" 35392,50 грн - боргу, 6467,43 грн - інфляційних втрат, 1620,30 грн - 3% річних.
2. В порядку ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 03.07.2025.
3. Копію ухвали надіслати Приватному підприємству "Віта-Агро", Фермерському господарству "Беріжок" в електронній формі до їх електронних кабінетів у системі "Електронний суд".
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Ухвалу складено та підписано 03.07.2025.
Суддя І.П. Шумський